Реферат: Структура публіцистичного тексту, загальні підходи до текстологічного аналізу

Одиницям усіх рівнів мови властиві свої абстрактні схеми побудови, яким вони повинні відповідати (формули побудови слів, словосполучень, речень).

Текст — це структурована єдність, що виражає певну систему відношень комплексного явища дійсності. В основі побудови тексту лежить інтеграція смислів мовних одиниць, що організовуються за певними схемами.

Мовлення, як відомо, є процесом спілкування через мову. Мовлення — це процес комунікації, а текст — результат і засіб здійснення цього процесу. Під час комунікації текст виступає як матеріальне вираження думки, з одного боку, і як результат використання мови (у процесі спілкування або самоаналізу) — з іншого.

Тексту властива подвійна належність: до мови як до схеми взаємодій його складових і до мовлення як до результату використання його складових одиниць для спілкування. Отже, текст є синтезом мови та мовлення, мовні компоненти якого субстанційно присутні графічно або фонічно.

Форма тексту втілюється у звучанні як у матеріальному засобі вираженні думок, а зміст відображає перероблене у свідомості уявлення про об'єктивну дійсність.

Відрізки дійсності, які ментально відтворюються, є означувальним тексту. Воно перебуває поза мовним знаком, тобто у мозкові людини є змістом тексту — його смисловим полем. Означальне постає у вигляді структури тексту, знаків, графіки, звуків.

Комунікативна спрямованість тексту. Комунікативна стратегія полягає у такому розгортанні тези (основної думки), за допомогою якого не лише можна якнайкраще розкрити зміст, а й вплинути на ситуацію.

З цим пов'язані вибір загального композиційного типу, прийомів подачі фактів та їх висвітлення, загальної тональності викладу. Комунікативна стратегія зумовлюється цільовою настановою й відображається у плані або в тезах підготовленого мовленнєвого твору.

План тексту, незалежно від того, чи передбачає він підготовку його написання, чи конденсує зміст прочитаного (почутого), насамперед передає смисл тексту, його логічну основу.

Ще в середині 50-х років нашого століття, підсумовуючи результати психологічних експериментів, академік А. А. Смірнов писав: "...основною характерною особливістю групування матеріалу, яка спостерігалась у наших піддослідних, було смислове групування тексту. Матеріал розбивався на частини не за зовнішніми ознаками, а за його смисловим змістом. Основою об'єднання була єдність "мікротеми", яка пов'язувала між собою окремі думки тексту"2.

Наведене спостереження свідчить про значимість точної послідовності викладу будь-якого матеріалу. Така послідовність має три види: 1) дедуктивна послідовність (від загального до часткового); 2) індуктивна послідовність (від часткового до загального); традуктивна послідовність (від рівного до рівного). Усі ці види суджень будуються на об'ємних зв'язках понять.

Види логічної послідовності тексту. Кожний з трьох видів логічної послідовності викладу має свої переваги. Дедуктивна послідовність (від загальних підпорядковуючих понять до понять підпорядкованих і взаємопідлеглих) характеризуються особливою жорсткістю та систематичністю, завдяки чому добре проглядається загальна схема взаємовідношень понять, місце і роль кожного елемента загалом, забезпечується висока доказовість та логічність викладу. Дедуктивний виклад економний і ємкий, тому він звичайно має місце в навчальних, наукових та ділових текстах.

Індуктивна послідовність (від підлеглих та взаємозалежних понять до підпорядковуючих загальних) широко використовується для пояснення складних питань при емпіричному рівні пізнання, у науково-популярній літературі, в лекціях, у публіцистиці тощо.

Висновки та судження автора при індуктивному розгортанні тексту мають обгрунтований і очевидний характер, легко розуміються і сприймаються.

Індуктивний спосіб викладу дозволяє жвавіше передавати реальний хід думки, шлях пізнання зі всіма його складнощами й помилками.

