Реферат: Місто Долина

Долина — місто районного підпорядкування, розташоване за 60 км від Івано-Франківська. Через місто проходить залізниця Львів-Стрий-Чернівці, а також автостради Чернівці-Стрий-Львів та Івано-Франківськ-Ужгород. Населення 11 220 чоловік.

Долина — центр району, на території якого 26 сільських, 2 міські і одна селищна Ради депутатів трудящих, яким підпорядковано 54 населені пункти. Населення — 83,6 тис. чоловік. Природні багатства району — нафта, попутний газ, сіль, сірка, залізна руда, марганець, мінілітові сланці, цегельна глина, гравійно-галькові від­клади, карпатські пісковики. Основними галузями промисловості е лісова, будівель­них матеріалів, легка (харчова та побутового обслуговування). Промислових під­приємств в районі — 38. В районі є 10 колгоспів. Орних земель — 8 тис. га, лісів — 106 тис. га, сіножатей, пасовищ — 20,1 тис. га. Відкрито 67 шкіл, 53 клуби, 3 будинки культури.

Виникнення Долини припадає приблизно на другу половину X ст.. Заселення цих земель було певною мірою зумовлене наявністю покладів солі серед густих лісів. Люди, які переселялися сюди, вирубували ліс і споруджували житла. Тут побудували Вознесенський монастир, у якому з 1112 року монахи почали писати своєрідний літопис Долини.

В кінці XII ст. на цьому місці виникло поселення, його жителі видобували сіль, займалися землеробством і скотарством. У середині XIV ст. Долину захопили поль­ські магнати. З цього часу поселення часто переходило від одних орендарів до інших. Всі вони жорстоко експлуатували місцевих жителів. У XV ст. місто було центром Долинського староства.

Протягом кількох десятиліть XVІ ст. Долина економічно зросла завдяки збіль­шенню видобутку солі й пожвавленню торгівлі. В 1525 році місту було надане магдебурзьке право, згідно з яким запроваджувалося самоврядування, жителям дозволя­лось варити сіль, проводити торги і ярмарки. Відтоді торги тут влаштовували що­понеділка, а ярмарки — двічі на рік.

Польські магнати й шляхта визискували своїх підданих. Вони зобов'язували міщан сплачувати податки й виконувати різні повинності: шарварки, тяглову ро­боту. Населення також сплачувало багато податків: за свійських тварин, толочний тощо.

У XVI — XVII ст. ст. на Долину неодноразово нападали татарські орди. Особ­ливих руйнувань місто зазнало 1594 року. Для оборони від татарських нападів у Долині збудували замок, насипали вали. Залишки цих валів біля гори Замчища збереглися до наших часів. Польська шляхта, дбаючи лише про свою безпеку, зовсім не турбувалася про населення околиць. Воно неодноразово терпіло від нападів - татар.

В кінці XVIII ст. значно погіршало становище трудящих. Староста приєднав до своїх володінь частину грунтів, сінокосів селян. Вони не мали права рубати ліс на будівництво й ремонт житла. Майже всіма доходами від солеварні розпоряджа­лись міські власті. Жителі Долини здебільшого були малоземельними і терпіли від голоду й злиднів. У 1848 році з 590 господарств міста 243 мали лише до 1 морга землі, 72 господарства — по 1-3 морги. Земля зосереджувалася в руках багатіїв. Так, одному з них належало 4158 моргів поля.

Сільське господарство було основним заняттям населення Долини в ті часи. Промисловість у місті розвивалася повільно. Тут наприкінці XVIII — на початку XIX ст. працювали лише солеварні, лісопилка, цегельня, а також ткацька майстерня. Продуктивність праці була дуже низькою: на початку XIX ст. солеварня в серед­ньому давала до 20 цнт солі на рік. Австрійські власті примушували селян відбу­вати військову службу. За найменші провини молодих рекрутів жорстоко карали. В газеті «Слово» 10 жовтня 1881 року повідомлялося, що рекрута Миколу Малька, сина бідних батьків із Долини, мирного, дисциплінованого, покірного, на одина­дцятому дні військової служби під час муштри фельдфебель прикладом карабіна й кулаками убив на місці.

Становище бідноти Долини стало ще гіршим після пожежі 1886 року. Згоріло 320 будинків, і близько 2 тис. жителів позбулися житла. Від вогню вдалося вряту­вати лише східну частину міста й солеварню. Але через 12 років нова пожежа зни­щила й соляні копальні. Відбудовано солеварню тільки 1900 року.

Стан шкільної справи у місті красномовно свідчив про те, які можливості мали діти трудящих набувати освіту за тих часів. У 1811 році в Долині було відкрито двокласну школу, в якій навчалося 57 учнів. Вона містилась у старому непристосованому приміщенні. В кінці XIX ст. почали працювати п'ятикласна чоловіча й чотирикласна жіноча школи з польською мовою викладання, в 1898 році їх реор­ганізовано в шестикласну школу. В цій школі здобували освіту кілька десятків дітей багатіїв. У 1914 році жителі Долини звернулися до крайового сейму з листом, в якому просили відкрити в місті початкову школу з українською мовою навчання. Але сейм відхилив це прохання.

