Реферат: Банківський сектор України проблеми і перспективи

недостатньо розвинута регулятивна база небанківських фінансових установ, бракує регламентів їх діяльності, а обсяг послуг, що вони надають, досить незначний.

Отже, за відсутності розвиненого фінансового сектора говорити про конкурентноздатність банківського сектора досить проблематично.

Проблема залучення інвестицій, зокрема іноземних. Надходження інвестицій у капітали банків України досить невелике – частка іноземного капіталу в банківському секторі становить 12,3% від загальної суми зареєстрованих статутних фондів українських банків (Економічний часопис 3,2001). Ця проблема пов'язана з такими факторами:

відсутність умов – прозорості економічних і політичних рішень, простоти реєстрації та регулювання бізнес-діяльності і передбачуваності змін законодавства, нормативної бази і дій влади (таких, як, наприклад, несподівані зміни у податковій політиці держави);

технічні проблеми (колишні обмеження НБУ на частку іноземного капіталу у загальному обсязі статутних фондів банків, заборона на фіксування та утримання коштів статутного фонду у вільно конвертованій валюті);

економічні (надмірне оподаткування, жорстке валютне регулювання);

управлінські (спричинені дефіцитом висококваліфікованих кадрів, відмінністю між управлінськими стандартами і традиціями організації внутрішнього менеджменту);

стратегічні (зумовлені загальноприйнятою стратегією приходу іноземних банків до країни, зазвичай услід за своїми клієнтами – транснаціональними компаніями, які обслуговуються в інших країнах, де звикли до високих стандартів банківських послуг).

Крім того, іноземні банки можуть мати додаткові проблеми, наприклад національного характеру, пов'язані з особливостями політичних, економічних, етичних та інших традицій і відповідних взаємовідносин з Україною.

Проблема банківської таємниці, яка призводить до утримання багатьох фізичних і юридичних осіб від вкладання грошей в українські банки, до витоку конфіденційної інформації про клієнтів банку за його межі. Ще донедавна не було законодавчо визначено навіть самого тлумачення банківської таємниці, що створювало складнощі в отриманні інформації від установ, для яких розголошення її було б небажаним. Лише в останній редакції закону “Про банки і банківську діяльність” було вперше з'ясовано поняття банківської таємниці, чітко визначено, яка конкретно інформація становить банківську таємницю і в яких випадках вона може бути розкрита, обмежено коло державних органів (прокуратура, СБУ, МВС), за запитами яких розкривається інформація, що становить банківську таємницю. Однак проблема правого забезпечення захисту банківської інформації клієнтів, їхніх рахунків т операцій за ними нині все ще залишається актуальною.

Відмивання грошей, існування якого тісно пов'язане з банківським сектором економіки. Ця проблема значною мірою викликана недоліками в законодавстві, в результаті чого процедури відмивання є навіть не абсолютно незаконними, просто непередбачені законом. І хоча на сьогодні уже розроблено методику інспектування банків, яка дає змогу запобігти банківському шахрайству та відмиванню грошей, ця проблема створює велику непрозорість діяльності банків в Україні і ускладнює процедуру нагляду за ними.

Законодавчо-правове забезпечення банківської діяльності. Ще донедавна необхідного банківського законодавства в Україні не було (лише у 1999 р. з'явився Закон “Про Національний банк України” та у 2001 р. – Закон “Про банки і банківську діяльність”. Саме наявність належного правового поля є вихідним і необхідним моментом у забезпеченні стабільного функціонування усіх банків.

Через зазначені проблеми, особливо деякі з них (такі як, проблемні кредити, відмивання грошей та ін.), щороку багато банків у банківському секторі країни реорганізовуються, переводяться на режим фінансового оздоровлення або ліквідуються. Це такі банки, як “ІНКО”, “Відродження”, “Градобанк” та ін. У цьому році почалася ліквідація і одного з найбільших банків країни – банку “Україна”. Такі процеси свідчать про те, що наведені проблеми заважають підвищенню конкурентноздатності банківського сектора української економіки, гальмують його розвиток, а отже, і економічне зростання країни загалом. Саме тому дуже важливим є формулювання пропозицій для їх розв'язання та втілення їх у життя як владними структурами, так і самими банківськими установами.

