Реферат: Чи існують надцивілізації

Останнім часом у зв'язку з проблемою позаземних цивілізацій дістали досить вели­кого поширення своєрідні білянаукові міфи, у тому числі міф про могутню позаземну надцивілізацію, яка начебто свідомо  занесла життя на нашу планету і про­довжує спостерігати за вами чи йавіть незримо керувати ходом розвитку людства.

Певним поштовхом до появи й поширення подібних білянаукових міфів е прагнення деяких людей, іноді неусвідомлене, шукати і знаходити в будь-якому нероз­в'язаному питанні щось таємниче і сенсаційне.

Людина релігійна схильна бачити в ньому прояв ви­щих, «потойбічних» сил. Матеріаліст же, зіткнувшись а таємничим, навпаки, починав активно шукати його при­родні причини. Зіткнення з загадковими явищами завж­ди було стимулом до подальшого прогресу науки, до досліджень, що генерують нове знання.

Коли ж підійти до виникнення білянаукових міфів із соціальної точки зору, то у кінцевому підсумку в їх основі лежить одвічна надія деяких людей, що не вміють мислити з наукових позицій  на розв'язання проблем, які хвилюють у даний момент людство, без їх власної практичної участі, якимось чудесним чином.

Відштовхуючись від цілком допустимої гіпотези про можливість існування розумного життя на інших ко­смічних світах і користуючись тим, що сучасна наука якихось конкретних відомостей про позаземні цивіліза­ції не має, деякі послідовники ідеї надцивілізацій і їхнього впливу на земне життя розвивають нічим не обгрунтовані уявлення про необмежену могутність іно­планетян, про їх безмежні можливості тощо, тобто фактично приписують їм статус надприродних сил.

«Звичайно, можуть знайтися такі «радикально ми­слячі» уми, - писав С. Шкловський,— які саме виник­нення життя на Землі і як підсумок його еволюції — появу розумного життя на ній — спробують пояснити свідомим втручанням позаземних розумних факторів. Розвиваючи подібні «ідеї» далі, неважко взагалі «пояснити» всю спостережувану картину світу дією «надрозумного» космічного фактора. Конкретним науковим запереченням проти такої суто релігійної концепції є хоч би уся 3-мільярдирічна історія еволюції життя на Землі, обумовлена іманентними причинами, які пізнані наукою (дарвінівський природний добір і мутації). Як і раніше, релігійні "уявлення в .наші дні вступають у непримириму суперечність з наукою.».

Таким чином, сучасна білянаукова міфотворчість виростає в результаті фантастичного «роздування» де-яких даних природознавства. Формально міф про над-цивілізації — не релігія, але в його основі — невтримний і безвідповідальний відліт фантазії від реальної дійс­ності, від існуючого наукового знання. І хоча ситуації і об'єкти, які ця фантазія конструює, оголошуються повністю матеріальними, такими, що не мають ніяких ознак надприродного, по суті вони наділяються саме надприродними властивостями.

Методичні міркування. Мабуть, немає іншої пробле­ми в сучасному природознавстві, яка такою мірою при­вертала б увагу учнів, як проблема позаземних цивілі­зацій. У цьому немає нічого поганого — захоплення будь-якою галуззю науки можна тільки вітати. Але це захоплення повинне «живитися» суто науковими дани­ми. Зрозуміло, учні можуть проявляти інтерес і до науково-фантастичних творів, присвячених проблемі «космічних братів по розуму». Однак при цьому вони повинні вміти відділяти наукове від фантастичного.

На жаль, на практиці цей принцип реалізується далеко не завжди. Нерідко учні складають думку про ті чи інші аспекти проблеми життя і розуму у Всесвіті не на основі наукових даних, а під впливом сенсаційних повідомлень, які хоч зовні, можливо, й привабливі, але

насправді не мають під собою абсолютно ніякого науко­вого грунту. Особлива небезпека полягає в тому, що, вкорінюючись у свідомості молодої людини, такі помил­кові уявлення здатні деформувати її світогляд у бік релігії.

Але, можливо, ідея про інопланетні надцивілізації та могутніх космічних пришельців — лише красива фан­тазія, покликана пробудити інтерес до сучасної науки, особливо в молоді? Може, не треба «вбивати мрію»? Чи не станеться так, що молода людина, взнавши суху й зовсім не романтичну правду, назавжди одвернеться від науки і взагалі втратить бажання прислухатися до її голосу? А захопившись наукою, вона з часом розбе­реться в тому, що правда, а що вигадка.

Проте з такою точкою зору не можна погодитися. Перекручення наукової істини з метою загравання, заради сумнівної надії привернути таким чином увагу до науки ні до чого доброго привести не може.

Навпаки, подібний підхід неминуче повинен завдати незмірної шкоди вихованню діалектико-матеріалістичного світогляду, наукового ставлення до світу. Сила науки полягає в тому, що вона несе людям правду. І сучасній людині необхідно навчитися цю правду належним чином сприймати і керуватися нею в практичній діяльності.

