Реферат: До проблеми індоєвропейської прабатьківщини

Скотарство було основною галуззю господарства племен ямної культури, а знахідки на їх пам'ятках рогових мотик, дерев'яного рала, кам'яних зернотерок свідчать про заняття населення землеробством. Володіння цими двома основними способами ведення господарства пояснює пристосованість їх до різних природних умов територій, на яких вони розселилися. В курганних похованнях "ямників" знайдені мідні та бронзові вироби, переважно бойові ножі10. На пізньому етапі свого розвитку племена ямної культури починають тіснити своїх сусідів - менш войовничих землеробів, проникають в межі Лісостепу і у своєму русі на північ по Подніпров'ю вони досягли рубежу Києва. В короткій характеристиці культури слід згадати зв'язки її з землеробськими племенами трипільської культури, про що свідчать знахідки посуду та інших виробів, якими вони обмінювалися, на пам'ятках обох культур. В результаті взаємодії культур утворилася дещо відмінна культурна спільність т.зв. усатівського типу (від населенного пункту Усато-ве) переважно на території Одеської обл. і Молдови. Виходячи з цієї характеристики, можна зробити висновок, що ямна культура являється тим підґрунтям, на якому виросла і розвинулась індоєвропейська мовна спільність. На користь такої гіпотези чи припущення є ряд аргументів. По-перше, відносно єдина культура племен на величезній території. Звичайно, абсолютно єдиною вона не могла бути, відмінності між великими регіонами масиву культури пояснюються рядом причин. Зокрема у Поволжі племена ямної культури займалися лише скотарством, на бідних травою пасовищах переважала лише дрібна рогата худоба, а в степах України у їх стаді переважала велика рогата худоба, коні. Тут вони займалися ще й землеробством. Основні відмінності між регіонами залежали переважно від того, з яким етносом змішувалися "ямники", в якій мірі відбувалися процеси при цьому, в якій мірі вони засвоювали культуру туземців. Все ж основні риси духовної культури племен на величезній території залишались єдиними, наприклад, курганний поховальний обряд. В цьому унікільність ямної культури. Маючи такі передові на той час засоби пересування, як вози на колесах та верхових коней, племена ямної культури та їх нащадки мали змогу розселитися на величезній території і стати предками багатьох народів Євразії. Над своїми сусідами вони мали перевагу у військовій справі, застосовуючи для цього як верхового коня, так і запряженого в бойову колісницю. Такі колісниці згадуються в арійських епосах. Про те, що первісною батьківщиною індоєвропейської мовної спільності були простори від Каспію до Нижнього Подніпров'я, не суперечать результати ряду археологів і лінгвістів. В.Сафронов у своїй праці стверджує, що індоіранці та індоарійці деякий час перебували в степах України. Звідси, через західне і східне узбережжя Кавказу та через Середню Азію вони пішли в Індію і Малу Азію (хетти). Різні дослідники локалізують первісний регіон, з якого почалося розселення індоєвропейців, у різних частинах Європи і Азії, але більшість з них вважають, що індоєвропейці перебували якийсь час в степах України та Північного Кавказу. Зокрема, археолог Ю. Павленко локалізує прабатьківщину індоєвропейців на території, що включає Північний Кавказ, степову зону Дніпра, Сіверського Дінця, Дону, Волги11. Археолог Ю. Шилов висунув гіпотезу про належність найстаріших курганів півдня України арійським племенам, частина яких у II тис. до н.е. пішла в Індію12. У рисах матеріальної культури степового населення України і Північного Кавказу ІІІ-ІІ тис. до н.е. археолог М. Чмихов вбачає зв'язки з культурою населенння Малої Азії, Індії, Балкан". На території, яку займали племена ямної культури, іраномовні етноси (катакомбна, зрубна культура, кіммерійці, скіфи, сармати) існують до початку нашої ери. Ряд вітчизняних та іноземних дослідників вважають, що заселення індоєвропейцями Європи, Малої Азії та Індії відбулося в кінці III на поч. II тис. до н.е. під час розселення племен культур шнурової кераміки, які були нащадками племен ямної культури. Лінгвіст В. Філін дійшов висновку, що племена культур шнурової кераміки були нерозчленова-ними германо-балто-слов'янами, у яких пізніше виникли мовні бар'єри, обумовлені віддаленністю територій, на яких вони проживали після розселення зі своєї первісної батьківщини'4. Дослідник Я. Федоров вважає, що розпад індоєвропейської спільності почався в епоху катакомбної культури, котра змінила на згаданій території ямну'5. На користь того, що прабатьківщина індоєвропейців знаходилася в степах від Каспію до Нижнього Подніпров'я, свідчать ще дві обставини. На пам'ятках племен II тис. до н.е на тій же території (під умовною назвою "зрубна культура") поширений орнамент гляняного посуду свастики, котра вшановувалася і у арійців16. Як відомо, індоєвропейцями вважаються племена культур шнурової кераміки, культур бойових сокир, що розселилися на величезній території від Подніпров'я і Волго-Окського межиріччя до Данії. Вони орнаментували свій гляняний посуд відбитками тонкого шнура. Так ось, найдавніший шнуровий орнамент на посуді виник в середовищі середньостогівської культури у IV тис. до н.е.17. У індоєвропейців Євразії відмічається ще ряд рис культури, котрі беруть початок в середньостогівській та ямній культурах. Не претендуючи на істину, спираючись на археологічні, лінгвістичні джерела, можна вважати, що прабатьківщина індоєвропейців знаходилася в регіоні, який в середині 111-на поч. II тис. до н.е. займали численні племена ямної культури. Вже одне те, що ця перша гігіантська культурна єдність займала величезні простори, свідчить на користь того, що вона могла бути основою для розвитку багатьох народів Європи, Індії, Малої Азії.

