Реферат: Деякі аспекти свободи слова та інформаційної діяльності в Україні

Гарантоване Конституцією України право наших співвітчизників на свободу слова, на вільне вис-ловлення своїх поглядів і переконань створює міцне підгрунтя для цивілізованого входження українського суспільства до когорти держав з усталеним правовим статусом, які пишаються, насамперед, високим рівнем забезпечення прав і свобод своїх громадян.

Свободу слова як поняття можна розділити на кілька аспектів. По-перше, це свобода публічних висловлювань незалежно від їхнього політичного змісту. По-друге, це гарантії для громадян на без-перешкодне отримання повної та неупередженої інформації. Україна, яка перебуває у процесі роз-будови демократичного суспільства, законодавчо га-рантує і перше, і друге. Однак якщо зі свободою публічних висловлювань у нас більш-менш усе га-разд, то одержання неупередженої інформації зде-більшого залежить від конкретного політика, дер-жавного діяча або власника ЗМІ.

Утім, існує думка, що саме конкретний жур-наліст, а не власник ЗМІ має нести відповідальність за достовірність і правдивість поширеного ним мате-ріалу. Таке перенесення акценту відпові-даль-ності з видання на журналіста сприятиме якості його роботи й ускладнить для власника ЗМІ мож-ливість цензури, яку частково маскують під конт-роль достовірності матеріалу.

Сьогодні часто можна почути й таке: свобода слова обмежується через те, що ЗМІ, як правило, збиткові й не можуть забезпечити себе за рахунок реклами чи передплати. А тому змушені шукати спонсорів. Такий підхід дещо помилковий. По-перше. Результати свідчать: у багатьох випадках немає прямої залежності між фінансовим станом преси й дотриманням принципів свободи преси. По-друге. Надходження коштів від реклами і перед-плати залежить від загального економічного стану країни. І якщо економіка перебуває у кризі, то, зро-зуміло, і грошей на це не дуже й багато. Однак ми, громадяни України, не повинні чекати на реалізацію свого права на інформацію до успішного завер-шення економічних реформ. Сьогодні необхідно робити все, щоб це право було забезпечене. Зокрема, весь пакет законо-давства, який має регу-лювати діяльність ЗМІ в Україні, зокрема, проблеми свободи слова та забез-печення прав громадян у сфері інформаційного суве-ренітету та безпеки України, потребує значного вдо-сконалення з ураху-ванням нових реалій суспільно-економічного роз-вит-ку України й тенденцій розвитку світового ін-формаційного простору. Зокрема, йдеться про те, що інформаційна революція наприкінці ХХ сторіччя сформувала нові реалії, коли вільний обмін думками став складовою сутності й одним з основних чин-ників суспільного розвитку та відповідальності реального стану українського медіа-ринку.

Основним предметом квотування і підтримки ЗМІ має стати чітко визначена інформаційна про-дукція українського змісту, зорієнтована як на внут-рішній, так і на зовнішній ринок.

Гасло "український зміст" - це поняття комп-лексне. Воно значно ширше чинних обмежень за ознакою, мовою та державною незалежністю вироб-ника інформаційних продуктів. Продукція україн-ського змісту повинна мати переважно націо-наль-них авторів і виконавців, вироблятися на території держави з обов'язковим залученням наших інвес-тицій та залишатися власністю українських суб'єктів інформаційної діяльності.

Головною метою регулятивної підтримки україн-ського змісту має стати якісний злам ситуації на національному медіа-ринку, приведення техно-логічного та фінансово-економічного забезпечення до рівня європейських вимог, змістовне наповнення відповідно до нашої ментальності, культури і сис-теми цінностей, гідна репрезентація держави в євро-пейському та світовому інформаційному прос-торі.

На сьогодні день центральною проблемою роз-витку інформаційної сфери є забезпечення пра-ва на вільне отримання й обмін інформацією. Воно потребує не політичних декларацій, а копіткої робо-ти та пошуку відповідних законодавчих механізмів, уне-можливлення тиску на ЗМІ з боку владних структур та фінансових кланів. Завдання складне, але його можна виконати, спираючись на принципи обов'язково судового розгляду всіх конфліктних пи-тань і формування демократичних засад суспільної свідо-мості. Далі. Усі питання розвитку інформаційної сфери тісно пов'язані зі станом національного медіа-ринку, який потребує якісних змін: технологічних, змістових, управлінських. Створення організаційно-правової ба-зи цих змін - нагальне завдання всіх гілок української влади. Крім цього, забезпечення інформаційної безпеки України і захист націо-наль-ного медіа-ринку вимагає перегляду основних прин-ципів регулятивної політики на засадах інфор-ма-ційної відкритості й підтримки власних медіа-ви-робників. Головним об'єк-том такої підтримки має стати український зміст інформпродукції.

Нагальним питанням також є оптимізація струк-тури власності суб'єктів інформдіяльності, як-най-швидший розвиток суспільного сектора, особ-ливо в галузі електронних мас-медіа.

