Реферат: Державна рада з радіомовлення та телебачення у політичній системі Польщі
Конституція Республіки Польща від 2 квітня 1997 року у статті 9 регулює державний устрій та юридичний статус трьох органів, що поєднують низку особливих завдань на здійснення контролю та захисту права [1].
До інституцій, виключною прерогативою яких є дії щодо контролю, належать Верховна Контрольна палата. Речник з громадянських прав, а також Державна рада з радіомовлення та телебачення, створена з метою захисту свободи слова та для забезпечення права громадян на інформацію. Існуючий принцип політичного плюралізму та формування доволі демократичного суспільства, необхідність в існуванні радіо та телебачення, що у своїй діяльності були б виразниками інтересів не бюрократичного апарату, а найширших кіл громадськості, створив об'єктивну потребу у створенні відповідної інституції, що мала б гарантувати існування незалежного засобу масової інформації. Це сталося 29 грудня 1992 року, коли польський парламент прийняв закон про телебачення та радіомовлення, завдяки якому була утворена Державна Рада з радіомовлення та телебачення (далі згадується як ДРРТ).
Рада є виконавчим державним органом, що функціонує у галузі здійснення контролю найважливіших ЗМІ, забезпечує право особи на інформацію.
Згідно з Конституцією РП «Державна рада з радіомовлення та телебачення стоїть на сторожі свободи слова, права на інформацію та громадських інтересів щодо радіо та телебачення». Таким чином цей орган стає захисником свободи слова та прав громадян на інформацію, гарантом плюралістичності радіо та телебачення.
До загальних завдань радіомовлення та телебачення згідно із Законом про радіо та телебачення належать:
1) надання інформації;
2) забезпечення доступності надбань культури та мистецтва;
3) сприяння в отриманні освіти та використанні досягнень науки;
4) надання розваг;
5) підтримка вітчизняної аудіовізуальної творчості [2]. Органом державної адміністрації, що поєднує функції управління і контролю за виконанням вищенаведенних завдань та забезпечення свободи слова та реалізації права громадян на інформацію є Державна Рада з радіомовлення та телебачення.
Особливість позиції Ради, принципи її створення та компетенція, що визначені Конституцією, обумовлюють її автономію по відношенню до Ради Міністрів та її Голови. Цю незалежність підтверджує також той факт, що ДРРТ звітує про свою діяльність у Сеймі, Сенаті, та перед Президентом, в той час, як Голову Ради Міністрів тільки інформує про свою діяльність. ДРРТ ні в якій мірі не є органом самоврядування, хоча, здавалося б, її членами мали б бути представники журналістської професії, радіо та телебачення. Однак ні Конституція, ані Закон не визначають цього. Закон тільки стверджує те, що членами Ради мають бути особи, що володіють необхідними знаннями та навичками роботи в ЗМІ.
Ст. 6.1. Закону "Про ДРРТ" докладно визначає цілі та завдання цієї інституції, згідно з якими "ДРРТ стоїть на стороні свободи слова на радіо та ТБ, самостійності та незалежності передавача інформації, інтересів слухацької та глядацької аудиторії, а також забезпечує відкритий та плюралістичний характер радіомовлення та ТБ. 6.2. До завдань ДР особливо належать:
1. проектування напрямків діяльності з відома Голови Ради Міністрів, напрямків політики уряду в галузі радіомовлення та ТБ;
2. визначення в межах, що обумовлені законом, рішень, що стосуються ліцензій на розповсюдження програм;
3. визначення в межах, що обумовлені законом, рішень, що стосуються ліцензій на розповсюдження програм;
4. здійснення в межах, що визначені законом, контролю за діяльністю передавачів;
5. організація досліджень змісту і прийому радіо- та телепередач;
6. визначення абонентської плати за отримання ліцензії та реєстрацію;
7. висловлювання думок та оцінок щодо проектів законодавчих актів та міжнародних угод, що стосуються радіомовлення та ТБ;
8. ініціювання НТП та освіта працівників радіомовлення та ТБ;
9. організація та ініціювання співробітництва з закордонними радіо- та телекомпаніями;
10. співробітництво з відповідними установами в галузі захисту авторських прав, прав виконавців, прав продюсерів, а також передавачів радіо- та телепрограм [З].
Визначаючи цілі ДРРТ, закон обмежує їх у порівнянні з Конституцією, яка стверджує, що ДРРТ поширюється тільки на радіомовлення та ТБ. Треба сподіватись, що характер цього положення Конституції є тимчасовим, що в майбутньому буде мати місце розширення повноважень Ради на інші ЗМІ [4]. Плюралістичність радіомовлення та ТБ забезпечується ДРРТ шляхом опору будь-яким спробам монополізації радіо- та телепередач, боротьби з будь-якими формами відкритої або прихованої цензури, будь-якого контролю за змістом передач, що випливають з передумов повного світогляду, певної ідеології. З метою забезпечення такого характеру радіо та ТБ ДРРТ повинна також здійснювати таку політику надання ліцензій, результатом якої було б отримання права на емісію різними громадськими групами залежно від характеру віросповідання, світогляду та політичних переконань. Із завдань та компетенції ДРРТ випливає її зобов'язання довизначення напрямків політики держави в галузі радіомовлення та ТБ. Реалізація цих завдань має здійснюватись за умов врахування точки зору міністерств, наприклад, зв'язку, фінансів, проте партнером у визначенні головних напрямків політики в галузі радіомовлення та ТБ є Голова Ради Міністрів. Це положення свідчить про високу самостійність та непересічне значення ДРРТ, дозволяє приймати рішення на високому рівні.
