Реферат: Українці на Далекому Сході
Оскільки після першого з'їзду багато питань лишилося нерозв'язаних, 7 січня 1918 р. у Хабаровську відбувся II З'їзд, на який прибуло багато селян. Селяни, які мали погані земельні наділи, підняли питання про повернення в Україну. Для зв'язку з Україною й захисту інтересів місцевих селян, що бажали повернутися, з'їзд ухвалив послати своїх делегатів до Києва. Обрали й новий Тимчасовий комітет,до якого ввійшли Г. Мелашич, Г. Кириченко-Могила та Я. Кушнаренко.
Після з'їзду почав виходити часопис "Хвилі України". Члени Тимчасового комітету й рад їздили по вічах і агітували за культурні й політичні права українців. З Приморщини рух перекинувся на Амурщину. Велику роботу в цьому плані провадив Гаврило Кириченко-Могила, член робітничої ради Хабаровського "Исполкома". Цікаво, що були відсутні в цій справі розходження по партійній лінії. Визначилися тоді в цій роботі два інші члени Тимчасового комітету як народні трибуни — Г. Мелашич та Я. Кушнаренко. Тимчасовий комітет працював над Конституцією постійної організації та постійного Крайового Проводу; комітет послав зв'язкового в Україну, аби залагодити всі справи, серед них і переселенські [Марунчак 1974].
7-12 квітня 1918 р. у Хабаровську під проводом голови владивостоцької "Просвіти" Юрія Глушко-Мови відбувся III Далекосхідний український з'їзд. У ньому взяли участь близько 80 делегатів, з яких до 50 осіб були селяни, а решта — міська інтелігенція і залізничники. Українські селяни різко виступили проти руйнівного господарювання радянської влади на Далекому Сході. З'їзд вирішив звернутися до українського уряду в Києві, щоб він вимагав від російського уряду визнати Зелений Клин частиною України на основі самовизначення народу, що чисельно (80% всього населення) тут переважає. Телеграму такого змісту з'їзд надіслав до Смоленська, сподіваючись, що там уже зібралась українсько-російська мирна конференція. Однак сподіваної конференції в Смоленську телеграма не застала, а тому й не дійшла своєчасно до українського уряду.
Крім того, визначена на з'їзді окрема комісія під головуванням Федора Стешка докладно розглянула справу переселення, яка вкрай цікавила селян. Для тривкішого організаційного зв'язку було ухвалено закласти по округах окружні ради, а по селах — ради сільських громад. Представники окружних рад творили Крайову раду, яка мала регулярно збиратися для вирішення важливих питань українського життя на Далекому Сході. Виконавчим органом Крайової ради став Секретаріат, до якого обрали Гордія Мелашича, Івана Гадзамана й В'ячеслава Яременка-Заболотного.
З'їзд у Великому театрі завершився виступом Ю. Мови про історію України й театральною виставою. Додамо, що в роботі комісій та пленарних сесій з'їзду взяли участь і українці, прибулі в Хабаровськ на з'їзд "Совдепу". Слід зазначити, що цей III З'їзд відбувався винятково організоваино.
На виконання рішень з'їзду по Далекому Сходу було засновано десять окружних рад, які об'єднували кілька клітин:
Благовєщенська - Миколаївська, Волковська, Костянтиноградівська, Верхнє-Полтавська, Черкасівська, Грибська та інші сільські громади. Український клуб у Благовєщенську;
Владивостоцька - громади в Кнєвичах, Новокиївському, Посьєті, Владивостоці, "Українська хата", українська колонія тощо;
Іманська — громада в Імані, Національний Комітет (на чолі з В. Кийовичем), близько 20 сільських громад (Ольгинська, Феодосієвська, Новопокровська, Зінківська, Вяземська, Авдієвська, Гончарівська, Уссурійська, Спаська, Дроздівська, Виноградівська, Муравйово-Амурська, "Просвіта" у Спаську);
Микольсько-Уссурійська—"Просвіта", кооперативи, спілки, видавництво й інше, громади в с. Михайлівка, Монастирище, Осинівка, Григорівка;
Свобідненська - "Просвіта", громада у Свободному, кооператив "Хлібороб", громади на ст. Бочкарево, Гондатьєво, Іп, Сковородино, с. Великі Саванці, Білоногівці, Ключевське, Кустановське, Нижнє Бузу-линське, Чебарівка, Добрянці та інші;
Хабаровська — "Просвіта", споживче товариство "Запорожець", громади в с.Лермонтовка, ст. Вяземська та інші.
Значно слабшими були Сахалінська й Камчатська округи. В останню входила лише одна громада в Петропавловську. Сахалінська окружна рада була у Миколаєвську-на-Амурі; існували громади на рибних промислах, в тому числі і на Сахаліні, а також дві рибальські кооперативні артілі - "Зелений гай", "Україна".
Осібне місце зайняла Маньчжурська округа з окружною радою в Харбіні (створена 1917 p.), яка очолила організоване українське життя в Маньчжурії [Світ 1934].
