Реферат: Досвід мас-медіа в Україні
За даними автора та активістки руху "зелених" Олени Чайки , в Україні нараховувалося близько 25 загальнодержавних видань екологічної тематики, 15 наукових спеціалізованих видань, близько 40 бюлетенів, вісників та інших одиниць періодики локального характеру. На жаль, не всі вони здатні витримати складні умови ринку. Саме тому деякі з них досить швидко припиняють існування або суттєво зменшують наклад та періодичність.
Але за таких обставин не всі існуючі екологічні видання можна тоді віднести до засобів саме масової комунікації. За даними Г.Почепцова, українського теоретика комунікації, існує така класифікація за кількістю співрозмовників :
· 1 – внутрішня комунікація, коли людина розмовляє із собою наодинці;
· 2 міжлюдська комунікація;
· 35 – комунікація в малих групах;
· 2030 і більше – публічна комунікація. Наприклад, виступ перед аудиторією. Тут уже є функціональний розподіл: активний промовець і пасивна аудиторія;
· 100 і більше – організаційна комунікація. Коли люди працюють у одній організації, вони пов'язані багатьма комунікаційними ситуаціями, які загалом і формують клімат фірми, заводу тощо. Тут з'являється ієрархічна комунікація: від вищих до нижчих. Може виникнути розходження між формальним (тобто призначеним) та дійсним лідерами.
· 1000 і більше – масова комунікація, яка включає в себе газети, журнали, телебачення, радіо.
Зростаюче значення екопреси зокрема й екологічної журналістики взагалі залежить від постійного виходу на ширшу аудиторію. Насамперед, нові засоби комунікації екологічного характеру повинні мати масовий характер, інакше їх ефективність буде недостатньою.
Окрім фінансових проблем екологічні видання мають труднощі щодо використання мовностилістичних засобів. На жаль, окремі екологічні видання не завжди виправдано друкують матеріали російською мовою. Наприклад, журнал "Рідна природа" з появою нового головного редактора декілька років тому вміщував матеріали без перекладу, хоча спочатку заснування видання завжди був україномовним. Досить поширеною практикою екологічних видань є відмова від літературного редактора, а іноді й коректора. Це призводить до численних помилок і є, як зазначає професор О.Д.Пономарів, досить поширеною ситуацією в сучасній українській пресі [ ].
Поряд з друкованими виданнями все більшого значення й популярності в екологічних організаціях України набувають електронні бюлетені на базі комп'ютерних засобів зв'язку. Їх користувачі отримують набагато більший обсяг відомостей, ніж із преси. Суттєвою перевагою інформаційних мереж є оперативність розповсюдження інформації. Фактично протягом декількох годин вона може надійти в Україну з іншого континенту. У багатьох випадках для підтримки екологічних акцій, допомоги активістам в інших ситуаціях це чи не єдиний можливий комунікаційний засіб. Крім того, комп'ютерна пам'ять дозволяє зберігати великі масиви інформації й оперативно користуватися ними в разі необхідності, що суттєво розширює можливості у створенні журналістського досьє.
Комп'ютерна мережа "EnviNet Україна" була створена спеціально для екологічних неурядових організацій, а також інших користувачів, що зацікавлені в отриманні інформації про природоохоронний рух в усьому світі. Вона існувала в середині 1990х років. Різноманітні відомості подібного характеру містяться в інших мережах. Однак, варто сказати про одну складність, що обмежує доступ до вказаних мереж, ? це відсутність у багатьох, особливо регіональних, екологічних активістів і журналістів комп'ютерів та необхідних для зв'язку модемів. Та незважаючи на це, електронні засоби комунікації вже становлять серйозну конкуренцію друкованим виданням.
Для її подолання й організації взаємодії між різноманітними засобами масової комунікації необхідним є постійно діючий моніторинг аудиторії, яка виступає отримувачем природоохоронної й екологічної інформації. Її розповсюджувачі повинні враховувати специфіку й потреби кожної групи.
Наприклад, автором було проведено дослідження потенційних отримувачів орнітологічної інформації, мотивацій, що здатні зацікавити конкретних адресатів у охороні й залученні птахів, а також потреби різних категорій споживачів у вузькозорієнтованій інформації . Навіть у сфері чітко обмежених відомостей існує різноманітність інтересів. З виходом на більший обсяг матеріалу, вона збільшується. Тому зараз для успішного розвитку екопреси важливим є момент знаходження, вибору та ствердження конкретних видань у власній екологічній ніші. Прикладом подібної практики можуть бути наукові видання. Маючи невеликий тираж, вони зберігають постійну читацьку аудиторію, що є одним з критеріїв стабільності видання. Такий підхід сприяє виживанню екопреси в майбутньому.