1 Сафронов В. О. Индоевропейские прародины. - Горький: Волго-Вятское кнТвк-ное издательство, 1989.
2 Толочко П. П. та інші. Давня історія України. - T.I. - К.: Либідь, 1994. - С. 62.
3 Археология УССР. - T.I. - К.: Наукова думка, 1971. - С. 263-281.
4 Толочко П. П. та інші. Давня історія... - Т. І. - С. 31.
5 Бидзиля В. И., Яковенко Э. В. Рало из позднеямного погребения конца III начало II тыс. до н.о. //Советская археология. - 1973. - Ns 3. - С.146-152.
6 Телегін Д. Я. Середньостогівська культура епохи міді. - К.: Наукова думка, 1973. -С. 132-136,
7 Черняков I. Т., Шмаглій М. М. Дерев'яні псалії ямної культури //Археологія. -1983. - № 2. - С. 10-16.
8 Даниленко В. Н. Энеолит Украины. - К.: Наукова думка, 1974. - С. 92-97.
9 Даниленко В. М., Шмаглій М. М. Про один поворотний момент в історії енеолі-тичного населення Південної Європи //Археологія. - 1972. Ns 6. - С. 3-20.
10 Кореневский С. Н. О металлических ножах ямной, полтавкинской и катакомбной культур //Советская археология. - 1972. - № 25. - С. 33-48.11Павленко Ю. В. Проблема індоєвропейської прабатьківщини у контексті останніх лінгвістичних досліджень. // Археологія. - 1994. - № 3. - С. 5.
12 Шилов Ю. Космические тайны курганов. - М.: Молодая гвардия, 1990.
13 Чмыхов Н. А. Истоки язычества Руси. - К.: Лыбидь, 1990. -С.345.
14 Филин Ф. П. Образование языка восточных славян. - М. - Л.: Наука, 1962. -
С. 92.
15 Федоров Я. А. Горы и степь. // Вестник Московского университета. Серия
"История". - 1978. - №1. - С.90.
16 Отрощенко В. В. Элементы изобразительности в искусстве племен срубной
культуры //Советская археология. - 1974. - Ns 4. - С. 74, рис. 1 (5-8).
17 Телегін Д. Я. Середньостогівська культура... С. 175.

Наукові записки. Випуск VII. Львівський історичний музей. Львів - 1998