Реферат: Історико-архітектурний огляд Візантії

Склепінні будинки дуже великих розмірів були добре відомі Анфімію і Ісідору. Очевидно, їхні зодчі і взяли за зразок, вибравши при цьому найбільш грандіозні і чудові будівлі. Задумам зодчих відповідали сама грандіозна римська базиліка, при цьому склепінна, і найбільш видатний купольний будинок, при чому виявилося можливим з'єднати воєдино особливості цих двох споруджень. Цими двома будівлями були василька Максенція і Пантеон. Якби в наш час архітектору запропонували назвати два найбільш видатних римських будинки, він не міг би вибрати краще.

План Софії чітко свідчить про те, що саме василька Максенція була покладена в основу її системи. План розчленований чотирма проміжними стовпами на дев'ять частин, так що центральний неф став трьохчастинним. Від купольних васильків зодчі запозичали хори, що дозволяли їм набагато збільшити місткість бічних нефів, призначених для що моляться.

Найбільш видатним архітектурним досягненням двох будівельників Софії є прийом, за допомогою якого вони зв'язали воєдино у своєму добутку васильку Максенція і купол Пантеону. Цей прийом відноситься до найбільш сміливих і вдалих ідей в архітектурі минулого. Це геніальне рішення охопило одночасно функціональну, конструктивну і художню сторони архітектури. Воно привело до дивно повноцінного комплексного архітектурного образа.

Анфімій і Ісідор винайшли систему напівкупола, що зв'язує купол Софії з її базилікальною основою. У цю систему входять два великих напівкупола і п'ять малих. У принципі повинно було бути шість малих напівкуполів, але один з них був замінений циліндричним зводом над головним входом у центральну частину інтер'єра з нартекса. Це відступ від загальної системи чудово виділяло головний вхідний портал і два менших портали по його сторонах. Через ці портали з нартекса входили процесії, через головний портал проходили імператор і патріарх. Напівкупол прекрасно зв'язали базиліку і купол. Цим була створена купольна базиліка зовсім нового типу, єдиною представницею якого є Константинопольська Софія.

Композиційний прийом, застосований Анфімієм і ісідором, фіксує розташування купола в самому центрі будинку. У купольних васильках попереднього часу розташування купола постійно коливалося в зв'язку з можливістю чи подовжити покоротшати циліндричні зводи, що знаходяться до заходу і до сходу від купола. Звичайно вівтар усе-таки притягав до себе купол.

У Софії напівкупол створюють до сходу і на захід від купола аналогічні форми, що мають однакову глибину. Завдяки цьому купол не може бути зрушать зі свого місця і упевнено відзначає центр будинку. Одночасно з цим конха апсиди включена в систему напівкупола. Це означає, що вівтарна частина закономірно прив'язана до купола і до головної частини інтер'єра. Так створена архітектурна система, що узаконила обидва центри Софії — купол і апсиду, амвон і вівтар. Унаслідок цього система напівкупола чудово зв'язала спрямованість до вівтаря базиліки і центричність купольної будівлі. У Софії василька і купол внутрішньо органічно зв'язані один з одним. Це дійсно дійсна купольна базиліка, вінець усього розвитку цього архітектурного типу.

Не меньш значну роль напівкупол Софії зіграли й у відношенні архітектурно — конструктивному. Величезний купол Софії створює дуже сильний розпір. У південному і північному напрямках розпір погашається могутніми стовпами, по двох з кожної сторони. Зводи бічних нефів, розташовані в двох ярусах, беруть участь у погашенні розпору купола в тім же напрямку. У східному і західному напрямку розпір погашається напівкуполами. Видатне значення такого рішення полягає в тім, що напівкупол виконує свою конструктивну роль, не захаращуючи інтер'єра головної частини і не порушуючи його цілісності.

Чудово і художнє значення Системи купола і напівкупола Софії. Ця система одночасно вирішує цілий комплекс художніх проблем.

Напівкупола усіх разом утворює геометричну фігуру, що наближається до овалу. Саме цим вони створюють проміжну сполучну ланку між базилікою і центричним будинком. У принципі утворені три уписаних друзі в друга фігури, що поступово переходять одна в іншу ( прямокутник основного обрису плану, овал напівкуполів і окружність купола. Овал служить переходом від прямокутника до окружності.

У конкретному просторовому вираженні ця схема приймає особливо закінчену й органічну форму. Напівкупола продовжують ритм наростання простору інтер'єра від бічних нефів до центрального. В міру розвитку напівкупола у напрямку купола простір наростає аж до кульмінаційної крапки в центрі. У зворотну сторону центральний простір під куполом поступово неспадає в обидва боки і змінюється далі простором бічних нефів.

