Реферат: Діалектика змісту і форми у журналістиці

Теоретики і практики журналістики широко оперують такими поняттями, як зміст і форма. Ці категорії дістали в науковій літературі чітке витлумачення. Так, зміст журналістського твору (тексту) визначається як "певним чином упорядкована сукупність елементів і процесів", що його утворюють і "характеризують його глибинні зв'язки, основні риси і тенденції" [1]. А форма тлумачиться як "спосіб об'єктивного існування і вираження змісту" [2].

Зміст і форма - це досить місткі, ємні, внутрішньо насичені, багатопланові категорії. До них не можна підходити спрощено, прямолінійно, обмежуючи їх лише якоюсь із їх сторін. Зміст журналістського тексту не вичерпують життєві явища і факти. Зібрані й осмислені, вони відтворюються автором відповідно до його задуму, обумовленої ним теми, досліджуваної проблеми, ідейної позиції і принципової концепції. Отже, не лише відібрана журналістом інформація (різноманітні відомості, факти, свідчення, докази, документи), але й задум, тема, проблема, ідея, концепція твору виступають як складові його змісту. Те ж саме відбувається і з формою. Її елементами - на рівні конкретного тексту - є мова і стиль, жанрова структура, сюжет, композиція, архітектоніка, мелодія, ритм, тон викладу тощо [3].

Кожна із означених категорій - це відповідним чином функціонуюча система тих компонентів, з яких вона вичинюється. То не є механічний набір утворюючих її елементів, а їх тісна, органічна, активна взаємодія, Це означає, що елементи змісту, так само як і елементи форми, перебувають у постійній взаємопроникній спряженості один з одним. Вони можуть взаємозбагачуватися, підпорядковуватися, доповнювати, переходити один в одного, обумовлювати один одного. Це той стан теми, скажімо, органічно випливає із задуму, проблема узгоджується з темою, ідейно-тематичні засади виступу обумовлюються концепцією, тобто системою поглядів його автора на зображуване. А взяті разом, усі компоненти категорії змісту "спрацьовують" в одному "ключі" з елементами категорії форми.

Простежимо таку взаємодію на конкретному прикладі. За зразок може правити фейлетон Ю.Большака "Вічно жива КПРС" (Голос України. - 1996. - 10 серпня). Цей твір висміює стереотипи мислення й поведінки. Усім викладом матеріалу життя потроху змінюється: зміни спостерігаються у державному, політичному, суспільному, культурному житті. Незмінною у переважної більшості громадян залишається поки що їх свідомість, вироблені попередніми десятиліттями стандарти поведінки. Пішов у небуття більшовицький режим, Комуністична партія Радянського Союзу, соціалістична дійсність. Але вироблені ними ідеологеми, ідеологічні штампи, стереотипи мислення і діяння, заангажованість світосприйняття і ставлення до реалій буття - усе це не зникло, живе у наших душах, скеровує наші вчинки. І це небезпечно. Бо вже замість колишньої комуністичної виникає Капіталістична партія ринкової свободи (звернімо увагу: навіть абревіатура та сама - КПРС), яка має таку ж організаційну структуру, так само скликає пленуми свого ЦК, заводить "персоналки" на своїх членів, так само "пропісочує" тих, хто недостатньо сумлінно сповідує її принципи. Усе відбувається так, як у старі, недоброї пам'яті часи більшовицького авторитаризму. Ніби на дворі не 2000 ювілейний для людства рік, а, скажімо, 1937 чи 1977...

Твір Ю.Большака - серйозне застереження нам усім. Його глибоко прогностичний сенс полягає у тому, що він допомагає зрозуміти: нічого у нашому житті не зміниться на краще, поки не змінимося ми самі. Нове життя слід кожному починати з оновлення себе самого.

Задум автора полягав у тому, аби привернути увагу громадськості до важливого світоглядно-морального явища, а саме до того, як ми - у всьому ще вчорашні - усвідомлюємо себе у контексті нинішніх, відмінних від попередніх, реалій життя. Тему фейлетону можна сформулювати таким чином: несумісність суспільних устремлінь до цивілізованих форм життя з традиційністю нашого мислення й діяння (або так: традиційність мислення і дій - як гальмо реформування суспільства). Проблема постає тут як вибір між рухом уперед і застоєм (у душах, серцях, умах). На грунті центральної тези твору: найважче піддається змінам людська свідомість - чітко окреслюється ідея фейлетону: запорука успіху усіх реформаторських зусиль - у нас самих (хочемо досягти позитивних результатів - починаймо з себе, перебудовуймо самих себе). Авторська концепція також доволі "прозора": якщо ми не змінимо самих себе шляхом "революції" у наших умонастроях, якщо не налаштуємося на нове мислення і нові норми поведінки, - нас чекають глибокі соціальні потрясіння, згубні політичні й економічні катаклізми, та ж диктатура, що й за більшовицьких часів, та ж узурпація влади однією людиною або мафіозним кланом...

