Реферат: Образ автора наукового твору

Імпліцитно передане ставлення автора до описуваних явищ і в абзацоподілі, який, подібно до абзаців у художній літературі, подекуди виконує емоційно-експресивну функцію. Так, в окремий абзац виділене речення: Українська мова не була зовсім поза наукою (Р,227) свідчить про небайдужість до мови. Таке саме ставлення автор намагається сформувати й у читача, довіряючи йому, вбачаючи в ньому однодумця.

Короткі речення, виділені в окремі абзаци, виконують функцію організації читання, наприклад, окремими абзацами подано такі речення: Спробуємо дати схему комунікативної підструктури. Можемо уявити два її варіанти (Ф,240); Третій вимір тексту - вглиб (Ф,245).

Спрямованість на читача виявляється у вживанні таких текстотвірних конструкцій: І третій постулат (ВВ,31); Підсумуємо (Ф,232); Необхідно уточнити (Ф,235); Звернімося до драматургії (Р,113); Кілька слів про дієслівні форми (Р,115);

Нарешті, текстотвірна конструкція ”запитання - відповідь”, яка імітує діалог автора з читачем, широко представлена в аналізованих текстах: Від чого залежить структура тексту в плані комунікативному? Від характеру функції впливу на людину. Від чого ж залежить цей характер? Від таких факторів...” (ВВ,24); Який з рукописів є досконаліший? Як доводить В.В.Німчук, арраський. Він у багатьох питаннях досконаліше інтерпретує структуру української граматики (Р,101); Як же оцінювати слов’яноруську мову й мову Г.Сковороди з погляду їх належності до української літературної мови? Відповідь на це питання не проста. Тут можна було б провести аналогію з церковнослов’янською мовою часів Київської Русі... (Р,131); Чи відчувається перегук між лексичним складом українських історичних пісень та дум і староукраїнської авторської поезії? Безперечно, відчувається. Він помітний у ... (Р,190); А як з мовою І.Франка? З одного боку... (Р,268); Чи можна стверджувати, що зв’язок із фольклором - така ж визначальна ознака національної поезії? Мабуть, так (Р,268).

Структура і зміст відповідей дають змогу додати певних рис до характеристики авторів: це і повага до колег, яка виявляється у звертанні до слів інших науковців з приводу сказаного (як доводить...), це і переконаність (безперечно), і сумнів (мабуть), урахування різних підходів (з одного боку) і узагальнення на основі зіставлень (провести аналогію) - словом, прояви професійних рис науковців, які, до того ж, цілком коректно виявляють себе в архетипічній парі автор-читач.

Загального некатегоричного звучання аналізованих текстів не порушують навіть поодинокі сентенції: У наш час українська літературна мова знову піднімається на власні ноги. Для цього їй потрібні надійні опори. Однією з них є правдиво викладена історія: пізнай самого себе - й ти будеш непереможний (Р,9); Від несмаку до несмаку - один крок (Р,152); У неволі скрізь погано (Р,210); Переконування ”в лоб” - це не кращий прийом. Ламати соціальний емоційний стереотип треба поступово, розумно, обережно (ВВ,57).

Автори текстів часом вдаються до образних засобів, що, як відомо, не є визначальним елементом наукового стилю. І контактну, і виразову функції виконують розгорнуті метафори:

Освоєння фольклорної цілини - це не лише вирощення на зораних землях тих злаків, що ростуть самосівом у степу. Майстерність хлібороба полягає в тому, що він уміє відібрати найкраще зерно, помістити його в родючий ґрунт і добре доглянути посіви. Майстерність поета нагадує хліборобську працю: з паралелізмів і сталих порівнянь він видобуває слова-символи, добре знаючи, що символічність у них підтримується зв’язком із фольклорною образністю, і ставить їх у новий семантичний контекст. Так з’являються нові, суто авторські образи, переважно метафори (Р,184).

Якщо звичайний канал зв’язку починає працювати з того моменту, як його ввімкнули, то канал соціального зв’язку для ”зняття трубки” вимагає, щоб текст привернув увагу адресата і був оцінений ним як цікавий. Тільки тоді він буде його читати. Примусити автора зняти трубку повинен сам текст (ВВ,25).

Є в текстах і інші образні засоби: Знаком ефективності структури тексту є його архітектонічна досконалість. Вона інакше не існує, ніж у графічно-знаковій тканині, яка є формою всього того, що відбувається на сцені Психіки Автора й Свідомості Суспільства (ВВ,12); Контакт увімкнений. Але людський канал зв’язку легко вимикається - увага стомлюється і слабне, її заколихують монотонні збудники, губиться канва думки. Структура тексту повинна чинити опір подібним перешкодам (ВВ, 25); Якщо у тексті фіксуються змістові ”прогалини”, що ускладнюють розуміння, то обов’язково треба відновити це ”провалля” змісту (ВВ,30); ...процес думання поступово визріває і шліфується у слові, яке може бути втілене у графічний знак. Слово не є сорочка, в яку одягається думка (ВВ,37); фольклоризми виступають як орнаментація, як вишивка на комірі й на рукавах сорочки (Р,241); опис природи у А.Тесленка - простий, ледь заштрихований (Р,264); зіставлення у Коцюбинського, ніби на образку (Р,273); мова М.Куліша - це цілий океан (Р,304); Алітерації в Б.Антонича перехлюпують через край (Р,334); Комунікативно ефективний твір - плід умов комунікативного акту (Ф,228); Початок фрази також ніби ключ до неї (Ф,245); У людини, яка володіє мовою є рефлекс на слово (Ф,246); Існує низка способів викладу, які створюють ”комунікативний комфорт”.., при пунктирному способі.., мазковий спосіб.., при круговому способі.., досягається також способом кільцювання (Ф,255);