Закон у Ст.б зобов'язує ДРРТ здійснювати контроль за діяльністю передавачів в певних межах. Голова, як орган, що є уповноважений законом контролювати, може вимагати від передавача надання документації, а також роз'яснень з метою визначення відповідності положенням закону та наданою ліцензією діяльності передавача.
До форм контролю такого типу може належати оцінка змісту та прийому теле-, радіопрограм. Володіння правом контролю за змістом та прийомом програм є зайвим навантаженням для ДРРТ тому, що такі дії можуть здійснювати фахівці, що володіють відповідною кваліфікацією та обладнанням. У Ст.6.8 закону ДРРТ бере на себе зобов'язання ініціювати НТП та освіту майбутніх працівників радіомовлення та ТБ. Це зобов'язання набуде реального значення тільки за умови фінансової підтримки. Процеси, що відбуваються сьогодні в галузі освіти майбутніх спеціалістів, не дають підстав для оптимізму щодо його майбутнього. Мала місце ліквідація деяких осередків, в інших журналістська та польська філологія були об'єднані на одному факультеті. Проте найбільшу тривогу викликає явище створення відділень журналістики в приватних учбових закладах, які ніколи не мали нічого спільного з цією дисципліною. Враховуючи стрімке зростання цікавості до журналістики, ці приватні училища очікують на великі прибутки. Окремим питанням постає достатність рівня професійної підготовки випускників, що у багатьох випадках є доволі сумнівним. Основний контингент майбутніх журналістів, як у Польщі так і в інших країнах, набував освіту завжди спільно з політологією та соціологією тому, що знання про суспільство, принципи функціонування держави, які доповнюються теорією права преси, спеціальною психологією, є необхідними для дійсної професійної приватності, ДРРТ є зобов'язаною законом співпрацювати з відповідними установами з захисту авторських прав, прав виконавців, продюсерських прав, а також передавачів радіо- і телепрограм. Це значить, що співпрацюючи з подібними установами, міжнародними організаціями та безпосередньо з передавачами. У цьому співробітництві суттєвим елементом мають бути такі актуальні в останній час питання захисту авторських прав, прав виконавців, продюсерських прав та прав передавачів.
ДРРТ є колективним органом. Чотири з дев'яти її членів призначає Сейм, Сенат - 2, а Президент - 3. Законом не передбачено яких-небудь вимог до кандидатів до ДРРТ. Визначальною є вимога до знань та досвіду в галузі ЗМІ. Закон не дає уточнень щодо порядку прийняття рішень, що стосуються призначень членів ДРРТ. Призначаючи їх, Сейм і Сенат повинні керуватись своїм регламентом. У зв'язку з відсутністю регламенту. Президент призначає членів ДРРТ на свій розсуд, дотримуючись виключно вимог щодо їх компетенції. Голову ДРРТ призначає Президент зі складу членів Ради. Цей акт набуває чинності тільки після того як склад Ради є остаточно сформований. Законом також не визначені критерії, якими керується Президент, призначаючи Голову. Безперечно, треба було б брати до уваги не тільки досвід та знання, але й насамперед вміння керувати колективом, організаторські здібності [5]. Термін уповноважень членів ДРРТ триває 6 років, що є більше аніж термін уповноважень Президента.
Згідно із законом члени виконують свої функції до моменту призначення своїх наступників, що забезпечує безперервність у роботі цього органу. Законом заборонено призначати члена ДРРТ на наступний термін. Це означає, що член Ради не може продовжувати свою діяльність більше б років безперервно. Проте немає ніяких перешкод тому, щоб член Ради міг бути призначений знову до її складу після б-річного інтервалу.
Член Ради звільнюється зі своєї посади за рішенням тільки того органу, що його призначив. Підставою для звільнення члена Ради зі своєї посади може бути тільки вирок судового органу за свідоме скоєння злочину. Це означає, що тільки за умови скоєння свідомої злочинної дії, або свідомого порушення чинного законодавства, члена Ради може бути усунуто з його посади. Вирок судової інстанції члену Ради за ненавмисне порушення законодавства не може бути підставою для його звільнення зі своєї посади [б]. У Ст.8 визначаються права та обов'язки членів ДРРТ як осіб, що призначаються. Згідно із законом, установа, де працює член Ради, повинна надати останньому за його заявою неоплачувану відпустку на строк виконання своїх посадових уповноважень. З положень закону випливає також те, що член Ради може виконувати свої професійні обов'язки за основним місцем роботи за умови, що його діяльність не суперечитиме чинному законодавству. Згідно із законом, заборонено суміщати функції члена ДРРТ з діяльністю передавача або радіо, або телепродюсера, а також роботу у передавача або продюсера. На період виконання функцій члена ДРРТ припиняється його участь у політичних партіях, центральних керівних органах громадських спілок та об'єднань загально польського значення, профспілок та спілок працедавців, церковних організацій та об'єднань. Така участь припиняється автоматично згідно із законом. Заборона на участь члена ДРРТ в спілках та об'єднаннях може викликати подив хоча б тому, що вона не стосується навіть суддів. Роботою ДРРТ керує її Голова, який водночас представляє її як на терені держави, так і за її межами, а також виконує обов'язки, що визначені законом. Згідно із Ст.10.2 закону Голова є уповноважений вживати заходи, що спрямовуються на визначення відповідності дій передавача положенням закону та умовам ліцензії. Закон, однак, не дає уточнень щодо форм цих заходів та характеру контактів з передавачем. Голова ДРРТ, за випадку встановлення факту порушення передавачем закону, постанов Ради або умов ліцензій може видати наказ про припинення таких дій, але тільки тоді, коли отримує такі повноваження за постановою Ради.