Порівняння Софії і Пантеону розкриває корінна відмінність між ними в трактуванні купола. У Пантеоні підкупольний простір статичний, це замкнутий величезний у своїй компактності шматок простору, твердо обкреслений стінами і куполом. У Софії центральний простір інтер'єра легко, повітряне і динамічно. Ажурні колонади зв'язують його з усіма навколишніми сусідніми приміщеннями. Простір з усіх боків наростає в напрямку до купола, що вінчає. Самий купол виникає і як би будується в часі на очах у глядача( він поступово розвивається з напівкуполом. Останні охоплюють собою тільки частина інтер'єра, у той час як купол замикає зверху інтер'єр весь у цілому.

Величезний центральний простір Софії і набагато більш низькі і тісні, розділені на два яруси бічні нефи скомпоновані по-різному і контрастують один з одним. Разом з тим вони доповнюють один одного і, сполучаючись, утворять єдиний архітектурний образ.

Призначені для народу бічні нефи схожі на палацеві зали. Як показують дослідження Великого константинопольського палацу, ця подібність дійсна мало місце і, переходячи з палацу в Софію, знатні парафіяни бачили перед собою як би продовження анфілад палацевих залів. Кожен бічний неф Софії сприймається як трохи неясне у своїх границях і розмірах мальовничий простір. Поперечні стінки з арками прикривають собою не тільки зовнішні стіни, але і колонади середнього нефа. В міру руху уздовж нефа поперечні стінки і колони утворять усілякі сполучення, видні в різних ракурсах і різноманітних взаємних перетинаннях. Коли відкриваються більш значні шматки зовнішніх стін, виступає їхній ажурний характер. Унизу вони щільніше, тому що прорізані тільки трьома великими вікнами в кожнім підрозділі стіни. Над цими вікнами відкривається суцільне заскління під напівциркульною кривого зводу, так що світло вільно вливається в інтер'єр. На протилежній стороні нефа цьому відповідають колонади, що відкриваються в середній неф.

Загальну мальовничість бічних нефів підсилюють мармурове облицювання, що піднімається до підстави зводів і обгороджена зверху мармуровим прорізним карнизом, а також золото мозаїк, що покривають зводи. Завдяки сильній розчленованості простору і численних поперечних стінок, різні частини приміщень освітлені по-різному. Ступінь же освітленості глибоко продумана і точно зважена майстрами.

Стосовно подібним до композицій один дослідник удало застосував термін ²світловий орган²: він уподібнив музиці гармонійну композицію відтінків світла і тіні в архітектурі. З цим сполучаються ефекти кольору. Мармурові плити облицювання стін і мармур колон тонко підібрані. Панують блідо-рожеві і їхні блідо-зелені відтінки, що доповнюють. У цілому утвориться єдиний ніжний тон. Світлотінь прорізних карнизів і легені орнаментальні кольорові обрамлення золотих мозаїчних поверхонь доповнюють загальний ефект, глибоко продуманий і незвичайно гармонічний.

Завдяки порівняно невеликій висоті бічних нефів їхні розміри добре зв'язані з висотою людини. Колонам, що несуть зводи, присутнє до відомого ступеня ордерний початок, успадкований від античності. Вони виступають вперед і відіграють роль сполучного елемента між фігурою людини і простором інтер'єра. Спираючи на колони, око читає архітектурну композицію в цілому.

На інших композиційних принципах заснована структура центрального нефа. Інтер'єр головної частини Софії має гігантські розміри і чітко обкреслену просторову форму. Простір головного приміщення Софії чітко обмежено строгим лінійним кістяком і прямими й увігнутими поверхнями. Основна структура просто і ясно позначена вертикальними лініями, що переходять у лінії арок і окружність купольного кільця. Павло Силенціарий, сучасник Юстиніан I, образно говорить, що купол Софії виглядає ширяючим у повітрі, начебто він підвішений на ланцюзі до неба.

Висновок.

Вивчення візантійської архітектури показує, що собор Софії займає в ній зовсім виняткове місце. Було б невірним вважати, що повторень Софії не було тому, що Софія була випадковим явищем в історії візантійського зодчества. Вона не могла бути повторена тому, що не могло повторитися завдання побудувати головну церкву Візантійської імперії. Так як спорудження, що відповідало цьому завданню і незвичайно що повно відбило візантійський світогляд, візантійська державність і принципи візантійського мистецтва, Софія в Константинополеві являє собою найбільш характерний добуток усього візантійського зодчества. Добутку, що особливо повно відбили свою епоху і світогляд їхньої культури, що породила, і народу і, проте, що залишилися неповторними, виникали також і в інші епохи. Такий, наприклад, Покровськ собор (Василь Блаженний) у Москві.

Собор Софії є насамперед пам'ятником своєї епохи, що обладали незвичайною силою впливу не тільки на сучасників і на найближчі до них покоління, але і на людей наступних сторіч і навіть наступного тисячоріччя.