Реферат: Історія пістолетів
Так, корпус П9-З, розробленого фахівцями цієї фірми в 1970-1972 роках, майже цілком складався з пластмаси, металевими залишилися хіба що штамповані деталі, що скріплюють його окремі елементи.
З'явився в 1979 році в поліцейських західнонімецьких земель Баварії И Нижньої Саксонії П-7 відрізнявся новим, досить оригінальним пристосуванням, що помітно прискорило підготовку до першого пострілу.
В останні роки в арміях деяких країн одержали поширення багатозарядні пістолети. Наприклад, в Італії з 1976 року виробляються 12- і 13-зарядні “беретти” моделей 81 і 84. Магазинами, що вміщають 15 патронів оснащують пістолети ЧЗ-75 зразка 1975 року чехословацькі майстри. З настільки ж місткими сховищами боєприпасів випускають свою модель П-226 зразка 1983 року підприємства Швейцарської компанії “ЗИГ”.
Швейцарський пістолет П-226 системи Зауера зразка 1983 року
Калібр - 9 мм
Маса без патронів - 750 м
Довжина - 196 мм
Ємність магазина - 15 патронів
Прицільна дальність стрілянини - 50 м
Від європейських виробників стрілецької зброї намагаються не відставати їхні заокеанські колеги. Так з 1971 року відома американська фірма “Смит-Вессон” стала постачати поліцію 14-зарядними пістолетами “559”, а в січні 1985 року почалося переозброєння офіцерського корпусу армії США новою службовою зброєю, створеним італійською компанією “Пьетро Беретта”. Це був пістолет моделі 92Ф, що одержав стандартне для американських збройних сил позначення М-9. Армія і флот одержать 315.9 тис. екземплярів такого пістолета, причому більшість буде виготовлено вже американскимии заводами.
ПІСТОЛЕТИ-КУЛЕМЕТИ
У фільмах про велику вітчизняну війну наших червоноармійців звичайно озброюють пістолетами-кулеметами ППШ, а німецьких солдатів - неодмінно кутастими МП. В якійсь мері це справедливо, адже цей вид автоматичної зброї, розрахованого на пістолетні патрони і стрілянину чергами, був одним із самих масових. Але появился-то він не наприкінці другої світової війни, а 76 років тому.
Вже в 1914 році майже всі армії випробували недостачу легкої автоматичної зброї, навіть переробляли станкові кулемети в ручні, котрими можна було оснастити окремого піхотинця. Особливо дефіцит такої зброї відчували війська Італії, оскільки її солдатам приходилося діяти в гірських умовах.
Найперший пістолет-кулемет створив у 1915 році італійський інженер Ревелли. Він зберіг у своїй конструкції багато рис звичного “станкача” - спарені 9-мм стовбури, що упиралися казенниками в затильник із двома рукоятками, у яких був змонтовано пусковий пристрій, що забезпечує ведення вогню з кожного стовбура по черзі чи з обох разом. Для роботи автоматики Ревелли використовував віддачу затвора, чий відкіт сповільнювався тертям затворних виступів у пазах стовбурної коробки.
Випуск нової зброї досить швидко налагодили на заводах фірми “Вилар-Пероза” і “Фиат”, і до кінця 1916 року їм оснастили вже багатьох піхотинців і екіпажі військових дирижаблів. Однак незабаром з'ясувалося, що кулемет^-пістолет-кулемет Ревелли важк, громіздкий, йому властивий надмірна витрата боєприпасів, а точність стрілянини залишала бажати кращого. Зрештою італійці припинили випуск двоствольних монстрів.
Італійський кулемет^-пістолет-кулемет системи “Вилар-Пероза” 1915 м
Калібр - 9 мм
Довжина загальна - 533 мм
Маса з патронами - 7.4 кг
Скорострільність технічна 1200-1500 пострілів у хвилину
Ємність магазинів - 25 патронів
Початкова швидкість кулі - 366 мз
Німеччина хоча і відстала від супротивників у часі, зате випередила його якісно. Запатентований винахідником Шмайссером у грудні 1917 року пістолет МП-18 (“машинен пістолі зразка 1918 року”) являв собою продуману до дріб'язків конструкцію, що пізніше копіювали в багатьох європейських країнах. Принцип автоматики був подібний італійському, але без затримки відкоту затвора тертям, що дозволило спростити пристрій зброї. Зовні МП-18 нагадував укорочений карабін, зі стовбуром закритим металевим кожухом. Стовбурна коробка розміщалася в звичній дерев'яній ложі з традиційним цивьем і прикладом. Барабанний магазин, запозичений від пістолета “Парабелум” зразка 1917 року, уміщав 32 патрона. Спусковий механізм забезпечував стрілянину тільки в автоматичному режимі, тому МП-18 виявився дуже марнотратним. Його навіть приходилося обслуговувати стрільцем і підношувачем 2384 патронів, що споряджав і подавав у бої магазини. До кінця бойових дій зульская фабрика Бергмана виготовила 17 тис пістолетів-кулеметів, що іноді називали його ім'ям, велика частина яких, щоправда, не встигла потрапити в діючу армію.