4. ПРОПОЗИЦІЇ ДО РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ

Для розв'язання наведених проблем необхідно здійснити такі заходи:

розширити мережу комерційних банків в інших регіонах країни;

звузити процентну маржу комерційних банків;

розробити механізм розмежування банківських фінансів і урядових фінансів;

позбавити уряд можливості брати у Національного банку України та комерційних банків гроші в кредит чи то у прямій, чи то у завуальованій формах, під виглядом первинної емісії облігацій внутрішньої державної позики; уряд повинен функціонувати на основі самозабезпечення, а не паразитувати на примусово здешевлених кредитних ресурсах Нацбанку і комерційних банків;

Кабінет Міністрів повинен здійснювати фінансово-економічну політику, спрямовану на підвищення ефективності державних підприємств;

удосконалити податкову систему країни;

ввести єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна;

ввести спрощену процедуру банкрутства підприємств;

розвивати та стимулювати приватну власність;

оптимізувати ризик-менеджмент;

розвивати спеціалізований сегмент у структурі банківських установ країни шляхом створення належного право­вого поля діяльності .відповідних банків, нормативного диференціювання їхніх функцій та створення у разі потреби належних стимулів для розвитку з метою забезпечення ефективного функціонування різних сфер фінансово­го ринку;

швидкими темпами проводити реорганізацію, об'єднання або ліквідацію проблемних банків;

налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення та зробити її ефективною;

розвинути мережу різноманітних навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах;

створити сприятливий інвестиційний клімат, атмосферу масового інвестування в українську економіку;

збільшити кількість та підвищити якість банківських послуг на основі використання сучасних технологій і обладнання;

впроваджувати нові банківські продукти;

запровадити цілодобове надання банківських послуг у комерційних банках;

розвивати кредитування малого бізнесу;

розвивати взаємовідносини банків з клієнтами;

сформувати та підтримувати режим справедливої конкуренції як у банківському, так і в реальному секторах економіки;

зміцнювати фінансовий потенціал шляхом залучення нових акціонерів та збільшувати капітал за рахунок розширення клієнтської бази;

розвивати методологію прогнозування попиту на кредити, ризиків інвестиційно-кредитної діяльності в умовах невизначеності;

розробити довгострокові стратегії із застосуванням міжнародного досвіду та національних особливостей і специфічних характеристик кожного банку;

розвивати Інтернет-банкінг, залучати для цього відповідних висококваліфікованих спеціалістів, використовувати новітні інформаційні технології;

розвивати і надалі удосконалювати законодавство і нормативну базу;

підвищити рівень інформаційного забезпечення у діяльності комерційних банків;

удосконалити державний контроль і нагляд, зокрема за проблемними банками;

сформувати нову, ринкову психологію людей та довіри в них до банківської системи.

5. ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ТА ВИБІР АЛЬТЕРНАТИВ

Наведені пропозиції спрямовані на подолання тих проблем, які існують сьогодні у банківському секторі України та впливають на його глобальну та регіональну конкурентноздатність.

Зокрема, розширення мережі комерційних банків в інших регіонах вирішить проблему концентрації банків та їх активів переважно в Київській області та відповідно низького рівня конкурентноздатності банків інших областей.

Дуже важливим для підвищення конкурентноздатності банківських установ є розвиток реального сектору економіки шляхом підвищення ефективності підприємств, застосування інституту банкрутства, стимулювання інвестицій, сприяння конкуренції.

Останнє, зокрема, вимагає від держави постійної підтримки рівноваги або балансу між конкуруючими ор­ганізаціями (будь-які обмеження іно­земних, асоційованих конкурентів на внутрішньому ринку повинні супрово­джуватися посиленням конкуренції між вітчизняними банками) та протидії будь-яким проявам мо­нополізму та недобросовісної конку­ренції, зокрема спробам територіально­го поділу ринків.

Особливо гострим у банківській системі є питання неплатежів державних підприємств, які сьогодні функціонують переважно на основі натурального обміну. Якщо державні підприємства не спроможні сприйняти ринкові умови і стати ефективно діючими, то від них слід звільнятися, застосовуючи механізм банкрутства та санації. Урядові необхідно самому вживати заходів і вишукувати внутрішні резерви для реструктурування державного сектора економіки, трансформації його у приватний.

Сьогодні державна економіка України утримується за рахунок посиленої експлуатації приватної банківської системи, приватних підприємств і фізичних осіб. Розвиток та стимулювання приватної власності і її носіїв не стали пріоритетними, хоча така мета повинна стати основою, наріжним каменем економічних реформ в Україні. Реституція приватної власності, поглиблення земельної реформи, введення інституту іпотеки, формування інвестиційних банків мають оздоровити економічну ситуацію, полегшити тягар банківської системи, яка вирішує, окрім власних проблем, ще й урядові, виконуючи чимало непритаманних їй функцій. Розвиток приватної власності - це найважливіший об'єктивний чинник стабільності банківської системи ринкової економіки, основними клієнтами якої є приватні підприємці. В Україні ж сьогодні реально функціонує дуже незначна кількість малих підприємств. Зрозуміло, що така їх мізерна кількість не здатна забезпечити формування потужного ринкового середовища.