Уживання образних конструкцій свідчить про небайдуже ставлення авторів наукових творів до досліджуваних об’єктів, що зрештою зближує автора і читача, як зближують окремих людей спільні інтереси. Є й інші засоби зменшення інтерактивної дистанції між автором і читачем: ”Інтимізація знаходить вираз у показі власного ставлення до предмета, у зауваженнях про процес дослідження і хвилювання дослідника в його процесі, в використанні експресивно забарвлених і просторічних лексики та конструкцій” [8]. Так, емоційне ставлення автора ”Історії” до об’єкта дослідження - мови - віддзеркалюється в тексті. Мова для автора - живий організм. Це часом експліковано (так, церковнослов’янську мову південноруської редакції названо живим організмом, який обмінювався творчою енергією як з канонічною літературою, так і з давньоруськими творами - Р,18), а найчастіше - передано імпліцитно, в численних персоніфікаціях: юридично-ділова мова... не цуралася й старослов’янських слів та форм (Р,10); церковнослов’янська мова не здавала своїх позицій... (Р,48); І хоч фонетична і морфологічна системи української мови у грамотах, здається, повністю перемогли, але традиційна система письма часто це приховувала... Українські традиційні риси, закамуфльовані традиційним письмом, виступають все ж значно виразніше, ніж у попередній період (Р,48).

Ставлення автора до мови як до живої істоти - трепетне, обережне, не насильницьке - виявляється в тому що доля її викликає суперечливі почуття: гіркоти, коли її зневажають (Життя літературної мови ледь жевріло в малозрозумілій церковнослов’янщині - Р,146; Спрацювало звичайне чиновницьке невігластво. Можливо, до цього спричинилися публікації в польських виданнях, де українська мова називалася діалектом польської. Зокрема, ця думка рельєфно була виражена у статті В.Міцкевича... і почала розгулювати в російських виданнях. Наслідком цього став сумно відомий Валуєвський циркуляр... - Р,222, і присмаченої цією гіркотою радості від життєвої сили мови (На цьому, звичайно, історія української літературної мови не вичерпується: перед нею, незважаючи на всілякі перепони, ще довгі віки розвитку. Кожного разу, коли на ній ставили хрест і казали, що її ”не было, нет и не будет”, вона знову воскресала, ставала всеохопнішою і життєздатнішою - Р,377).

Аналізовані тексти свідчать про те, що науковий стиль останнім часом зазнає змін, поповнюючись емоційними та іншими експресивними елементами. Щоправда, усталені стереотипи беземоційного викладу перебороти важко: ”На жаль, ”аскетична традиція”, яка почалася, мабуть, з Ньютона і започаткувала в ті часи лицемірну скромність звичаїв англійських середньовічних церковних університетів (Кембридж), змушує багатьох авторів аж до сьогодні ретельно вилучати з наукових повідомлень усе те, що, на їхню думку, безпосередньо не стосується одержаних результатів і використаних методів” [9]. За часів Відродження ”аскетична традиція” почасти зумовлювалася ще й мовою викладу: для вираження наукових понять використовували класичну мову - латинську, експресивну функцію виконували національні мови. Крім того, за той невеликий часовий проміжок, що наука розвивалася незалежно від релігії, вона ще не могла повністю відмовитися від метафізичного (схоластичного) стилю. У сучасній науковій літературі ”аскетичний” стиль продовжує існуватxи тільки ”за інерцією”, часом гальмуючи розвиток пізнання. Учені давно помітили недосконалість, неповноцінність традиційного викладу: ”Сухий запис чи документ, які лежать в основі історичного дослідження, дають лиш віддалене уявлення про реальний процес” [10]. У наш час на зміну сухому викладові приходить своєрідний науково-іронічний стиль, що пов’язано зі збільшенням інформації, ускладненням наукових знань тощо [11].

У тексті ”Історії” чимало висловлювань з іронічною конотацією. Характерною ознакою її є те, що це не зловтішання, не глузування, а іронія зі знаком ”плюс” (з позитивним емоційним забарвленням), хоча й поєднана з іншими, часом сумного спектра, почуттями: із захопленням: Історія української літературної мови - це таїна за сімома печатками (Р,3); зі співчуттям: Особа царя у них, зокрема у Квітки, просто обожнюється... (Р,155); з гіркотою: Офіційна віденська влада якихось особливих заборон на розвиток української мови й української школи не накладала. Вона взагалі тільки недавно зробила для себе відкриття, що в Галичині і в Лодомерії живе якийсь інший, ніж поляки, народ (Р,225).