Реферат: Про танкові підрозділи іноземних армій у військових конфліктах

Зміст:

1. Введення

2. Основна частина

Питання 1: Арабо-ізраїльські війни

Питання 2: Ірано-іракська війна

Питання 3: Дії в зоні Перської затоки

3. Висновок

4. Список літератури

1. Введення

Останнім часом в засобах масової інформації нерідко зустрічаються твердження, що танки як система озброєння вижили собі. Як правило, автори подібних тез не забруднюють собі доказами, у кращому випадку дається загальне посилання на конфлікт у Перській затоці. Тривожить, що іноді необґрунтовані висловлення про місце і роль танків допускають високі військові керівники Української армії, що мають чималі повноваження по формуванню нових військових структур.

Відомо, що вірність тих чи інших теоретичних положень перевіряється на практиці. За останні десятиліття відбулася безліч локальних воєн і військових конфліктів, у яких танки застосовувалися в більшому чи меншому ступені. Накопичено досвід їхнього бойового використання в різних умовах. З погляду його вивчення інтерес викликають арабо-ізраїльські війни, ірано-іракська війна, бойові дії в зоні Перської затоки, а також остання війна в Афганістані.

2. Основна частина

Арабо-ізраїльські війни

Друга арабо-ізраїльська війна почалася 29 жовтня 1956 долі, коли Англія, Франція й Ізраїль почали бойові дії проти Єгипту. Ізраїльські війська почали настання на суецькому й ісмаільском напрямках, а англо-французький флот встановив військово-морську блокаду Єгипту. Для дій англійських, французьких, ізраїльських військ було характерне використання в перших ешелонах бронетанкових підрозділів і частин. У цілому застосування танків (усього їх нараховувалося близько 600 одиниць) було дуже ефективним.

Алі війна виявила і деякі нові явища в ході бойових дій. Поява далекобійних керованих протитанкових ракет і насичення військ протитанковими засобами ближнього бою продемонстрували нові можливості організації протитанкової оборони. Це породило ілюзію легкості боротьби з танками. Одержала поширення ідея про недоцільність створення для танка могутнього броньового захисту, оскільки завжди можна зробити кумулятивний заряд, що пробиває будь-яку броню. Суттєві підвищення захищеності танків, як і інших бойових броньованих машин, нібито варто шукати на шляху збільшення їхньої рухливості, у тому числі за рахунок зниження бойової маси. Така крапка зору вплинула навіть на країни, що мають величезний досвід танкобудування. Типовим прикладом є ФРН, де основний бойовий танк "Леопард-1" при масі 40 тонн мав дуже високі показники рухливості і відносно легке бронювання.

У червні 1967 долі почалася третя арабо-ізраїльська війна. До її початку в складі ізраїльських збройних сил нараховувалося близько 1100 танків. На озброєнні складалися частково модернізовані американські танки "Шерман" М4, М48, англійські "Центуріон" Мк5 і Мк7, а також французькі легкі танки АМХ-13.

Єгипетські збройні сили включали близько 1200 танків. Велика їхня частина знаходилася на Синайському півострові. До складу збройних сил Сирії і Йорданії входило приблизно 75Про танків. Переваги в силах було на користь трьох арабських держав по особовому складі майже вдвічі, по артилерії - у 2,5 рази, по танках - у 1,7, по літаках - у 1,4 рази. У технічному відношенні війська Єгипту і Сирії не уступали ізраїльським, а по танках перевершували їх, оскільки були збройні головним чином машинами радянського виробництва Т-54, Т-55, Алі по підготовці і боєздатності смороду були слабкіші.

Воєнні дії почалися 5 червня 1967 долі. Вже в перший день війни ізраїльські ВВС знищили близько 270 літаків арабських країн і завоювали панування в повітрі, що наклало свій відбиток на дії наземних військ.

Останні носили високоманеврений характер. Танкові частини, у залежності від обстановки, що складається, застосовувалися і для прориву оборони, і для розвитку успіху.

Так, на Єгипетському фронті Центральна група ізраїльських військ у перший день війни зустріла завзятий опір 2-й єгипетської мотопіхотної дивізії і не змогла прорвати її оборону з ходу. У бій були введені дві бронетанкові бригади, що вночі обійшли дивізію з флангів. Одночасно в її тил був висаджений вертолітний десант. До ранку 6 червня ізраїльські війська просунулися на цій ділянці на глибину до 25 кілометрів.

Характерним прикладом використання танкових частин для розвитку успіху є настання Північної групи ізраїльських військ на приморському напрямку. Головний удар наносився частинами лівого флангу в тридцятикілометровий проміжок між 7-й і 2-й мотопіхотними єгипетськими дивізіями, допоміжний - у стик між 20-й піхотної і 7-й мотопіхотної дивізіями. На вечір групі вдалося в районі Хан-Юніс прорватися на узбережжя Середземного моря і відрізати 20-ю піхотну дивізію, а 7-ю дивізію з обох флангів обійти. При цьому дві бронетанкові бригади розвили настання уздовж узбережжя і до результату 6 червня оточили єгипетську піхотну бригаду.