Маньчжурська окружна рада підтримувала тісні зв'язки з Києвом і після III З'їзду вирішила послати до українського уряду свою делегацію, яку очолив голова Ради Петро Твердовський. Делегація прибула до Києва наприкінці травня 1918 p. Після приїзду П.Твердовський передав від імені Маньчжурської окружної ради до Міністерства закордонних справ України таку петицію:
1. Вимагати від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України.
2. Негайно відкликати з Зеленого Клину всі озброєні російські частини і передати наявну зброю українським властям.
3. Призначити українського старосту на весь край, долучаючи сюди й смугу відчуження Маньчжурської залізниці.
4. Призначити військового начальника краю, за винятком Маньчжурії.
5. Призначити начальника Заамурської округи, який там був і раніше.
6. Тимчасово залишити всі власті, які там були до більшовиків, до особливого розпорядження українського уряду.
7. Утворити при міністерстві в Києві спеціальний відділ у справах Зеленого Клину.
8. Дозволити мати своє власне військо.
9. До Харбіну, як міжнародного міста, призначити українського консула [Андрусяк 1932].
І хоча тоді П.Твердовського було номіновано українським консулом на Далекому Сході, а головам окружних рад були надані певні консульські повноваження "по захисту прав і інтересів українських громадян у Московщині", об'єктивно військово-політична ситуація, яка складалася тоді не на користь Української держави, не сприяла вирішенню проблеми Зеленого Клину, як того хотіли маньчжурські українці.
Коли Твердовський повернувся до Харбіну, становище на Далекому Сході було вкрай складне. Чехи почали боротьбу з більшовиками, і влада в Сибіру опинилася в руках уряду на чолі з Вологодським. Вологодський і провід чесько-словацьких легіонів дали дозвіл Твердовському утворити на Далекому Сході українське військо з місцевих українців. Проте незабаром праві російські кола, що прийшли до влади в Сибіру й на Далекому Сході, почали цьому перешкоджати, а далі — й забороняти. В цій калейдоскопічній зміні політичної ситуації українці мусили маневрувати.
Після повалення чехами радянської влади на Далекому Сході (29 червня 1918 p.) владу на Амурщині захопив російський есер Алексєєвський. Він провів арешти найактивніших українців, заборонив окружну раду й будь-яку українську національну діяльність.
Політичні ускладнення у Владивостоці на деякий час знерухомили Секретаріат, одначе 24 жовтня у Владивостоці відбувся IV Український далекосхідний надзвичайний з'їзд. Керував з'їздом Микола Новицький, його заступниками були Федір Стешко й Федір Тоцький, писарями — Дмитро Боровик та Степан Кукуруза. Склад представників на цьому з'їзді був непропорційний: майже не було селян, зовсім не було представників від Забайкалля; з Примор'я, за винятком Владивостока, також прибуло мало делегатів. Зате з Маньчжурії — понад третини всіх учасників. Крім того, консул П. Твердовський запросив на з'їзд двох представників козацтва.
З'їзд виробив проект конституції українства Далекого Сходу й виніс рішучу ухвалу про створення українського війська. Уперше було намічено конкретний план кооперації на Зеленому Клині, бо попередні з'їзди обмежувалися лише побажаннями.
Делегати схвалили прокламацію "До народів світу" із закликом визнати за Україною право повної національної незалежності. Коли Секретаріатові зауважили на з'їзді, що він контактувався з різними урядами, то відповідь, що саме для цього Секретаріат і існує, оскільки має захищати інтереси українців на Далекому Сході, була схвалена переважною більшістю. Таким чином, українці Далекого Сходу цими ухвалами боронили себе від прагненнятих чи інших політичних сил втягнути себе у громадянську війну. Їхня постійна настанова була: втримувати свої обгрунтовані вимоги до кожного політичного чинника на Далекому Сході й здобути собі автономні культурні права на своєму терені.
З'їзд обрав Секретаріат розширеного складу. До нього ввійшли Юрій Мова, Федір Стешко, Йоакинф Осипенко, Антон Родіонов і Яків Сигницький.
Як уже зазначалося, чимало уваги IV З'їзд приділив організації національного українського війська на Далекому Сході. Коли спроба організувати український полк на ст. Ехо в Маньчжурії не вдалася (акція консула П. Твердовського та генерала Хрещатицького), Секретаріат порозумівся щодо цього з генералом Івановим-Риновим, призначеним головнокомандуючим всього Далекого Сходу. Генерал Вериго дістав від Іванова-Ринова розпорядження організувати українське "Вільне Козацтво" та склав угоду з Секретаріатом, що той у справах "Вільного Козацтва" буде підпорядкований Крайовій раді. Угоду було складено під умову, що українське військо не буде втручатися в громадянську війну, "а тільки битися по потребі зі зовнішнім ворогом". Формування самого війська обмежувалося договором спершу тільки до Владивостока, а коли договір став здійснюватися, генерал Іванов-Ринов був відкликаний за "допомогу українському мазепинству". Його змінив генерал Хорват, який почав розформовувати справу свого попередника, усунувши насамперед генерала Вериго. Курінний отаман Микитенко довго не піддавався тискові, але 20 червня почалися масові арешти вояків та старшин куріня, яких звинувачували в прихильності до більшовизму. Отож, щоб уникнути арештів,частина вояків куріня опинилась у партизанах.