Реферат: Основи військової топографії та туризму

3. Визначивши цю годину і прийнявши Місяць за Сон­це, знайти напрям на південь, як це робиться при орієнту­ванні за Сонцем і годинником. Спрямовувати на Місяць треба при цьому не годинну стрілку, а те місце на цифер­блаті, що відповідає визначеній годині (мал. 194 і табл. 14).

ОРІЄНТУВАННЯ ЗА ПОЛЯРНОЮ ЗІРКОЮ

Уночі напрям меридіана можна визначити за Поляр­ною зіркою, яка завжди знаходиться в напрямі на північ.

Отже, якщо стати обличчям до Полярної зірки, то прямо перед нами і буде північ. Полярна зірка знаходиться в сузір'ї Великого Воза, яке складається із семи яскравих, широко розміщених зірок. Треба уявно продовжити пря­му, що проходить крізь дві крайні зірки Великого Воза (мал. 195), на відстань, приблизно у п'ять разів більшу за відстань між ними. У кінці цієї прямої легко знайти По­лярну зірку і зірки Альфа і Бета Великого Воза.

ОРІЄНТУВАННЯ ЗА МІСЦЕВИМИ ПРЕДМЕТАМИ

Визначення сторін світу за різноманітними ознаками є менш надійним, ніж описані вище способи. Але біль­шість цих ознак пов'язана з положенням місцевого пред­мета щодо Сонця (мал. 196).

Мурашники майже завжди знаходяться з південної сторони дере­ва, пенька чи куща.

Трава на північних околицях лісу, у північній частині луків, а та­кож з південної сторони біля деяких дерев, пеньків, великих каменів звичайно густіша.

Кора деяких дерев із північної сторони грубіша, інколи покрита мохом. Якщо ж мох росте по всьому стовбуру, то на північній стороні його більше, особливо біля коріння.

Мох покриває велике каміння і скелі з північної сторони.

Крім того, сторони світу можна визначити за такими ознаками:

вівтар православних церков завжди звернений на схід, дзвіниці звичайно — на захід;

хрести на банях церков зорієнтовані на північ—південь, причому піднятий кінець поперечної перекладини вказує на північ;

вівтарі костьолів звернені на захід;

кумирні звернені на південь.

ДОПОВІДЬ ПРО СВОЄ МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ

Зорієнтувавшись на місцевості і визначивши сторони горизонту, солдат доповідає про своє місцезнаходження відносно місцевих предметів, називає місцевий предмет, біля якого він безпосередньо перебуває, і відстань до орієнтирів, за якими він визначив сторони горизонту.

Наприклад: «Перебуваю на північній частині узлісся: на північ 1600 м — роздоріжжя, ближче 600 м — зруйнована хата, на захід 1700 м — ґрунтова дорога, на схід 1800 м — окремі дерева».

АЗИМУТ І ЙОГО ВИЗНАЧЕННЯ

Азимут — це кут між площиною точки спостережен­ня і вертикальною площиною, що проходить через цю точ­ку і спостережуваний об'єкт.

Залежно від меридіана, від якого здійснюється відлік кута, розрізняють істинний (астрономічний), геодезичний і магнітний азимут. Визначається азимут від північного напряму щодо меридіана за рухом годинникової стрілки від 0 до 360°.

Азимутом також користуються для визначення цілі, орієнтування на місцевості, підготовки даних для арти­лерійської стрільби.

РУХ ЗА АЗИМУТОМ

Якщо доводиться пересуватися по незнайомій місце­вості — без шляхів, у лісі, вночі, у тумані, без видимих орієнтирів, а карти немає, то напрям руху можна визна­чити за магнітним азимутом по компасу.

