Реферат: Преса Донбасу - від зародження до 1917 р.

У Павлограді 8 лютого 1909 року почав видаватися щотижневик “Провинциальное слово”, але відомі тільки п’ять його номерів. Не збереглося жодного номера другої на західному Донбасі газети - “Павлоградський листок”, про яку лише відомо, що виходила вона у 1915 році та її редактором був Штрамберг.

Але загалом значна кількість газет з¢явилася в Донбасі саме навесні та влітку 1917 року, тобто під час другої російської революції (лютневої). Здебільшого це були видання новостворених органів влади.

За два місяці (березень - квітень 1917 р.) вийшло 4 номери газети “Известия Луганского совета рабочих и солдатских депутатов”, редактор - Г. М. Римський-Корсаков (псевдонім - Г. Ларін). Вийшов один номер газети “Известия Славяносербского уездного общественного комитета” - як приклад газет-одноденок з невизначеною політичною орієнтацією. Як відомо, місцеві ради створювалися, виходячи з реальної розстановки політичних сил у місті чи повіті. Здебільшого це були строкаті у політичному відношенні об’єднання громадян революційної епохи. Це позначалося й на орієнтації газет, які вони видавали.

“Известия Бахмутского комитета спасения революции” - видання з такою невизначеною політично назвою вийшло в світ одноразово 16 вересня 1917 року.

“Известия Бюро Советов рабочих и солдатских депутатов Центрального района” (Никитовка), про складні умови її видання свідчить те, що вона чотири рази на 20 номерів від квітня по серпень 1917 року міняла видавця.

“Известия Мариупольского Совета рабочих и солдатских депутатов”, вийшло 50 номерів.

“Известия Совета рабочих депутатов города Павлограда” - початок видання у березні 1917 року, а з 30 квітня мала назву “Известия Павлоградского Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов” і виходила по 21 травня.

“Известия Советов рабочих и солдатских депутатов Макеевского горного района”, редактор С. Й. Губергріц видав 53 номери від квітня по 27 червня 1917 року, тобто по час, коли скінчилося “двовладдя” в Петрограді.

“Известия Юзовского Совета рабочих и солдатских депутатов”, з липня 1917 року до припинення видання у 1918 році вийшло 64 номери.

“Народная газета” - орган Єнакієвської Ради робітничих і солдатських депутатів, всього вийшло 120 номерів.

Як цікава ілюстрація життя преси тих часів сприймається випуск у червні 1917 року двох номерів газети “Известия Совета рабочих и крестьянских депутатов станции Гришино” (нині Червоноармійськ Донецької області) або газета “Народная свобода”, щотижнева, а згодом, з номера 4 по 87, щоденна, видавцем якої була “Бахмутская отдельная партия народной свободы”.

У цей період створюються низові газети на Луганщині. Помітнішими були “Известия Лозово-Павловского Совета рабочих и крестьянских депутатов” (нині Брянка) - 225 номерів цього видання вийшли в світ від березня 1917 року до початку 1918-го, та щоденна газета Союзу робітничих та солдатських депутатів району, що виходила в Лисичанську від 5 травня по 31 грудня 1917 року - “Голос рабочего” (редактор Бистрицький). Всі її 173 номери зберігаються в Російській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі. Редакція інколи випускала навіть власний додаток. Почала видаватися газета в Кадіївці (нині Стаханов) - “Известия Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов Кадиевского подрайона”, де з квітня по липень 1917 р. вийшло 10 номерів.

В ці ж місяці почався випуск періодичних видань політичних партій.

Розпочинала власну історію більшовицька преса, якій невдовзі належало залишитися єдиним типом видань на теренах краю, як і всієї радянської України. Слід згадати нелегальну більшовицьку газету, що випускалася в серпні 1916 року гектографічним друком на Вознесенському руднику - “Правда труда”, вона подавалася, однак, як видання “Донецкого коллектива РСДРП” та як “Орган революционного пролетариата Донецкого бассейна”.