Ще ширше застосовується у текстах масової комунікації традуктивна послідовність елементів: рух викладу від причин до наслідків або навпаки, від минулого до теперішнього, від простого до складного, від відомого до невідомого, від подібного до відмінного, від фактів одного порядку до фактів іншого, виділення, аналогії та зближення, використання контрасту та ін. — усе це допускає вільне залучення у текст емоційно-риторичних (художніх) структур, тоді як два інших способи викладу зорієнтовані на раціонально-логічні структури.

Жанрово-стилістична класифікація текстів. У публіцистиці, зокрема таких її жанрах, як нарис, репортаж, фейлетон, критичні замітки, полемічні статті, велике значення мають емоційно-риторичні структури. Раціонально-логічні ж структури домінують у жанрі передової статті, інформаційної замітки, огляду тощо (табл.).

Очевидними є близькість та деяка спільність (у структурно-стилістичному відношенні) текстів публіцистики з художньою та науковою літературою.

Отже, у межах кожного із функціональних стилів можна виділити тексти, в яких домінують раціонально-логічні структури, а також тексти, в яких виклад трансформується включенням емоційно-риторичних структур, що спричиняє зміну композиційно-стилістичних параметрів тексту і тим самим створює новий жанр, новий тип мовлення.

Механізм утворення тексту. У процесі мовленнєвого спілкування відбувається обмін повідомленнями та висловлюваннями (тобто текстами й субтекстами), у складі яких мовні одиниці — звуки, склади, морфеми й слова, синтагми й речення — є лише будівельним матеріалом. Авторові важливо знати механізм утворення з вихідного інформаційного матеріалу закінчених висловлювань і повідомлень у процесі їх реалізації в конкретних умовах спілкування.

	Сфера комунікації
Домінуючі структури	офіційно-ділова	наукова	побутова	публіцистика
Раціонально-логічні	постанова, ухвала, розпорядження, інструкція, акт, протокол	наукова інформація, виробничо-технічна документація, дослідження	повідомлюючий монолог, ситуативно зумовлений діалог	передова стаття, інформаційна замітка, огляд
Емоційно-риторичні	діловий лист, вільний діловий опис, доповідь	науково-популярний виклад, навчальний	драматичний монолог, ліричний монолог, "вільний" діалог	репортаж, фейлетон, нарис, полемічна стаття, ораторська промова

Повідомлення — це цілісний, зв'язний, завершений за смислом, структурований, автономний та цілеспрямований твір мовлення, що реалізується у конкретних умовах спілкування.

Висловлювання — це зв'язний, відносно автономний та закінчений за смислом, структурно оформлений компонент повідомлення, що виконує в його складі часткове комунікативне завдання.

Мовний матеріал — це фонетичні та лексико-граматичні явища, побудовані відповідно до норм даної мови і поєднані одне з одним, також відповідно до цих, у процесі утворення висловлювань та повідомлень.

Повідомлення, на нашу думку, не можуть утворюватися безпосередньо з мовного матеріалу. Їхня структурно-смислова організація передбачає безумовне формування т.зв. проміжного прошарку — висловлювань (субтекстів), які щодо повідомлення (тексту) є його безпосередніми складовими (БС).

Як мовний матеріал, так і окремі компоненти тексту (тобто висловлювання) набувають своєї справжньої значимості, своєї реальної комунікативної цінності лише у складі тексту, в якому їхнє власне віртуальне значення стає текстовим значенням, а характер поєднання всередині речень і між ними визначається загальнотекстовою побудовою.

Основний лінгвопсихологічний принцип комунікативної стратегії — постійне нарощування напруги. Воно може бути екстенсивним й інтенсивним.

Екстенсивне підвищення напруги полягає в групуванні фактів і положень: ефективні факти йдуть за менш ефективними, сильні докази розміщуються після слабких і т.д. Інтенсивне підвищення напруги пов'язане з такою побудовою мовлення, коли кульмінація відчувається, наближена до кінця. У такому разі мовлення організовується динамічним співвідношенням зав'язки, кульмінації та розв'язанням конфлікту (розв'язки). Цим, на наш погляд, і визначається композиційно-стилістична єдність мовлення, завершеність викладу.