Реферат: Як людина пізнає Всесвіт

В той же час слід розрізняти об'єктивну реальність і предмет пізнання. Предмет пізнання — це зафіксовані в досліді і включені в процес практичної діяльності людини сторони, властивості і відношення об'єктів, що їх досліджують з певною метою в даних умовах та об­ставинах.

Було б зовсім неправильно ставити знак рівності між об'єктивною реальністю, що існує незалежно від нашої свідомості, і предметною дійсністю, яку виділяє пізнаючий суб'єкт у процесі наукового пізнання.

Іншими словами, не можна ототожнювати філософ­ську категорію матерії з тими чи іншими природничо-науковими уявленнями про неї. Будь-які природниче-

наукові уявлення мають обмежений характер і не мо­жуть охопити всієї нескінченної різноманітності ма­теріального світу.

Вище вже було зазначено, що діалектичний мате­ріалізм виходить з визнання існування об'єктивної реальності, об'єкта незалежно від суб'єкта, від його свідомості. В той же час об'єкт і суб'єкт розглядаються в єдності, у взаємодії.

Діалектичний матеріалізм визнає і вплив об'єкта на суб'єкт пізнання і активну роль останнього. Оскільки об'єкт пізнання виступає через призму пізнавальної активності суб'єкта, що здійснюється на основі практи­ки і заради практики і перевіряється практикою, він є предметом пізнання, який не може бути повністю зведений до об'єкта пізнання '.

В той же час будь-яка наукова абстракція є право­мірною лише в тому випадку, коли вона відбиває вла­стивості реального світу. Необхідність зв'язку теоретич­них побудов з реальною дійсністю відзначали багато дослідників. «Фізика,— говорив, наприклад, А. Ейн­штейн,— має справу з математичними поняттями, однак ці поняття набувають фізичного змісту лише тоді, коли їх зв'язок з об'єктами досліду чітко визначений».

Об'єкти науки — це насамперед фрагменти, аспекти матеріального світу, що їх виділяють у процесі пізнан­ня. Однак учені у своїй пізнавальній діяльності мають справу не тільки безпосередньо з об'єктивною реальніс­тю самою по собі, а й з її теоретичним образом. Ця обставина досить істотна: вона дає змогу зрозуміти, чому різні теорії, незважаючи на те, що вони стосуються одного й того самого матеріального світу, приписують йому різні властивості.

У цій ситуації немає нічого містичного. «Вона пояс­нюється тим, що різні теорії можуть висвітлювати різні аспекти об'єктивно-реального світу чи одні й ті ж самі його аспекти, проте з різним ступенем глибини й точності» '.

Матерія нескінченно різноманітна і невичерпна, і в процесі її пізнання людина виділяє, вичленовуе лише певні явища, об'єкти, зв'язки і відношення.

Отже, наукове знання відображає не тільки власти­вості об'єктивної реальності, а й властивості пізнаючого суб'єкта.

Тому наукова картина світу — це завжди кінцевий «зріз» нескінченно різноманітної матеріальної дійснос­ті, характер якого залежить не тільки від властивостей самої матерії, а й від суспільно-пізнавальної діяльності людей.

Теоретичні моделі. Одним з необхідних етапів науко­вого дослідження є побудова теоретичних моделей об'єк­тів і явищ, Що вивчаються. Будь-яка модель — це завжди певна ідеалізація. Ми не можемо досліджувати явище в усіх його незліченних і нескінченно різноманітних реальних зв'язках. Тому при теоретичному моделюван­ні якісь зв'язки враховуються, вичленовуються, щоб виділити у явищі головне, а якісь другорядні відкида­ються.

На жаль, іноді забувають, що теоретична модель — це лише наближене відображення реальної дійсності, своєрідний інструмент для вивчення об'єктивного світу, і ставлять знак рівності між моделлю і дійсністю. Інак­ше кажучи, реальному світу приписують усі властивості теоретичної моделі.

Зрозуміло, якщо в основі моделі лежать надійно встановлені дані і правильно підмічені закономірності

відповідних природних процесів, то вона дає більш-менш точний опис сутності явищ, які вивчаються. Коли б це було не так, то побудова моделей позбавилася б усякого смислу.

