Реферат: Менеджмент банківської системи на прикладі

Національний банк України є банком першого рівня. Він ви­конує традиційні функції, характерні для Центрального банку держави, є емісійним та розрахунковим центром держави, бан­ком-батьком та банкіром уряду. НБУ надано монопольне право на випуск грошей в обіг.

НБУ несе відповідальність за створення матеріально-тех­нічної бази виробництва власної валюти, він визначає ор­ганізаційно-технічні основи здійснення готівково-грошового обігу:

правила зберігання, перевезення та інкасації грошової готівки;

правила виконання касових операцій банками та господар­ськими суб'єктами;

створює і керує резервними фондами банкнот та монет;

встановлює ознаки платоспроможності грошових знаків.

Як розрахунковий центр країни, НБУ встановлює правила про­ведення безготівкових розрахунків господарюючими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відношеннях з цен­тральними банками інших країн, в міжнародних фінансово-кредит­них установах.

НБУ встановлює правила організації та проводить реєс­трацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України.

Основним економічним завданням банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На його розв'язан­ня спрямована створювана ним система грошово-кредитного регулю­вання.

Методи впливу, які використовуються НБУ для проведення в життя грошово-кредитної політики, знаходяться в процесі станов­лення. Можливості використання операцій на відкритому ринку обмежені нерозвиненістю ринку цінних паперів в Україні.

В практиці роботи НБУ активно використовуються такі мето­ди грошово-кредитного регулювання, як:

рефінансування (облікова та кредитна політика);

регульований договір обов'язкових резервів;

регулювання ліквідності комерційних банків.

На протязі 1992-1994 років НБУ не вдалося забезпечити стабільність грошей. Темпи інфляції в Україні в цей період вия­вились одними з найбільш високих в СНД. Причини таких високих темпів інфляції в певній мірі викликані недоліками в проведенні грошово-кредитної політики. Проявились організаційно-технічні труднощі становлення міжбанківських розрахунків, слабкою вияви­лась фінансова політика держави.

Вплив цих факторів виявився особливо відчутним у зв'язку з особливостями структури економіки України: високої питомої ва­ги виробництва, засобів виробництва, перевага важкої та добув­ної промисловості. Уряд відмовився від використання системи жорстких бюджетних обмежень по відношенню до підприємств-вироб­ників. З кінця 1992 року система державного врегулювання цін, яка широко застосовувалася, сама виступала додатковим фактором розкручування інфляції, надавши їй найбільш рушійний стрибко­подібний характер. На наявність значного потенціалу подальшого розвитку інфляції в Україні вказувало значне перевищення темпів росту оптових цін на споживчі товари та послуги на протязі 1993-1994 років. І тільки в 1995-1996 роках за рахунок монетар­ної політики НБУ інфляція була в значній мірі приборкана.

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді вкла­день, депозитів міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.

На початку своєї діяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Україні були створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспецбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк, Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню перш за все проблем всередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшенню об'єктів виробництва та підви­щенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерства та підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагали­ся мобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та стати незалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державою через так звані спеціалізовані банки – Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.

Поступово статус комерційних отримали державні спеціалізо­вані банки. Так, на базі республіканського Житлсоцбанку був ор­ганізований Укрсоцбанк, Агропромбанку – АПБ "Україна" АТ, Промбудбанку – ПІБ. Таке роздержавлення вказаних банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, зробивши важким становище новостворених. Адже колишні державні спеціалізовані банки були забезпечені приміщеннями, офісною технікою, транспортними засобами, кадрами, мали велику і солідну клієнтуру. Їм і тепер надається значна допомога з боку держави і НБУ. Новостворені комерційні банки такої бази не мали.