Дослідники екопреси, члени російського екологічного руху, бажаючи оцінити ефективність роботи ековидань Євразії, ввели так званий "індекс періодичності" . Це співвідношення реальної періодичності до тієї, яка заявлена редакцією. Більшість власне самостійних видань (94 з 154 розглянутих) має індекс від 0,67 до 1. Ще 28 оцінені від 0 до 0,66. Для 32 визначити індекс не вдалося. З цього можна зробити висновок, що певна частина видань має значно меншу періодичність, ніж заплановано. Такий стан речей викликаний, насамперед, економічною ситуацією видань, недостатньою кількістю матеріалу для публікації або іншими вагомими причинами.
Найбільша кількість видань з'явилася у 1990 році, що викликано демократичними змінами у суспільстві, та у 199495 роках, до чого призвела насамперед фінансова підтримка міжнародних організацій. Проте половина з видань, котрі перестали виходити, проіснували не більш ніж півтора роки (як правило, лише за рахунок наданих грошей).
Наступний сплеск, почавшись у другій половині 1994 року, триває і зараз. Сучасних видавців вирізняють великі прагматизм і обережність. Кольоровими й товстими журналами вже ніхто не бавиться, видання, котрі виходять, наближаються до форм класичного самвидату, програючи в якості оформлення, але виграючи за рахунок вартості та незалежності від поліграфічних потужностей. Практично кожна екологічна група, ураховуючи дитячі або шкільні, зумівши отримати копіювальну техніку, починає випускати власний друкований бюлетень, а освоївши комп'ютер та електрону пошту – бюлетень електронний. Іноді так надається перевага в доступі до інформації обмеженому числу користувачів електронного інформаційного обміну. Занепокоєння викликає тенденція відходу багатьох екоактивістів з екологічної до видавничої та інформаційної діяльності.
Сильною є орієнтація більшості видань не на широке коло читачів, а на внутрішнє користування або західного читача (особливого типу, звичайно, читача з великим банківським рахунком).
Схожу картину можна спостерігати й у офіційних екологічно зорієнтованих виданнях. Кожен орган влади видає тепер власне екологічне видання. Майже в кожному регіоні існує по декілька таких проектів.
Видання "газета в газеті" стали з'являтися насамперед у 19921993 роках, що пов'язано з посиленням органів місцевого самоврядування та реорганізацією державних структур охорони довкілля.
"Внутрішні" видання, як громадських, так і державних організацій не користуються, за рідкісним виключенням, будьяким попитом навіть у активістів екологічного руху.
У тому разі, коли екологічна катастрофа не матиме осяжних для кожної людини обріїв, будуть непотрібними екологічні засоби масової комунікації (посправжньому масової, звичайно). Люди, як і раніше, будуть віддавати перевагу загальнополітичним виданням і брати звідти необхідну їм екологічну інформацію. У цьому випадку масова комунікація здається перспективнішою, якщо буде працювати через традиційні ЗМК, ніж через створення власних.
Загальна кількість періодичних видань в Україні понад 10 тисяч. З них зареєстровано й перереєстровано видань для загальнодержавної, регіональної та зарубіжної сфери розповсюдження 4479: газет – 1858, журналів – 2000, бюлетенів – 236. Проте, наприклад, протягом 1997 року в Україні зареєстровано лише 7 екологічних видань. Як зазначають провідні українські журналістикознавці, саме ці видання потребують більшого піклування з боку держави .
Частка екологічних видань сягає понад 50 і порівнюючи з іншими виглядає не такою значною. Проте ця преса має певну аудиторію, до якої належать і колективні передплатники – організації. Тому незважаючи на порівняно незначну кількість видань та обмежений їх наклад, ця преса охоплює більшість зацікавлених читачів, адже досить часто новий номер видання потрапляє до кількох осіб. Але навіть за таких умов вимоги до чітко орієнтованої на "свого" читача преси постійно зростають.
Це призвело до того, що останніми роками спостерігається тенденція до виникнення нових видань екологічних організацій, які робляться видавцем для обмеженої за кількістю, але чітко визначеної аудиторії. До таких видань насамперед слід віднести різноманітні інформаційні бюлетені. Їх характеризують спрямованість змісту на членів або прихильників організації, переважання невеликих повідомлень та заміток з контактними адресами, мала кількість або повна відсутність аналітичних матеріалів. У цьому разі видання іноді нагадує дошку об'яв, а не газету. Але якщо ми дійсно хочемо впливати на сучасного читача, то повинні вести його шляхом нових роздумів, для чого як мінімум вишикувати факти в логічній послідовності, яка відображає хід наших думок. У матеріалах має бути журналістський аналіз, а не лише інформація. Недоліком таких видань є і недостатнє або повністю відсутнє літературне редагування – важлива складова в журналістиці .