Логічна спряженість усіх основних елементів категорії змісту - цілком очевидна. А як щодо складових категорій форми? Сюжетна схема аколізованого тексту включає в себе всі притаманні класичному сюжету компоненти. Так, експозиція набирає вигляд оголошення порядку денного зборів первинної організації капіталістичної партії ринкової свободи. Зав'язка - це виклад суті персональної справи члена означеної партії пана Нахалявного. Розвиток дії виливається в обговорення і затаврування поведінки героя фейлетону, який спочатку був непоганим брокером, але потім здав позиції у конкурентній боротьбі за кар'єру. Кульмінація - це клятва схвильованого (тим, що його взято на поруки) і враз прозрілого "підсудного" - покласти всі сили на те, щоб швидко й шалено розбагатіти і тим сприяти торжеству ідей капіталізму. Розв'язка: завдяки таким ідейним каппартійцям, як пан Нахалявний, КПРС стає керівною і спрямовуючою силою у суспільстві, авангардом народу, а її верховний керівник, підпорядкувавши собі всі гілки влади, - авторитарним правителем.

Композиція досліджуваного тексту постає як співвідношення частин розгорнутого діалогу, з одного боку, його і авторського резюме в кінці твору, з другого боку. Композиція сприймається тут і як співвідношення різних компонентів архітектоніки, а саме: зачину (це оголошення порядку денного зборів і виклад суті персональної справи); основної частини (тобто обговорення поведінки героя); закінчення (яке містить у собі авторське узагальнення відносно того, що нас чекає, коли ми не схаменемось і будемо покірно, не замислюючись, приймати все те, що і сюжет, і композиція, й архітектоніка фейлетону тісно переплітаються, контактно, влад взаємодіють між собою, а також із елементами категорії змісту. Адже саме діалогічний виклад матеріалу (у чому проявляється композиційна будова тексту, а через неї - людська сутність, її незмінність в основних своїх виявах), підсилений сюжетною лінією - у вигляді традиційно-усталеної, заформалізованої процедури ведення всіляких зібрань (таке враження, що в основу твору покладено стенограму чи протокол партійних зборів ще допосткомуністичних часів), уся ця надокучлива незмінність, заданість, застиглість, зашореність, що закладена у кожну клітинку тексту, - якнайкраще "спрацьовує" на розкриття основного - задуму, теми, проблеми, ідеї, концепції фейлетону.

Отже, маємо приклад органічної взаємодії змісту й форми, гармонії усіх їх складових. Коли кажуть, що зміст завжди оформлений, а форма - змістова, то мають на увазі саме таку модель взаємодії, відповідно до якої між елементами категорії змісту й форми існує повна відповідність та узгодженість. Але це, якщо хочете, ідеальний варіант. У житті, на практиці зміст і форма можуть (і це трапляється дуже часто) протидіяти одне одному, взаємно "заважати" одне одному.

Наукою встановлено, що елементи категорій змісту й форми пов'язуються між собою за принципом складання сил [4]. Можливі три варіанти: а) добротно підігнані сили (або ситуація прямого складання сил); б) сили протистоять одна одній (це стан віднімання сил); в) вони не стикаються, не спряжуються (стан паралельності сил).

Отже, зміст і форма - це не просто єдність, це завжди діалектична єдність, тобто тісна, нероздільна і водночас суперечлива. Справді, на практиці часто доводиться констатувати, що факти не переконують у правомірності тих висновків, якими завершується твір, а взята автором тема могла б успішніше реалізуватися в іншому жанрі. У першому випадку виникає суперечність між складовими змісту (факти і висновки), а в другому - між елементами змісту й форми (тема і жанр). Так, якщо публікація про кризисний стан сучасної економіки в цілому чи окремої її галузі підводитиме читача до думки - висновку, що справи підуть на краще за умови докорінної зміни нинішнього курсу реформ, то ми матимемо неузгодженість між темою та ідеєю. Бо ідея виступу (якщо, звичайно, його автором така думка зумисне не декларується) повинна б нести у собі інший змістовий потенціал. А саме: не стави під сумнів стратегію дій на реформування економічних відносин, а націлювати читачів, увесь загал на пошук оптимальних методів і форм результативного впровадження їх у життя. А тепер уявімо собі, що замість того, аби писати грунтовну (з цифровими викладками, їх аналізом) статтю на дану тему (адже йдеться про масштабні речі й широкий діапазон їх розглядів) журналіст раптом вирішив би втілити свій задум у жанрі ліричної зарисовки або оперативного репортажу... Чи досяг би він гармонії змісту й форми? Звичайно ж, ні. Більше того, при такій реалізації задуму зміст вступив би у конфлікт із формою.

Досліджуючи взаємодію змісту й форми, слід мати на увазі, що в загальнофілософському сенсі ми маємо тут справу із типовими категоріями, із своєрідною єдністю протилежностей. Згадаймо пари-аналогії: день - ніч, світло - тінь, причина - наслідок і т.п. Саме до таких парних категорій належать категорії змісту й форми. Отже, їм властиві всі риси парності. Тобто вони не можуть існувати в природі окремо одне від одного. Бо це дві сторони одного явища, одного цілого. У нашому випадку - дві сторони журналістського тексту.