Щодо нашого законодавства в галузі ЗМІ, то воно в основному відповідає загальноприйнятим між-народним правовим стандартам, конвенціям з прав людини. Утім, це ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання віль-ної та неупередженої інформації.

Чинне законодавство, наприклад, залишило від-критим легальні шляхи до необмеженої кон-центрації в руках окремих юридичних або фізичних осіб дру-кованих ЗМІ, усіх різновидів електронних ЗМІ. Воно без будь-яких обмежень дозволяє засно-вувати ЗМІ в нашій державі особам без грома-дянства та гро-мадянам інших країн.

Немає реальних важелів для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса в Україні становить переважну частину загального обсягу друкованих ЗМІ.

Інформаційний простір завдяки нашим зако-нам виявився перенасиченим неукраїнськими інфор-маційними потоками, ідеями і символами інших куль-тур. Результатом цього є намагання витіснити віт-чизняні мас-медіа з внутрішнього ринку і не-здатність їх вийти у світовий інформаційний простір.

У цілому, як засвідчує практика, у нашому ін-формаційному правовому кодексі мають бути такі ск-ладові інформаційної галузі, як законодавство з виробництва і поширення інформації.

Подальшого вирішення вимагає питання еко-номічної свободи ЗМІ, зокрема щодо оподаткування, встановлення прийнятних умов для виробників та розповсюджувачів інформаційної продукції. Це одна з найболючіших проблем усіх ЗМІ, видавничої сфе-ри, в якій функціонують тисячі видавництв і видав-ничих організацій.

Та нині держава не має змоги підтримати фінансово 11 тис. 416 періодичних видань (за ста-ном на 01.01.2001 р.), які зареєстровані в Україні. Мізерна допомога, яку вона спроможна надати згід-но з прийнятим Держбюджетом на 2001 рік, голов-ним чином адресується виданням для дітей.

Сьогодні в Україні 80% газет є приватними, і суспільству не байдуже, на які гроші вони видаються, які політичні цілі переслідують їхні власники. Соціум стурбований й тим, що ці видання відірвані від об'єктивних процесів суспільно-полі-тичного життя, лише одиниці з них користуються послугами Націо-нального інформагентства України, інших джерел, які надають об'єктивну інформацію.

Ситуація погіршується для вітчизняних ЗМІ ще й тим, що зарубіжні ЗМІ мають кращі умови для функціонування в Україні, аніж власно українські. Вони виробляють в Україні свою продукцію й ухи-ляються від сплати мита та податків, проводять демпінгову політику, відбираючи у покупців і перед-платників рекламу. Зокрема, щодня в Україну через прозорі кордони Росії завозяться величезні тиражі російських видань. Внаслідок цього Держ-бюджет недоотримує значні кошти, порушується чин-не законодавство України, ігноруються інтереси націо-нального виробника, а співвідношення україн-сько-мовних і російськомовних видань зміню-ється на користь останніх, тобто наших 20% і 80% - росій-ськомовних.

До речі, в Україні видається 0,4 книжки на одну людину, у Росії - 3,2, у Польщі - 12,5, Ні-меч-чині - 19.

Сьогодні в Києві кількість годин радіо-мов-лення на добу становить 380. І тільки 64 - дер-жав-ною мовою. В Україні зареєстровано періодичних друко-ваних видань українською мовою трохи більше ніж 2,5 тисячі. Решта - близько 8 тисяч - російські або двомовні.

Вихід із ситуації один - створити сприятливу ситуацію в газетному бізнесі для вітчизняних ЗМІ шляхом зняття ПДВ з паперу, поліграфічних та поштових послуг.

Повною мірою це стосується місцевої преси. З одного боку, щодо цих мас-медіа імпонує ідея закону про повне відмежування преси від органів державної влади та органів місцевого само-вря-дування. З іншого, у демократично і економічно нерозвинутих країнах така преса миттєво пере-творюється на залежну від грошових мішків або ж перетворюється на рекламно-еротичні видання з набором сумнівних сенсацій. І тоді стає неможливим виконання ЗМІ таких її головних функцій, як ін-формаційної, просвітницької, культурологічної тощо. Незалежними від місцевих бюджетів ЗМІ можуть стати лише за умов, коли зможуть самоокупуватися й існувати за рахунок надходжень від реклами та передплати. На даному ж етапі необхідно забез-печити невтручання владних структур у творчі про-цеси, пільгове кредитування, інші економічні важелі щодо налагодження вітчиз-няного газетного вироб-ництва.

До цього можна додати ще й таке. На зорі української незалежності потрібно було 12 млн. дол. аби модернізувати Жидачівський целюлозно-папе-ровий комбінат. Цих грошей не знайшлося. Сьогодні щороку українські газети інвестують в економіку сусідніх держав (зокрема, Росії), оплачуючи імпорт паперу, близько 5 млн. дол. Скільки паперових комбінатів можна б було збудувати за цей період! Україна має всі можливості виробляти офсетні плас-тини, плівки, кольорові фарби. Проте ми їх так само імпортуємо…