Свідоме ж перекручення наукової картини світу заради створення ілюзії цікавості лише деформує світо­гляд і створює в людей неправильне уявлення і про науку, і про навколишній світ. Мимоволі може скласти­ся враження, що роль науки — у погоні за сенсаціями, за неймовірними відкриттями, в обов'язковому спросту­ванні загальноприйнятих уявлень.

Тим часом цікавість науки — в іншому: розкриваючи об'єктивні закономірності природи і суспільства, вона дає людині справжнє знання про навколишній світ, мо­жливість зрозуміти цей світ, визначити в ньому своє місце, дає розуміння причинно-наслідкових зв'язків,

тобто саме те, чого не може дати білянаукова міфоло­гія. Іншими словами, наука дає людині реальні цінності, а білянаукова міфологія постачав їй тільки ілюзії.

Цікавість науки — і в атмосфері безупинного пошу­ку, що пронизує її, у проникненні в невідоме, нарешті, у тому, що наукові відкриття перетворюються в технічні й технологічні звершення, які несуть практичну користь людям.

ВСЕСВІТ І ЛЮДСТВО

Ще порівняно недавно вся практична діяльність людей була обмежена суто земними рамками. Тепер становище змінилося. Звершення людства набувають глобальних і навіть космічних масштабів. У цих умо­вах ми вже не можемо ігнорувати ту обставину, що середовищем нашого проживання в не тільки Земля, а й увесь наш Всесвіт. Ми — частина Всесвіту і підпо­рядковуємося діючим у Всесвіті фізичним закономірно­стям. На цю обставину ще в п'ятдесяті роки звернув увагу радянський космолог А. Л. Зельманов: «Людина спостерігає і вивчає у навколишньому світі явища пев­ного типу, бо явища іншого типу відбуваються без свідків».

Згодом англійський учений Картер, перефразовуючи відоме висловлювання Декарта, сформулював той самий принцип у парадоксальнішій формі: «Я мислю, тому Всесвіт такий, яким він є».

Ці твердження увійшли в сучасну науку під назвою «принципу Зельманов — Картера» або «антропного принципу».

Аналогічні ідеї можна зустріти і в працях інших су­часних фізиків та астрофізиків. Так, видатний сучасний фізик, учень А. Ейнштейна Д. Уїлер в одній із своїх праць написав, що існуючого у Всесвіті порядку речей могло й не бути без людини, але, оскільки е людина, Всесвіт саме такий, який він є.

Інший відомий учений—англійський астрофізик Ц. Девіс у своїй книжці «Простір і час у сучасній кар­тині Всесвіту» висловлює подібну думку про те, що наявність життя накладає обмеження на властивості Всесвіту,— вони повинні бути тією чи іншою мірою певними.

Розуміти все це треба так: в іншому Всесвіті, що має інші властивості, ми просто не могли б з'явитися й існувати. Саме існування людини і людства зумов­люється й забезпечується певними властивостями світо­будови.

Однією з найважливіших властивостей нашого Все­світу, як ми вже знаємо, в його розширення, завдяки якому взаємні відстані між галактиками (точніше скуп­ченнями галактик) з часом зростають. Внаслідок взаєм­ного віддалення зоряних систем спостерігач, хочби на якому із зоряних островів він не перебував,. виявить у випроміненні інших галактик так зване червоне змі­щення спектральних ліній. Це явище, що відоме під назвою ефекту Доплера, виникає в тих випадках, коли джерело електромагнітного випромінювання від нас від­даляється. І чим більша швидкість віддалення, тим сильніший зсув спектральних ліній. У разі наближення джерела спектральні лінії зміщуються в бік фіолетової частини спектра.

Здавалося б, характер руху галактик не повинен мати для нас абсолютно ніякого значення — адже ці зоряні системи знаходяться від Землі на величезних від­станях, у сотні тисяч, мільйони і навіть мільярди світло­вих років. Проте насправді їх розбігання тісно пов'язане із самим фактом нашого існування.

Справа в тому, що червоне зміщення — це зсув елек­тромагнітного випромінювання в бік нижчих частот і більших довжин хвиль, А чим довша хвиля електро­магнітного випромінювання, тим меншу енергію вона переносить. Таким чином, завдяки розбіганню галактик, їх сумарне випромінювання приходить до нас і в будь-який пункт простору дуже ослабленим.

Якби галактики зближувалися, то замість червоного зміщення відбувалося б фіолетове — всув у бік жорст­ких короткохвильових випромінювань. У цьому випадку густина випромінювання, а значить, і температура в кожному пункті Всесвіту виявилася б настільки вели­кою, що можливість існування біологічного життя в та­кому Всесвіті була б повністю виключеною. Отже, ми не випадково живемо саме у Всесвіті, що розширюється, і спостерігаємо саме червоне зміщення у спектрах га­лактик.

Але справа не тільки в розбіганні галактик. Серед величезного розмаїття фізичних величин, які входять до структури основних фізичних теорій, особливе місце посідають так звані фундаментальні сталі. До них на­лежать швидкість світла у вакуумі, заряд і маса елек­трона, гравітаційна стала та деякі інші.

Зокрема, фундаментальні сталі тісно пов'язані з ві­домими сучасній науці чотирма типами фізичних взає­модій: ядерною, або сильною, електромагнітною, слаб­кою і гравітаційною.