Підсумки війни свідчать про серйозну поразку арабських країн. Вони втратили 68,5 тис. кв. км території, 40 тис. людина убитими, 900 танків і 360 бойових літаків. Втрати ізраїльської сторони склали біля тисячі людей убитими, 200 танків і 100 бойових літаків. Про невисокій бойовій виучці і моральній стійкості арабських військ говорить той факт, що з 700 єгипетських танків, захоплених ізраїльтянами на Синайському півострові, близько 300 виявилося в повній чи справності з незначними ушкодженнями.

Танкам (їх нараховувалося не менше 3000 одиниць) і бронетанковим військам приділялася важлива роль у веденні наземних бойових дій. В ізраїльській армії командири частин і з'єднань прагнули до комплексного використання своїх танкових і піхотних підрозділів, забезпечуючи їм надійну артилерійську й авіаційну підтримку.

Одним з уроків війни з'явилася тенденція значного підвищення можливостей авіації по боротьбі з малорозмірними (точковими) наземними цілями, у тому числі з бойовими броньованими машинами. У ході війни не одержала підтримки і розвитку ідея переходу бронетанкових військ на більш легені і мобільний машини. Опит показав зворотне: висока рухливість танків на поле бою не повинна протиставлятися їхньому броньовому захисту. У складі ізраїльських військ били легкі танки АМХ-13 французького виробництва з максимальною швидкістю б5 км/год і англійські, значно менш скоросні, але сильніше броньовані танки "Центуріон" (максимальна швидкість - 34,6 км/год). Останні на поле бою били більш рухливими, оскільки маневр легких танків закінчувався за першим же штучним чи природним укриттям, до якого вдавалося добратися під вогнем супротивника.

У четвертій арабо-ізраїльській війні (1973 рік) танкам і бронетанковим військам приділялася дуже важлива роль. До її початку в складі озброєних сил Ізраїлю нараховувалось 1700 танків. У сухопутних військах з 33 бригад десять били бронетанковими, багато танків малося в механізованих і мотопіхотних бригадах.

На Синайському півострові, Західному бережу ріки Йордан і на Голанських висотах била побудована глибокоешелонувана оборона. Щільність протитанкових засобів на першій позиції складала 10-12 танків і 4-5 протитанкових знарядь на один кілометр фронту.

У озброєних силах Єгипту після мобілізації стало 2200 танків, а в сірійських - 1350.

Настання сірійських і єгипетських військ почалося одночасно 6 жовтня. На сірійському фронті три піхотний дивізії і кілька бригад атакували сильно укріпленні ізраїльські позиції на Голанських висотах і до ранку 7 жовтня просунулися північніше і південніше Ель-Кунейтрі на 4-8 кілометрів. Але з підходом резервів ізраїльським військам удалося призупинити настання. Для нарощування сили удару сірійське командування ввело в бій у районі Кафр-Нафах танкову дивізію. Ізраїльське командування у свою чергу висунуло в цей район свіжу танкову бригаду, що зробила сирійцям завзятий опір і не дозволила їм розвити успіх. Таким чином, вже в перші дні війни танкові підрозділи і частини застосовувалися і для прориву оборони, і для її зміцнення.

Після нарощування сил ізраїльські війська перейшли в контрнаступ і до середини дня 10 жовтня вишли на лінію перемир'я по усьому фронті. На напрямку головного удару ізраїльтяни використовували бронетанковий бригади. Їхнє подальше просування било зупинене після підходу іракської танкової дивізії і йорданської бронетанковий бригади.

На єгипетському фронті до результату 6 жовтня піхотні дивізії форсували Суецький канал, зломили опір ізраїльтян і опанували опорними пунктами першої позиції, а 8 жовтня захопили два армійських плацдарми глибиною до 10-12 кілометрів кожний. Протягом 9-13 жовтня вони закріплювалися на досягнутих рубежах. Одночасно йшло перекидання других ешелонів і резервів. Почата 14 жовтня спроба подальшого наступу частиною сил успіху не мала. Просунувши на 6-10 кілометрів, вони зустріли завзятий опір. Виявилося, що їм протистояло майже 200 окопаних танків, артилерія і ПТРК.

15 жовтня ізраїльські війська (18 бригад, з них 9 бронетанкових) при масованій підтримці авіації перейшли в контрнаступ, наносячи головний удар на ісмаільскому напрямку. 16 жовтня ізраїльським військам удалося потіснити правофлангову бригаду єгипетської 2-й армії і прорватися до Великого Горького озеру в районі станції Хамса. При цьому загін із семи танків, що плавають, і восьми бронетранспортерів з піхотою переправився на західний берег озера і захопив плацдарм у районі станції Убу-Султан. У наступну ніч були перекинуті бронетанкові і мотопіхотні бригади. Загальне число танків досягло 200 одиниць.