Пізніше в конструкцію МП-18 вносили удосконалення. Так, у 1923 році таллінський Арсенал робив їх із сороказарядним механізмом, через 8 років бельгійські військові прийняли “митральетту” - аналог німецької моделі, але з прямим коробчатим магазином на 32 патрона і прицілом, розрахованим на ведення вогню на 100 і 1000 метрів. У самій Німеччині кулемет-пістолет-кулемет модернізували в 1928-1929 роках, замінивши барабанний магазин коробчатим, ємністю 20 і 32 патрона.
Німецький пістолет МП-18 зразка 1918 м
Калібр - 9 мм
Довжина загальна - 820 мм
Маса з патронами - 5.3 кг
Скорострільність технічна 550 пострілів у хвилину
Ємність магазина - 32 патронів
Початкова швидкість кулі - 300 мз
Наприкінці першої світової війни зацікавилися американці, приступивши до розробки своїх моделей під могутні 11.43 мм патрони. Однак, вигравши в одному , вони втратили інше - застосування настільки сильних боєприпасів привело до обваження й ускладнення конструкції. Флотському офіцеру Блішу довелося виготовити для нього спеціальний затвор, відхід якого гальмувався тертям вилкообразного вкладиша. У жовтні 1917 року інший офіцер Томпсон, скориставшись працями Бліша, спроектував і випробував досвідчений пістолет-кулемет. Спустя ще два роки він і інші інженери Айкхоф і Пейн доробили цю модель, успішно випробували її в частинах морської піхоти, і незабаром її офіційно прийняли на озброєння. От тільки ... державного замовлення так і не пішло, і кілька фірм прийнялися робити “томпсони” по приватних замовленнях, яких, до речі сказати, було предосить.
У 1928 році з'явився новий зразок, з компенсатором на стовбурі, цивьем замість рукоятки і зниженим до 600-700 пострілів у хвилину темпом стрілянини, що зменшувало витрату боєприпасів і позитивно позначалося на влучності. Тільки через 10 років кулемет^-пістолети-кулемети прийняли на озброєння екіпажі бойових машин, потім ще раз поліпшили, зробили технологічніше і пустили в масове виробництво. Деяка кількість “томпсонов” у період другої світової війни американці передали Червоної Армії.
Американський кулемет^-пістолет-кулемет Томпсона зразка 1928 м
Калібр -11.43 мм
Довжина загальна - 857 мм
Маса з патронами - 4.8 кг
Скорострільність 675 пострілів у хвилину
Ємність магазина - 20, 30, 50 і 100 патронів
Початкова швидкість кулі - 280 мз
До середини 30-х років пістолетам-кулеметам повсюдно призначали роль додаткового вогневого засобу і застосовували їх в основному в частинах жандармерії і поліції. Тільки після війни 1932-1934 років між Болівією і Парагваєм, коли ця зброя відмінна показало себе у швидкоплинних сутичках на коротких дистанціях, вуличних боях і йому стали приділяти більше увагу.
У нашій країні перший кулемет-пістолет-кулемет, чи “легкий карабін”, зробив у 1927 році під патрон розповсюдженого тоді пістолета “наган” видний зброяр Токарєв. Однак іспиту показали непридатність настільки малопотужних боєприпасів.
У 1929 році подібну зброю виготовив Дегтярьов. По суті справи, це був зменшений варіант його ж ручного кулемета ДП - боєприпаси містилися в дисковому магазині на 44 патрона, встановлюваному поверх стовбурної коробки, запирання казенної частини здійснювалося затвором з розсувними бойовими личинками. Модель Дегтярьова забракували, у тому числі через велику вагу і занадто високого темпу стрілянини. ДО 1932 року конструктор завершив роботу над іншим, зовсім іншим пістолетом-кулеметом, его-то через 3 роки і прийняли для озброєння командного складу РККА.
У ППД-34, як офіційно іменувався пістолет-кулемет Дегтярьова, був вільний затвор, кругла стовбурна коробка переходила перед у кожух стовбура з вирізами для вентиляції, а позаду закривалася ковпачком, який накручувався. 25 патронів - нових, вітчизняних, пістолетних містилося в секторному магазині. На жаль, через помилкову оцінку пістолетів-кулеметів вищими керівниками наркомату оборони, знехтувавши ними, як сугубо “політичною зброєю”, за 5 років випустили всього 4173 ППД, а в лютому 1939 року їхній не тільки зняли з озброєння РККА, але навіть вилучили з військ.
Радянський кулемет^-пістолет-кулемет Дегтярьова ППД-40 зразка 1940 м
Калібр - 7.62 мм
Довжина загальна - 788 мм
Маса з патронами - 5.4 кг
Скорострільність технічна 900-1100 пострілів у хвилину
Ємність магазина - 71 патрон
Початкова швидкість кулі - 480-490 мз
Знадобився гіркий урок радянсько-фінляндської війни, коли чимало неприємностей нашим бійцям доставили солдати супротивника з пістолетами-кулеметами “Суомі” системи Лахти зразка 1931 року з магазинами на 20 і 71 патрон. От лише коли дегтяревські автомати спішно повернули в армію, налагодили масове виробництво. За кілька днів Дегтярьов і Щелков створили місткий дисковий магазин на 71 патрон. А вже в лютому 1940 року Дегтярьов надав у Комітет оборони при Раднаркому СРСР модернізований ППД із розрізною ложею і дисковим магазином без горловини, що одержав позначення ППД-40. Його відразу почали випускати. Це зіграло роль в оснащенні Червоної Армії легкою автоматичною зброєю, однак ППД-40 аж ніяк не був кращим у своєму класі...