Реферат: Українські маргіналії

Історичний досвід маргінальних спільнот берегти свою ідентичність від іншоземних зазіхань може легко скеруватися й проти власного, генетично рідного вектору, тим більше, що локальна свідомість тут значно переважає над усіма іншими для тих отнофорів, що саме зберігають свою мову й культури. Але власне останні і є основою та підставою для національного відродження маргіналій. Неврахування вище вказаних аспектів і факторів формування й розвитку маргіналій чимало в свій час сприяло антиукраїнському спрямуванню русинського руху на Пряшівщині (а частково і в Закарпатті), зміцненню ваги дефініції „лемки – лемки” (тобто
лемки – самостійний етнос, а не частина українців) впротивагу до „лемки – українці”. Обережних, гречних засобів вимагає й дискусія з т.зв. „ятвягами” („єтвєзь”) або „західними поліщуками”, політико-культурними діячами, що намагаються етнічних українців Берестейщини й Пінщини оголосити самостійною нацією і навіть створити особливу літературну мову, а в майбутньому навіть державне утворення9. Досить тонкими, обережними в цьому плані є українські культурницькі акції, що проводить місцева інтелігенція на Північному Підляшші. Повільний, але поступовий ріст місця української мови і місцевої культури в початкових школах, дитячих садках, молодіжних гуртках-ансамблях (кращий з них – дитячий фольклористичний гурт „Ранок” з Більська Підляського вже набув широкого визнання в Польщі, Україні і за їх межами), делікатне поєднання українських та польських (на разі більш звичних для читання в широкій масі, адже раніше тут ніколи не було українських шкіл чи пунктів навчання української мови) текстів в часописі „Над Бугом і Нарвою”, врівноважені, але керунково послідовні програми на воєвідському радіо й телебаченні в Білостоці, – все це поступово надає українському рухові уваги і прихильності звісної частини місцевого населення. Ще більшого ефекту, видається, можна досягти шляхом більш активного долучення до авдицій і друкованих літературних українських текстів не тільки фольклорних творів, але й виступів, дискусій, поезій в говіркових, діалектних формах, народних пісень, що рівно поширені як на Підляшші, так і на інших українських теренах тощо. (...)
Дослідження усього комплексу проблем маргінальних етнічних земель та їх спільнот – важливе і актуальне завдання не тільки для науки – історії, етнології, політології, психології суспільства, соціології, фольклористики, історії мистецтва, – але й для пошуку розумних, розважливих шляхів етнокультурного відродження та продуктивного духовного і творчого розвитку народу – на цих землях і повсюдно.