Для цього, виходячи із завдання і необхідного напря­му шляху, треба попередньо вибрати маршрут руху і виз­начити азимут кожної ділянки шляху — від одного пово­роту до іншого, а також відстань, яку треба пройти по кожному з цих напрямів, щоб вийти до зазначеного пунк­ту. Таким чином, рух за азимутом полягає в умінні знай­ти за допомогою компаса зазначений або накреслений на­прям і, дотримуючись його, вийти у потрібний пункт.

Для визначення напряму на місцевий предмет звичай­но користуються магнітним азимутом (мал. ). Ним називають горизонтальний кут, що вимірюється за годин­никовою стрілкою від північного напряму меридіана до на­пряму на предмет. Він має значення від 0 до ЗбО9.

Щоб визначити магнітний азимут на місцевий предмет за допомогою компаса, треба стати обличчям до цього

предмета і зорієнтувати компас, потім, утримуючи компас в орієнтованому положенні, встановити візир так, щоб ві­зирна риска — проріз — мушка збігалися з напрямом на місцевий предмет (мал. 198). У цьому положенні позначка на лімбі проти покажчика біля мушки — це величина прямого азимута на місцевий предмет.

Зворотний азимут — це напрям від місцевого пред­мета до свого місцезнаходження. Від прямого азимута він відрізняється на 180°.

Щоб визначити зворотний азимут, треба до прямого кута додати 180° — у тому разі, якщо він менше ISO9, або відняти 180°, якщо він більше 180°.

Під час руху за азимутом потрібно знати магнітні азимути з кожного пункту на маршруті руху та відстані між пунктами руху «в парах кроків»— «п-кр.» (у чоловіка середнього зросту два кроки приблизно дорівнюють 1,5 м). Ці дані командир відділення й оформляє у вигляді схеми маршруту руху або таблиці (мал. ).

Коли переходять від одного пункту до другого, то до­тримуються напряму на орієнтири, а відстань підраховують «у парах кроків». На початкових зворотних пунктах за виз­наченим азимутом за допомогою компаса знаходять напрям руху. В цьому напрямі вибирають і залам "ятовують або більш віддалений орієнтир (допоміжний), або розміщений ближче до зворотного пункту маршруту руху (проміжний) орієнтир. Якщо з проміжного орієнтиру не. видно зворотно­го пункту, то визначають наступний орієнтир.

Уночі як проміжні (або допоміжні) орієнтири викори­стовують силуети місцевих предметів, вогні, яскраві зірки. Якщо такої можливості немає, то компас з вільно опуще­ною стрілкою весь час тримають перед собою в орієнтованому положенні, а за напрям руху приймають пряму, що проходить через проріз мушки.

ОБХІД ПЕРЕШКОД

Якщо під час руху за азимутом на відкритій місцевості на шляху зустрінеться яка-небудь перешкода, то потрібно: запам'ятати орієнтир на протилежному боці перешкоди в напрямі руху, визначити до нього відстань і додати її до пройденого шляху. Після цього, обійшовши перешкоду, підійти до вибраного орієнтиру і, визначивши за компасом напрям шляху, продовжувати рух.

На закритій місцевості чи в умовах обмеженої види­мості (ніч, туман) обхід перешкоди можна здійснювати за компасом таким чином (мал. 200):

а) дійшовши до перешкоди (точка 1), визначити за компасом азимут нового напряму руху вздовж перешкоди праворуч або ліворуч і продовжувати рухатися за цим ази­мутом, вимірюючи відстань, до кінця перешкоди (точка 2);

б) у точці 2 записати пройдену відстань (1—2) і визна­чити напрям за початковим азимутом, зробити поворот і рухатися на точку 3 (кінець перешкоди), рахуючи кроки;

в) прийшовши в точку 3, рухатися ліворуч (праворуч) до точки 4 за зворотним азимутом до напряму 1—2, поки не буде пройдено шлях, що дорівнює відстані між точками ІІ2;

г) у точці 4 визначити напрям за початковим азимутом і продовжувати рух за ним, додавши до пройденої відстані довжину відрізка 2—3 (ширину перешкоди в напрямі марш­руту).