Реферат: Підготовка матеріалу з науковою інформацією, „Індекс туманності”
При цьому вже зараз країни, що розвиваються, стурбовані тим, що екологічні стандарти можуть виявитися перешкодою в торгівлі, тоді як промислово розвинені країни активно впроваджують стандарти ISO серії 14000 на системи управління довкіллям.
Саме з метою підготовки українських підприємств до жорстких правил світової торгівлі, розуміючи, що наявність сертифікованої системи управління довкіллям може стати невід"ємною частиною вимог стратегічних партнерів України для придбання українських товарів, Держстандарт України першим серед країн СНД підготував для прямого впровадження нещодавно прийняті міжнародні стандарти ISO 14001, 14004, 14010, 14011, 14012, котрі встановлюють загальні правила управління довкіллям, принципи й процедури екологічного аудиту та кваліфікаційні критерії для аудиторів з екології. Ці нормативні документи в другому півріччі цього року надійдуть у спеціалізовані магазини стандартів і матимуть статус добровільних.
Стандарти серії 9000 регламентують лише мінімальні вимоги до систем якості, що діють на підприємствах, і не враховують факт впливу на природне середовище наслідків діяльності підприємств.
За визначенням МС ISO 14001 "Система управління якістю навколишнього середовища – частина загальної системи управління, яка охоплює організаційну структуру, діяльність щодо планування, розподіл відповідальності, практичну роботу, процедури, процеси та ресурси для розробки, впровадження, досягнення цілей, оцінки досягнутого в рамках реалізації екологічної політики". Тому на підприємствах промислово розвинутих країн вже впроваджують так звані комплексні системи загальнофірменного управління – ТОМ. У цих системах управління якістю тісно пов"язане з роботами щодо охорони довкілля, а також з управлінням фінансами та ресурсами.
В Україні питанню поводження з відходами, їх класифікації приділяється велика увага. Проект Закону України про відходи, внесений Мінекобезпеки до Кабінету Міністрів України, побудований з урахуванням каталогу відходів Європейського Союзу, відповідно до якого ще торік Держстандарт затвердив (уперше в країнах СНД) державний класифікатор відходів, розроблений ДНДІ "Система" (м. Львів).
Але законодавче вирішення питання утилізації упаковки, на базі європейського законодавства, потребує додаткового вивчення для впровадження в Україні. І тут в пригоді може стати досвід високорозвинутих країн, які давно працюють в умовах ринкової економіки.
Переробляти відходи – це добре, ще краще їх уникати. Така провідна думка діючого в Німеччині з жовтня 1996 р. Закону про економічний цикл. Закон ставить чіткі вимоги: той, хто виробляє, має нести відповідальність за зменшення, подальшу переробку або екологічно безпечну ліквідацію відходів, що виникають у процесі виробництв. Уже не діє більше колишній розподіл ролей, за яким міські комунальні служби мали знищувати відходи промисловості за рахунок громадян.
Новий закон визначає, що насамперед слід уникати відходів на виробництві. Якщо це можливо, вони мають бути використані матеріально або енергетично. І тільки за браком перших двох можливостей відходи дозволяється знищити, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу.
Виконання передбачених законом підходів, що одержали назву подвійної системи (збирання і переробка), вимагає від підприємств величезних витрат, тому німецькі підприємства створили недержавну фірму Dual Sistem Deutschlands, яка здійснює збирання, сортування та переробку сміття, що надходить з домашніх господарств. На тарі і упаковці, що збираються, наноситься знак "Зелена крапка". Уже понад 6000 фірм, заощаджуючи кошти на створення власних систем утилізації, подали заявки про приєднання до системи маркування "Зелена крапка". Магазини, у свою чергу, з метою уникнення труднощів зі збиранням упаковки, обумовлюють у технічних умовах постачання товарів в упаковці з таким маркуванням.
Аналогічні закони про утилізацію тари й упаковки прийняті у Франції, Бельгії та ряді інших країн, заходи управління відходами діють в Японії.
У деяких країнах світу провадиться маркування екологічно чистої продукції, наприклад, у Німеччині це знак "Блакитний янгол", у Скандинавських країнах – "Білий лебідь", Японії – "Еко-знак" і таке інше.
Зрозуміло, що виникають труднощі в торгівлі, коли виробник країни-експортера розглядає етикетування своєї продукції з місцевих, а не міжнародних позицій.
Питання про такі потенційні бар"єри в торгівлі не можуть не турбувати як українських стандартизаторів, так і виробників. Світова організація торгівлі, приділяючи велику увагу проблемі маркування екологічно чистої продукції як факторові усунення технічних бар"єрів у торгівлі включила це питання у свій перелік основних тем для дослідження.
Міжнародна організація зі стандартизації розробила проект МС ISO 14024, який має об"єднати керівні принципи екоетикування і який був надісланий Україні на розгляд. Цей документ передбачає єдиний підхід до аналізу технічної обґрунтованості екологічних заяв для забезпечення їхньої точності, технічного перевірення та достовірності. Коли МС ISO 14024 буде прийнятий міжнародною організацією зі стандартизації, Україна запровадить його для прямого застосування.
Агентство УНІАН (тижневик "Бізнес", 31 березня 1997 р.
Екологія: на шляху до інтеграції
Полегшувати доступ світового співтовариства до достовірної та актуальної екологічної інформації, а також допомагати урядам країн світу використовувати її для прийняття рішень та планування дій, спрямованих на забезпечення сталого розвитку людства, – головне завдання міжнародної програми з оцінки стану навколишнього середовища UNEP. Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України подало заявку на створення її ГРІД-центру й в Києві. Такі підрозділи існуватимуть у всіх регіонах світу, і будуть безпосередньо пов"язані з діючою глобальною мережею екологічної інформації.
Програма оцінки стану навколишнього середовища була запроваджена Організацією Об"єднаних Націй для координації дій між усіма природоохоронними організаціями світу. Адже взаємопов"язаність екологічних проблем, які сьогодні неможливо вирішувати самостійно, без обміну інформацією між країнами, вимагає узгодженості під час їх вирішення. Це найпереконливіше засвідчила чорнобильська катастрофа.
Крім того, програма передбачає надання країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою цільової фінансової та консультативної допомоги для поліпшення їх систем управління екологічними даними та інформацією. Одним із результатів цієї допомоги і повинна стати глобальна мережа екологічної інформації з її ГРІД-центрами. Скажімо, центр, що вже існує у Норвегії, збирає і обробляє інформацію з усіх країн Північної Європи. Сьогодні він є головним щодо країн з перехідною економікою Центральної та Східної Європи і керує створенням подібних структур у цих країнах. У Польщі, наприклад, ця робота вже завершена.
Для України приєднання до програми та створення центру має велике значення. Адже ця акція дозволить не тільки інтегруватися із світовими базами даних з екології та навколишнього середовища, а й отримати доступ до сучасних комп"ютерних технологій, зробити новий крок до взаємодії між країнами світу на терені екології.