Реферат: Честь i безчестя персонажiв комедiї Iвана Карпенка-Карого Хазяїн

Комедiя "Хазяїн" (1900) слушно вважається вершиною творчостi Iвана Карповича Тобiлевича (Карпенка-Карого). "Зла сатира на чоло-вiчу любов до стяжання без жодної iншої мети. Стяжання для стяжання!" - так визнав свiй задум сам автор, поклавши в основу п'єси реальнi факти капiталiстичної дiйсностi.

Письменник з великою викривною силою змальовує типовi явища розвитку капiталiзму на Українi, виставляє на суд читача хижацьку суть сiльської буржуазiї. Цiй метi пiдпорядковане i ретельне створення образiв комедiї, якi можна подiлити на три групи: хижаки-експлуататори (Пузир та його управителi), лiберали (Соня, Калинович, Золотницький), трудовий народ (робiтники-наймити).

Центральна постать комедiї - Пузир, що, наживаючись на чужiй бiдi, без усякого жалю i спiвчуття переслiдує одну мету: "З усього... треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть - тягни!" Скупiсть, доведена до абсурду, неосвiченiсть, безкультурнiсть i нiкчемне честолюбство Пузиря (епiзод з медаллю) роблять його огидним i смiшним. Уважно придивившись до нього, я зрозумiв, що вiн, либонь, зовсiм не усвiдомлює, для чого саме потрiбнi йому тi "прибутки", жадоба до яких губить його людську сутнiсть. Так, у деякому розумiннi, поява таких "хазяїнiв" в Українi часiв переходу до капiталiзму була виправдана: терещенки та харитоненки були певною мiрою прообразами Пузиря. Та нiчим, я думаю, не можна виправдати те "хазяйське колесо", яке давить тисячi (i це - лише на землi Пузиря), бо воно "так крутиться: одних даве, а другi проскакують!"

Серед пiдручних хазяїна - його права рука Феноген, таке собi поєднання лакейства з грабiжництвом, плазування з презирством, лицемiрства з блюзнiрством. Iнший тип хижака - Лiхтаренко, який керується принципами: "не ти вiзьмеш - у тебе вiзьмуть", "крадь умiючи", "кради сам i не заважай другому".

Цим пузиревим прислужникам автор протиставляє представникiв культурницької iнтелiгенцiї, що не здатна зламати "дику, страшенну силу" хижакiв-капiталiстiв. I лiберал - помiщик Золотницький, i учитель Калинович, i дочка Пузиря Соня не подiляють методiв наживи, але й нiчого не роблять, щоб протистояти хижацтву.

На мiй погляд, п'єса не була б такою цiкавою i актуальною, якби Карпенко-Карий не наголосив у нiй ще на однiй проблемi - поняттi честi за шкалою людяностi та гiдностi героїв твору. "...у нього честь - перше всього!" - говорить про Пузиря Феноген. Виходить, зажерливiсть i цинiзм є поняттями честi для таких, як Пузир та його прислужники. Вони давно вже втратили честь i навiть не усвiдомлюють потреби в нiй.

Зовсiм полярне поняття про честь у Зозулi, добросовiсного юнака, що у творi саме i є носiєм високої народної моралi. Йому не вистачило сил захистити власну честь, тому вiн гине, так i не знайшовши виходу.

Соня i вчитель Калинович прагнуть справедливостi й духовностi, але почуваються безпорадними iдеалiстами перед силою Пузиря, тому, власне менi, iнколи стає соромно за поведiнку цих освiчених iнтелiгентiв.

А от образ Золотницького, якому високий суспiльний стан не перешкодив зберегти честь i добропоряднiсть, мене приваблює до себе високою культурою, нацiональним почуттям, вчинками. На таких героїв хочеться бути схожим, якщо душа та думки твої настроєнi на чесну громадянську позицiю.