Реферат: Історико-архітектурний огляд Візантії

Первісна перевага купола було виражено ще більш чітко за допомогою золотої мозаїки, що суцільно покривала його величезну внутрішню поверхню.

Досить могутні підкупольні стовпи нагадують більш ранні будинки в Сирії і Малій Азії. Ряд композиційних прийомів, у тому числі мармурове облицювання, що існувало, що доходила до підстави зводів, трохи полегшував масу стовпів. Цьому сприяв також прорізний кам'яний карниз, що проходить на рівні капітелей колон нижнього ярусу і єднальний усі частини будинку воєдино.

Деталі інтер'єра церкви Сергія і Вакха несуть на собі сліди античної традиції, що виражається в досить сильній опуклості обломів карниза й у деякій скульптурності нижніх капітелей. Однак широке застосування прорізного орнаменту говорить про прагнення до легкої ажурності форм.

Церква Сан-Вітале в Равенні є видатною будівлею того ж часу (526-547 р.). Має в плані восьмикутник і увінчана центральним куполом.

Під верхнім рядом вікон у стіні головного нефа розташована серія напівкруглих ніш, що захоплюють територію бічних нефів, вони як би поєднуються, створюючи нове, незвичайне просторове рішення. Бічні нефи зроблені двоповерховими, — верхні галереї призначалися для жінок. Нова, більш раціональна конструкція зводів дозволила розмістити по усьому фасаді будинку великі вікна, що заповнюють світлом його внутрішні обсяги. Неординарність зовнішніх архітектурних форм відповідає багатому внутрішньому декору дуже просторого інтер'єра. Ліворуч і праворуч від вівтаря поміщені мозаїки, на яких ми бачимо Юстиніан, його придворних, місцеве духівництво присутніми на службі. На протилежній стіні зображена імператриця Феодора зі своїми придворними дамами. Ці мозаїки свідчать про те, що до будівлі Сан-Вітале імператор також мав безпосереднє відношення.

Найбільший з архітектурних пам'ятників Візантії.

Собор Софії в Константинополеві (532-537 р.) — найбільш грандіозний і найвидатніший добуток візантійського зодчества — є одним зі значних пам'ятників світової архітектури. Саме на нього варто звернути головну увагу при вивченні візантійського зодчества.

Будівельники Константинопольської Софії — Анфімій із Трал і Ісідор з Милета були видатними інженерами й архітекторами, дуже розвитими, високоосвіченими людьми, що володіли всією сумою знань своєї епохи. Обоє вони мали дуже широкий як архітектурний, так і загальний кругозір. Це дозволяло їм вільно вибирати в минулому те, що могло придатися при спорудженні найбільшого будинку сучасності.

Собор Софії в Константинополеві відноситься до тих добуткам архітектури, що глибоко зв'язані з минулим, у яких враховані всі основні досягнення архітектури попередніх епох, але в який домінує нове. Нове призначення, нові конструктивні прийоми і нові архітектурно-художні особливості настільки переважають у Софії, що саме вони виступають на передній план, відсуваючи традиційне і заслоняючи його собою.

Константинопольська Софія була головним будинком усієї Візантійської імперії. Вона була церквою при суспільному центрі столиці і патріаршим храмом. Унаслідок того, що у Візантії релігія відігравала величезну роль у житті держави, Софія була головним суспільним будинком імперії. Це видатне значення Софії було дуже наочно виражене у виборі місця для неї й у самій постановці її серед пануючих будинків візантійської столиці. Головні вулиці міста сходилися від декількох міських воріт до центральної вулиці (Міси). Остання завершувалася площею Августіон, на яку виходили Софія, Іподром і Великий палац візантійських імператорів. Весь цей комплекс суспільних будинків, серед яких панувала Софія, був кінцевою метою руху по міських вулицях, протилежний кінець яких розгалужувався в основні дороги європейської частини імперії. Августіон і будинку, що примикали до нього, займали вершину трикутника, на якому знаходився Константинополь, розташований на краї європейського материка, висунутої убік Азії. Це було місце перетинання двох основних торгових шляхів античності і середніх століть ( західно-східного сухопутного шляху, що з'єднував Європу з Азією, і північно-південного морського шляху (так називаного (з варяг у греки(), що зв'язував Скандинавію зі Середземним морем. Софія була найбільш великим, компактним і масивним архітектурним спорудженням не тільки на Августіоне, але і у всій столиці. Нею було відзначене місце, що дійсно можна було назвати центром світу в раньовізантійський час.