Великого лиха завдала населенню Долини перша світова війна. Австрійські власті силоміць мобілізували в армію чимало чоловіків, місто розграбували, багато будівель було знищено вогнем під час боїв. У жовтні 1914 року російські війська зайняли Долину. Рядові російські солдати по-братськи ставилися до жителів міста, ділилися з ними харчами, допомагали відбудовувати зруйновані житла. Австрійські власті після повернення до міста жорстоко розправлялися з усіма, кого підозрювали в симпатіях до росіян, відправляли до концтаборів, розстрілювали, вішали.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії у Долині відбулися заворушення і страйки. Навесні 1919 року робітники сільзаводу брати Фрищини та селянин С. Г. Бабій закликали населення озброїтися, вигнати панів і, наслідуючи приклад Радянської країни, розподілити землю. Власті ЗУНР кинули патріотів до в'язниці, де після жорстоких катувань їх було розстріляно. У жовтні 1920 року в Долині було заарештовано кілька чоловік за пропаганду ленінських ідей.

Коли Долина опинилася під владою панської Польщі, місцеві жителі всіляко ігнорували заходи, до яких вдавалися власті. Трудящі бойкотували вибори до сейму і сенату в листопаді 1922 року. Незважаючи на те, що під час виборів до міста ввели батальйон солдатів, в них взяли участь тільки 20 проц. виборців.

Найбільш активні виступи долинських трудящих припадають на час, коли вони мали свої організації — професійні, молодіжні, що діяли під впливом кому­ністів. Найпоширенішою формою класової боротьби долинських робітників у 20-30-х роках був страйк. У жовтні 1923 року відмовилися працювати робітники дерево­обробної фірми. Вони одержували вкрай низьку заробітну плату. Тут широко за­стосовувалася дитяча праця. Страйком керували робітники Іван Плугенович та Михайло Моринович. Деревообробники добилися свого: перелякані власники фірми змушені були погодитися на певне підвищення заробітної плати і навіть виплатити робітникам компенсацію за час страйку в сумі 50 тис. злотих. Польські власті відповіли на страйкову боротьбу трудящих репресіями, але деревообробники До­лини на початку 1924 року знову застрайкували, вимагаючи підвищення заробітної плати. І цей виступ закінчився для них успішно.

1926 року в Долину і навколишні села для голодуючих із східних областей України було надіслано зерно. Ця братня допомога мала не тільки економічне зна­чення — в повідомленні долинського старости властям підкреслювалося, що по­силка зерна сприяла об'єднанню прихильників Радянської України.

В Долині щорічно влаштовувалися Першотравневі демонстрації. Особливо масовою була демонстрація 1927 року, в якій взяли участь також нафтовики Ріп­ного й лісоруби Вигоди. Робітники несли транспаранти, лозунги. На чолі колони з червоним прапором у руках крокував долинський коваль Михайло Рожнятівський. Налякана поліція не наважилася розігнати демонстрацію.

Важливою подією в історії революційного руху на Прикарпатті був страйк долинських робітників у серпні 1929 року. Він проходив під знаком боротьби за поліпшення економічного становища і соціального забезпечення всіх трудящих. В страйку взяло участь 700 робітників різних професій.

Важке становище мас погіршувало хронічне безробіття. За офіційними даними, щорічно з 1933 по 1935 рік кількість безробітних в Долині перевершувала 500 чоло­вік. Ще більше їх стало в наступні роки. У 30-х роках заробітна плата за 12 годин становила лише 35 грошів. На сільзаводі зарплату виплачували не систематично, робітники терпіли від численних штрафів, їх нерідко били. Умови праці були ви­нятково складними ще й тому, що нафта і сіль видобувалися примітивним способом. Нафту черпали відрами з колодязів, зливаючи в бочки, і транспортували на возах до Борислава для очистки.

Трудящі не припиняли боротьби за свої права, за краще майбутнє. 1937 року робітники-деревообробники під керівництвом комуністів кілька разів проводили страйки. На початку наступного року страйкували трудівники парового тартака на знак протесту проти незаконного звільнення свого товариша, їх підтримали ро­бітники інших підприємств.

Активну підтримку в організації страйкової боротьби комуністам подавали про­фесійні спілки. Весною 1938 року профспілка робітників сільзаводу під час страйку розробила вимоги до дирекції підприємства і, заручившись підтримкою робітників Домбровського та Дрогобицького гірничих округів, виграла цей конфлікт. Дирекція сільзаводу вимушена була поступитися.

Учасники революційної боротьби зазнавали постійних переслідувань і репресій. Лише з початку березня і до 24 квітня 1937 року в Долині проведено 65 обшуків і заарештовано 18 робітників.

У вересні 1939 року, чекаючи з нетерпінням на Червону Армію, трудящі До­лини відрядили назустріч танковій колоні свою делегацію. Святково одягнені, з квітами в руках вітали вони визволителів. Одразу ж після прибуття радянських військ у місті створили тимчасове управління на чолі з колишнім членом КПЗУ М. Н. Скирдою. Після встановлення Радянської влади в Долині були націоналізо­вані і почали працювати всі промислові підприємства, більшість з яких раніше не працювала.