Реферат: Системи масової комунікації
Масова комунікація є одним із видів комунікації. Кожен вид комунікації відрізняється один від одного не тільки природою комунікативного процесу, а й природою тих компонентів, які виконують функцію спілкування або організовують його. Якщо сукупність цих компонентів називати системою, то можна говорити про особливості системи комунікації залежно від її виду та природи.
Для розуміння співвідношення творчого й виробничого у структурі діяльності необхідно уявити її структуру.
Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований засобами масової комунікації, які функціонують у системі масової комунікації для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів.
Є цікава думка у Зернецької О. В. про специфічну природу масової комунікації. Природа її - у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі [Зернецька О. В., 7-8]. Це те, про що ми говорили у першій лекції: виробничий підхід до процесу масової комунікації був зумовлений самою структурою масової комунікації та переходом людства на рівень побудови індустріального суспільства.
Таким чином, залишаючись процесом встановлення і підтримання контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні - це:
1) виробництво інформації як продукції;
2) використання технічних засобів для виробництва інформації;
3) масова культура (масові цінності, типові для мас моделі поведінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції, її призначення;
4) специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.
Виробництво інформації здійснюється виробниками ЗМК, яких в Україні сьогодні багато (див. першу лекцію та довідку вище). Сучасне інформаційне виробництво характеризується розгалуженою й складною системою виробників: інформаційних агентств, редакцій, друкарень, дистриб’юторів (поширювачів ЗМК) тощо.
На сьогодні, за даними комп’ютерного банку Держкомінформу (довідка № 301/4 від 06.09 2000 р.), загальна кількість періодичних видань в Україні понад 10 тис. З них зареєстровано і перереєстровано видань для загальнодержавної, регіональної й зарубіжної сфери розповсюдження 4479: газет - 1858, журналів - 2000, бюлетенів - 236, альманахів - 52, збірників - 273, календарів - 45, дайджестів - 15. Періодичних видань з місцевою сферою розповсюдження управліннями у справах преси станом на 01.01 2000 р. зареєстровано і перереєстровано 6410. З них газет - 5432, журналів - 662, збірників - 110, альманахів - 42, дайджестів - 6, бюлетенів - 149, календарів - 9.
Протягом 1995-1999 років Національною радою України з питань телебачення й радіомовлення видано ліцензії 791 телерадіоорганізації. З них 73 організації телерадіомовні (67 ефірних, 2 ефірно-кабельні, 4 ефірно-проводові), 346 - телемовні (258 ефірних, 76 кабельних, 8 ефірно-кабельних, 4 супутникові), 372 - радіомовні (113 ефірних, 255 проводових, 4 ефірно-проводові) У тому числі видано 78 ліцензій 28 державним телерадіоорганізаціям, з яких 24 телерадіомовні, 2 телемовні, 2 радіомовні.
Ким же є виробники ЗМК у структурі масової комунікації - комунікантом чи кимось іншим?
Рольовий аспект Якщо взяти до уваги загальну модель комунікації, то в рольовому аспекті процес спілкування відбувається в системі соціальних ролей, які виконують люди в тій чи іншій комунікативній ситуації. За своєю природою людина соціально є поліфункціональною істотою. Але незалежно від соціальної функції вона завжди виконує роль або комуніканта, або комуніката. Можна сказати, що комунікатор - це функція соціальної ролі [К = f(СР)] в конкретних соціально-комунікативних умовах. Зміст і форма цієї функції залежить від змісту й характеру соціальної ролі. Так, поведінка комунікатора, зміст його висловлювання, характер його мовлення залежить від того, хто є носієм комунікативної функції - дитина чи дорослий, людина освічена чи ні, людина з міста чи з села, робітник чи педагог і т. д. На цій основі можна розрізняти типи комунікаторів, чому й буде присвячена одна з лекцій. Від типів комунікаторів залежить і організація комунікативного процесу. Якщо порівняти таких комунікаторів, як пропагандист (модель Чакотіна), відправник інформації, що належить до первинної соціальної групи (модель Рілеїв), професіональний комунікатор (модель Вестлея-МакЛіна), комунікатор із психологічними змінними (модель Малецького), то з упевненістю можна сказати, що організація процесу спілкування для кожного з цих типів комунікаторів буде своєю. Для прикладу розглянемо спілкування між професійним комунікатором і публікою та непрофесійним комунікатором і тою ж публікою. У першому випадку комунікативний процес матиме більшу осмисленість і чіткість, відсутніми будуть зайві акти мовлення, тематичні відхилення; у другому випадку процес спілкування може бути підпорядкований асоціативній роботі пам’яті, позначений зайвими мовними операціями й діями.
