Реферат: Трудові спори

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виконати рішення КТС у 3-денний строк по закінченні 10 днів, передбачених на його оскарження. Однак рішення про віднов­лення на роботі незаконно переведеного на іншу роботу пра­цівника підлягає негайному виконанню.

Якщо ж власник або уповноважений ним орган не вико­нує рішення КТС у встановлений строк, комісія видає праців­никові посвідчення, що має силу виконавчого листа. У по­свідченні вказуються: найменування органу, який виніс рішен­ня щодо трудового спору, дати його прийняття і видачі по­свідчення; прізвище, ім'я та по батькові працівника; рішення по суті спору. Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови КТС та печаткою КТС.

Відповідно до ст. 349 Цивільно-процесуального кодексу України посвідчення комісії по трудових спорах підприємств, установ, організацій належить до виконавчих документів. Виконання рішень покладається на державних виконавців.

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше 3-місяч-ного строку, державний виконавець виконує рішення КТС у примусовому порядку. У разі пропуску працівником уста­новленого строку з поважних причин, КТС, що видала по­свідчення, може поновити цей строк.

Найважливішою юридичною гарантією прав і свобод лю­дини та громадянина є судовий захист. У районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами: 1) праців­ника чи власника або уповноваженого ним органу, якщо вони не згодні з рішенням КТС підприємства, установи, органі­зації (підрозділу); 2) прокурора, якщо він вважає, що рішен­ня КТС суперечить чинному законодавству.

Спори, перелічені в ст. 232 КЗпП, підлягають безпосеред­ньому розгляду в районних (міських) судах.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення тру­дового спору безпосередньо до районного (міського) суду в 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, вста­новлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Цей строк застосовується і при звер­ненні до суду вищестоячого органу або прокурора.

У разі пропуску з поважних причин вказаних строків районний (міський) суд може їх поновити.

Таким чином, у КЗпП зберігається порядок розгляду тру­дових спорів судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією з трудових спорів, і не враховано положен­ня Конституції України про судовий захист прав і свобод.

Конституцією України розширено можливості судового захисту прав і свобод, в тому числі й трудових. Згідно зі ст. 55 Конституції України усі права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Цією статтею закріплено одну з найважливіших гарантій здійснення як конституцій­них, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Вона відповідає зобов'язанням України, що виникли, зокрема, у зв'язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини та ін., які згідно зі ст. 9 Конституції є частиною національного законодавства України.

Офіційно тлумачачи цю норму, Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив, що ч. 1 ст. 55 Консти­туції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмо­вити у здійсненні правосуддя, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права, сво­боди порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлен­ня прав та свобод (див. Рішення Конституційного Суду Украї­ни від 25 грудня 1997 р. №9-зп у справі за конституційним зверненням громадян Проценко P.M., Ярошенко П.П. та інших щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України).

Відповідно до ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і не допускається делегу­вання функцій судів, а також надання цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Конституційний Суд дав офіційне тлумачення ч. 2 ст. 124 Конституції. Положення цієї статті необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про права та інші правові питання, поширюються на всі правовідносини, що виникають У державі. До правовідносин, на які поширюється юрисдик­ція судів, належать також правовідносини, що виникають з індивідуальних трудових спорів. Враховуючи, що право на працю, право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на своєчасне одержання винагороди за пра­цю, право на належні, безпечні й здорові умови праці є кон­ституційними, то змінюється механізм захисту цих прав у разі їх порушення.

Раніше майже усі індивідуальні трудові спори спочатку розглядалися в КТС. Недодержання попереднього позасудового порядку було підставою для відмови в прийнятті по­зовної заяви суддею згідно з п. 2а ст. 136 Цивільно-процесу­ального кодексу України (далі — ЦПК). Якщо суд першої інстанції при призначенні справи до слухання і розгляду по суті встановлював, що не додержано попереднім позасудовим порядком, то відповідно до п. 1 ст. 229 ЦПК залишав заяву без розгляду.

У випадках порушення закону судом першої інстанції суд касаційної або наглядної інстанції, в силу наданих йому законом повноважень (п. З ст. 311, п. З ст. 337 ЦПК), скасову­вав постановлені судом першої інстанції рішення, залишаю­чи позов без розгляду, з роз'ясненням позивачу права звер­тання до КТС, а потім до суду. Законодавець спростив цю процедуру, надавши громадянам можливість безпосередньо звертатися до суду для захисту не тільки прав, закріплених у статтях 43, 44, 45 Конституції України, а й інших трудових прав, передбачених законодавством про працю. Якщо грома­дянин, на свій вибір, звернувся за попереднім позасудовим вирішенням вимоги (наприклад, до КТС за вирішенням підвідомчого їй трудового спору), то подальше вирішення вимоги проводиться з додержанням правил обраного ним порядку (ст. 228 КЗпП).

Однак відмова суду в прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно з ст. 64 Кон­ституції, не може бути обмежене.

На розвиток положень ч. 2 ст. 124 Конституції про поши­рення судового захисту, їх офіційного тлумачення Конститу­ційним Судом Верховний Суд України в п. 2 постанови Пленуму від ЗО травня 1997 p. №7 "Про посилення судово­го захисту прав та свобод людини і громадянина" роз'яснив судам, що вони не вправі з часу введення в дію Конституції відмовляти фізичним чи юридичним особам у прийнятті до судового розгляду заяв і звернень. При цьому він звернув увагу на те, що коло прав та свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією, не є вичерпним (див. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №1. - С. 242).

Тому у випадках, коли районні суди помилково відмов­ляли у прийнятті позовних заяв щодо індивідуальних тру­дових спорів після введення в дію Конституції, рекомендую­чи позивачам звертатися до КТС для попереднього їх розв'я­зання, суд вищестоячої інстанції (касаційної і в порядку на­гляду) правильно скасовував ухвали районних судів, направ­ляючи позови до тих же судів для розгляду по суті заявле­них вимог.

Проходження попередніх позасудових процедур не є обмеженням права на судовий захист, передбаченого ст. 55 Конституції. Звертатися чи не звертатися до цих процедур є правом, а не обов'язком зацікавленої особи і не додержання їх не може бути підставою для відмови у прийнятті заяви або для скасування рішення.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 p. №15 внесено зміни і доповнення до п. З поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 p. №9, в якому зазначається, що за загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосеред­ньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудо­вих спорах.

У будь-якому разі безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються заяви звільнених працівників про по­новлення на роботі незалежно від підстави припинення трудо­вого договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеопла­чуваної роботи, про виключення з членів кооперативу, колек­тивного сільськогосподарського підприємства, іншої громад­ської організації, а за заявами керівників підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відок­ремленого підрозділу), їхніх заступників, головних бухгалте­рів підприємств, установ, організацій, їхніх заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспек­цій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб дер­жавної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, за­тверджуються або призначаються на посади державними орга­нами, органами місцевого самоврядування, а також громадськи­ми організаціями та іншими об'єднаннями громадян, крім цього, і спори з питань переведення на іншу роботу і накладення дисциплінарних стягнень. Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції України інші трудові спори вирішу­ються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього розгляду комісією з трудових спорів.

Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду Украї­ни в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 p. №9 "Про застосу­вання Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому по­рядку (Вісник Верховного Суду України. — 1998. — №3).