Вона не стояла ізольовано, а була оточена безліччю різноманітних будинків і дворів. Її не можна було безпосередньо обійти навкруги. Видна тільки з дворів, що примикали до неї, і вулиць, вона піднімалася над сусідніми спорудженнями, колонадами перестильних дворів і площ. Один тільки її східний фасад був відкритий цілком ( апсида була видна доверху. Таке розташування в ансамблі додавало особливо велике архітектурне значення частинам будинку, що вінчають. Саме вони були видні над іншими будівлями при наближенні до Софії( видали вони увінчували собою центр столиці, і навіть архітектурний ансамбль усього Константинополя.

В основі нового типологічного рішення Софії, знайденого Анфімієм і Ісідором, лежали вимоги побуту, що були відбиті в організації плану собору. Софія являла собою будинок, у якому широкі народні маси, що стікалися в собор з вулиць і площ столиці, зустрічалися з вищою аристократією і чиновництвом імперії на чолі з імператором і патріархом, що виходили із сусіднього Великого палацу. Ці зустрічі супроводжувалися складними театралізованими церемоніями релігійного характеру. Послідовність дій у символічній формі зображувала історію світу, як вона трактована у священному писанні. Умовні рухи і дії вироблялися в строго регламентованому порядку численними священнослужителями різних рангів на чолі з патріархом і імператором. Вони були одягнені в багаті одяги з красиво підібраних коштовних тканин. За допомогою урочистих ходів і строго зафіксованих вигуків і пісньоспівний зображувалися найбільш істотні моменти історії людства, що концентрувалися навколо історії Христа.

Для того щоб проводити такі богослужіння, необхідно було створити спорудження, що володіє великим вільним центральним простором для церемоній і вмісткому просторі навколишні його приміщення для величезного числа глядачів. У центрі повинна була знаходитися кафедра-амвон — місце осередку церемоній, що зображує по ходу дії те печеру, де народився Христе, то гору, на якій він був розп'ятий і т.д. Центральна частина будинку повинна була мати придаток у виді вівтаря, що зображував небесне царство, у той час як вона сама представляла землю, де і відбувалися зображувані події. Між землею і небом здійснювалося постійне спілкування, однак вівтар відокремлювався від глядачів невисокою перешкодою, що ховала небесний світ. Присутні могли заглянути в нього лише періодично, коли відкривалися ворота. Перед головним приміщенням повинна була знаходитися більш закрита частина інтер'єра, у якій учасники процесій могли збиратися перш, ніж вийти в головне приміщення.

Аналогічні функціональні вимоги, що виникли в менш розвинутій формі ще в попередній період, породили архітектурний тип купольної базиліки, що і був обраний для головного храму Візантійської імперії Анфімієм і Ісідором. Однак колосальні розміри Софії, особлива багатолюдність і своєрідність церемоній, що відбувалися в ній — усе це змусило архітекторів Софії заново продумати сам архітектурний тип купольної базиліки і по-новому його організувати з обліком римського архітектурного досвіду, добре їм відомого.

Анфімій і Ісідор, обоє родом з Малої Азії, поклали в основу своєї будівлі малоазійський тип купольної базиліки, де центральна частина будинки була перекрита куполом. Цим у будинок був внесений початок центричності, унаслідок чого базиліка сильно укоротився, як би підтягши до купола. Така купольна базиліка містила в собі основні необхідні приміщення ( головне центральне приміщення, до якого примикає вівтарна частина, двох'ярусні галереї для глядачів і нартексів.

Виникає питання про основну відмінність подібних купольних васильків — попередниць Софії — від древньохристиянських васильок Рима — цих перших наземних храмів християн у західній столиці імперії після офіційного визнання нової релігії. Відмінність полягає в додатку купола. У древньохристиянській базиліці усі було спрямовано до вівтаря, що був основним, єдиним центром інтер'єра. У купольній базиліці, поряд з вівтарем, виникає другий центр під куполом. Це свідчить про глибоку зміну самої концепції церковного будинку, обумовленій зміною релігійної ідеології.

При подальшому розвитку купольної базиліки купол не витиснув вівтарну апсиду. Однак поступово саме він ставав головним видимим центром інтер'єра. Внесене ним центричний початок підсилювався усе більше і більше. Базиліка укоротилася і підтяглася до купола. У результаті основний архітектурний акцент був перенесений з апсиди на купол, і будинок з базиліки перетворилося в центричне спорудження.

Основні труднощі, що стояла перед архітекторами при проектуванні Софії, полягала в тім, що купольні васильки, що існували у візантійському світі, мали дуже скромні розміри, у той час як Софія повинна була стати грандіозним спорудженням. Інші труднощі, чисто конструктивна, полягала в тому, що дерев'яне перекриття не підходило для інтер'єра діаметром більш 30 м. Купол необхідно було зробити кам'яним і по розуміннях ідейно-художнього порядку. Він повинний був зображувати небесний звід, що увінчує землю — центральну частину інтер'єра. Весь будинок усередині повинно було виглядати однорідним, воно всьо повинно було бути кам'яним від підстави до замків зводів.