І все ж реальну дійсність і модель як відображення певних її аспектів ототожнювати не можна: природа завжди багатша і різноманітніша від будь-якої теоре­тичної схеми.

Автоматичне перенесення властивостей моделі на реальний світ особливо неправомірне і небезпечне тоді, коли йдеться про фізичні й астрофізичні моделі, в яких широко використовується математичний спосіб опису явищ. При цьому нерідко застосовується найвищою мірою абстрактний математичний апарат.

Наведемо приклад із сучасної теоретичної фізики. Як відомо, ми живемо у тривимірному просторі, якому властиві три виміри — довжина, ширина і висота. Водно­час теоретична фізика широко користується математич­ним апаратом багатовимірних просторів. Зокрема, в такій фундаментальній фізичній теорії, як теорія від­носності, для описання властивостей Всесвіту застосовує­ться чотиривимірне утворення — «простір — час».

У нас немає підстав сумніватися в тому, що теорія відносності правильно описує досить широке коло ре­альних фізичних явищ. Це підтверджене цілою низкою спостережень та експериментів. Чи випливає, однак, з цього, що простір нашого Всесвіту чотиривимірний?

Після появи теорії відносності деякі богослови ско­ристалися її математичною формою, зв'язавши з че­твертим виміром існування бога і надприродних сил. При цьому твердилося, нібито бог саме тому невидимий і неспостережуваяий, що знаходиться в «четвертому вимірі».

Насправді ж теорія відносності не дає для подібних спекуляцій ніяких підстав. Чотиривимірнцй «простір — час» цієї теорії — це лише математичний прийом, який

дає змогу описати певні сторони і властивості реальної дійсності. До того ж четвертою координатою є час.

Аналогічна справа і з різними багатовимірними про­сторами, які використовуються в теоретичній фізиці. Там роль додаткових координат можуть відігравати імпульс, маса, швидкість, інші фізичні параметри. По­дібні багатовимірні моделі інколи сприяють ефективному описанню складних фізичних процесів і здобуванню цін­них результатів. Але було б глибоко неправильно при­ймати подібні моделі за саму реальну дійсність. „.

Системний підхід. Характерною особливістю сучасної науки є так званий системний підхід до вивчення й ро­зуміння явищ навколишнього світу і процесів, які в ньому відбуваються.

Потреба такого підходу безпосередньо пов'язана з нагромадженням і поглибленням наукових знань, з ускладненням наукової картини світобудови, з'ясуван­ням різноманітних зв'язків між явищами, пізнанням різних рівнів існування матерії — від мікропроцесів до гігантських утворень космічного порядку.

У ході розвитку природознавства з'ясувалося, що всякий об'єкт має цілий ряд властивостей не зводжуваних до його власних індивідуальних якостей. Наявність цих властивостей визначається тією фундаментальною обставиною, що кожний окремо взятий об'єкт, з одного боку, є складною системою — єдністю складових його частин, а з другого — елементом певної сукупності предметів, відносин і взаємодій — певних реальних си­стем.

Отже, системний підхід до вивчення довколишньої дійсності відбиває системний характер предметів і про­цесів об'єктивного світу.

З точки зору системного підходу будь-який об'єкт розглядається водночас з кількох різних аспектів. По-перше, як самостійна система, якась якісна одиниця реального світу. При цьому особлива увага звертається

на співвідношення між частинами і цілим, що відобра­жає один з основних законів діалектики — закон пере­ходу кількісних змін у якісні. По-друге, об'єкт, який нас цікавить, розглядається як утворення, що підлягає пев­ним закономірностям мікросвіту, який і сам є складною системою. По-третє, як частина зовнішнього середовища, що підпорядковується її закономірностям і взаємодіє з нею. І, нарешті, по-четверте, як елемент певної сукуп­ності явищ.

Водночас треба зазначити, що системний підхід — це не єдиний засіб пізнання природи. Зокрема, він не може замінити методів дослідження різних об'єктів і явищ, застосовуваних конкретними науками.