Типовим явищем для систем масової комунікації є дисперсія функції мовлення й дивергенція комуніканта (терміни наші- В. Р.), тобто розсіювання (дисперсія) акту мовлення, коли різні люди, які беруть участь в породженні висловлювання, в системі масової комунікації виступають ніби єдиним комунікантом, а в результаті утворюється розходження (дивергенція) психологічних, соціальних, професійних ознак єдиного комуніканта, в ролі якого виступає одна людина, що веде до появи сукупності розпорошених у часі й просторі ознак мовця, закріплених за різними носіями мовлення, коли збір інформації здійснює одна людина, її аналіз - друга, обробку - третя і т. д. Так виникає дисперсна й дивергентна система масової комунікації. Натомість з’являється колективна відповідальність (а при високій дисперсності, коли неясно, хто стоїть за повідомленням, - безвідповідальність) за зміст і форму мовлення та організацію процесу спілкування. Структуризація, фазовість і дискретність мовлення при цьому є закономірними явищами, оскільки окремі мовні акти, що структурно пов’язані темою, метою спілкування, виконуються поетапно й навіть у різних місцях та в різний час. При цьому виникає колективне право на акти мовлення (зміст і форму висловлювання), встановлюється певна монополія на мовлення. Останнє спонукає організаторів процесу комунікації дивитися на акт мовлення як працю, бізнес і займатися комерціалізацією цього процесу.
Отже, у ролі комуніканта, професіонального комуніканта під час масового спілкування можуть бути різні соціальні ролі - автори (кореспонденти), організатори (менеджери, видавці, засновники) комунікативного процесу: захисники, регулятори (редактори, ведучі) (модель HUB, модель Левіна) тощо. Таким чином, під впливом цих ролей комунікативний процес більшою мірою структурується, виділяється більша кількість фаз.
У системі масової комунікації виробники інформаційної продукції виконують, по суті, єдину роль комуніканта. Перерозподіл цих ролей веде до трансформації систем масової комунікації, а трансформація масово комунікаційної системи веде до виникнення нових засобів масової комунікації. Але найбільш визначальним процесом для системи масової комунікації є процес її глобалізації. Трансформація й глобалізація системи мас-медіа породжує зміну, в свою чергу, суспільно-політичної й економічної систем, які теж трансформуються. Трансформація й глобалізація системи масової комунікації, однак, не є першопричиною соціально-економічних змін: модернізація технологій, розвиток науки і техніки, а також суспільно-економічний розвиток сприяли розвитку системи масової комунікації.
Глобалізація системи масової комунікації Глобалізація системи масової комунікації - то є поняття, яке активно використовується з кінця ХХ ст. Це поняття відображає процес трансформації комунікаційної системи, такої трансформації, яка пов’язана з утворенням більш широкої мережі комунікаторів, що обслуговуються й покриваються на великому інформаційному просторі єдиною, але розгалуженою системою засобів масової комунікації та контролюються більш організованою спілкою їх виробників.
Глобалізація систем масової комунікації тільки посилює дивергентність і дисперсність системи масової комунікації, структуризацію, фазовість, дискретність мовлення та монополію на нього.
Як приклад дисперсності й дивергентності системи масової комунікації може бути система, в якій глядач споживає новини, виготовлені редактором й опрацьовані ведучим, включені в програму на прохання засновника каналу й інтерпретовані певним чином на прохання керівників телеорганізації (дивергенція). Для глядача ведучий є уособленням комуніканта, насправді ж функція повідомлення тут розсіяна між багатьма людьми (дисперсія).
Питанню глобального розвитку систем масової комунікації присвятила свою книгу О. В. Зернецька "Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини". Історія поняття "глобалізація" розкрита у розділі 2 цієї книги (с. 43 і далі).
Глобалізація системи масової комунікації пов’язана безперечно з технічною революцією, але ця революція не є єдиним чинником утворення глобальних масовокомунікаційних систем. Прикладом може бути Україна, яка відстає від Заходу в утворенні глобально трансформованих систем комунікації. Причиною цьому є як економічне відставання, так і соціально-психологічна неготовність комунікаторів до утворення глобальної системи комунікації й активного входження в світові інформаційні системи. Народ має пережити "геостратегічний землетрус", щоб під впливом соціальних, економічних, технологічних, культурних, етнічних факторів шукати навпомацки, як вважають А. Кінг та Б. Шнайдер у доповіді Римському клубові "Перша глобальна революція", свій шлях до розуміння нового світу, а також, перебуваючи в імлі невідомості, вчитися, як керувати новим світом і не бути керованим ним (цит. за [Зернецька О. В., 44]).