14 червня 1917 р. вийшов перший номер газети “Донецкий пролетарий” (пізніше - “Луганская правда”) - щоденної російськомовної газети, органу Луганського комітету РСДРП, виходила до червня 1918 р. За цей час вийшло 218 номерів. Її першим редактором був видатний радянський партійний діяч К. Ворошилов. Меншовики об’єднувалися навколо “Зари” - органу Слов’яносербського повітового та Луганського міського комітетів РСДРП (об’єднаних), яка подавала себе читачам як “газета общественная, политическая и литературная”. Було випущено, вірогідно, 98 номерів від 29 серпня 1917 року по початок 1918 року. Подібним виданням був і орган Бахмутського комітету РСДРП (об’єднаного) “Голос социал-демократа”, 14 номерів якого побачили світ з червня по листопад 1917 року з перервою у вересні-жовтні.

Соціалісти-революціонери спробували видавати власну газету під традиційною назвою “Земля и воля”. Втім, у світ вийшов як передвиборчий листок всього один номер за 30 червня 1917 року, оголошений як орган муніципальної комісії Луганського комітету есерів та об’єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії. Видавцем її виступила Катеринославська губернська муніципальна комісія такого дивного поєднання партій. Вийшли 13 номерів есерівської газети в Юзівці - “Клич народа”, видавець - районний комітет партії соціалістів-революціонерів, редактором її був М. В. Котрохов. Цікавою була спроба випустити газету “Еврейский социалист”, два номери якої побачили світ у цьому ж році.

Окремою помітною сторінкою історії преси Луганська було видання кількох дитячих щотижневих ілюстрованих журналів для єврейських дітей. Два з них були російськомовні - “Юный Израиль” (1909 - 1912 рр., на додаток видавали серію “Еврейская детская библиотека”, російсько-єврейський словник “Малютка”) і “Цветник Иудеи” (1912 - 1913 рр.).. Третій - “Квіти” (1907 - 1913 рр.) - видавався єврейською мовою.

Перші зразки позаполітичної преси Луганщини становлять журнал “Известия общества штейгеров”, “горно-технический и профессиональный журнал”, що видавався 6 разів на рік з 1912 по 1916 роки, та “Коммерческое образование”, що виходило у 1915 році. Цікавими є й спроби учнівської молоді Донбасу самотужки випускати власні видання. Так, щомісячний літературний, популярно-науковий та критичний журнал учнів Маріупольської гімназії “Первоцвет” виходив з 1910 по 1914 роки, щомісячний учнівський журнал при Бахмутському Реальному училищі “Проблески” у жовтні-грудні 1916 року, а щотижневий орган Бахмутської організації учнів “Новая школа” - у серпні-вересні 1917 р.

Місцева україномовна преса (обласна, районна, міська, низова) компартійного зразку почала бурхливо розвиватися вже після остаточного встановлення радянської влади на Луганщині.

Ретроспективний аналіз історії преси Донбасу від початків до 1918 року дає підстави для таких висновків:

- за винятком двох видань: “Слав’яносербський хлібороб” та “Степ” - в регіоні випускалися російськомовні видання;

- незважаючи на те, що адміністративний центр губернії знаходився у Катеринославі, місцева преса розвивалася досить активно: в Луганську виходило загалом 32 часописи, у Юзівці 5, у Бахмуті 14, у Маріуполі 11, у Павлограді 6;

- кількісне співвідношення - 35 приватних часописів проти 24 видань органів державного управління та самоуправління - підтверджує життєздатність за тих умов саме перших, де і видавцем, і редактором була здебільшого одна особа;

- якісне порівняння показує, що найтривалішим було існування або приватних громадських газет загальнодемократичного напрямку, або окремих видань місцевих органів влади, де, напевно, надавали редакціям належну допомогу;

- велика кількість газет-одноденок підтверджує думку про те, що і в ті часи видання часописів було справою доволі ризикованою та вимагало або великих інтелектуальних витрат, або тривалої матеріальної підтримки видавців.

Історія преси Донбасу вимагає подальшого поглибленого вивчення, адже вона містить у собі багато цінного досвіду. Однак продовження цієї справи потребує чималих витрат, адже практично всі екземпляри друкованих видань цього періоду зберігаються за межами України.