Реферат: Поняття та загальна характеристика матеріальної відповідальності

Матеріальна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності становить собою обов'язок однієї сторони трудового договору — працівника або власника (уповнова­женого ним органу) відшкодувати іншій стороні шкоду, за­подіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановлено­му законом розмірі й порядку.

Матеріальній відповідальності властиві усі ознаки юри­дичної відповідальності. Так, матеріальну відповідальність характеризує державний примус, тобто примус до виконання норм права. Ця ознака у різних галузях виявляється по-різно­му. Так, у цивільному та трудовому законодавстві передбаче­на можливість добровільного виконання обов'язку (добро­вільне відшкодування заподіяної шкоди). В усіх випадках діяльність щодо здійснення державного примусу можлива за умови додержання певного процедурно-процесуального порядку.

Підставою юридичної відповідальності являється право­порушення, яке вказує на момент виникнення юридичної відповідальності, породжує відповідні правовідносини і відпо­відну відповідальність особи, яка вчинила правопорушення.

Працівник повинен дбайливо ставитися до майна власника підприємства, установи, організації. У свою чергу власник (або уповноважений ним орган) повинен створити працівникам умови, що забезпечують повне збереження дорученого їм майна, забезпечити здорові та нешкідливі умови праці. Не­виконання чи неналежне виконання таких обов'язків, по­кладених на сторони трудового договору, якщо внаслідок цього заподіяна матеріальна шкода, утворює собою трудове майнове правопорушення і є підставою для матеріальної від­повідальності. Не являються правопорушеннями дії, які хоч і схожі з правопорушенням, але не визнаються такими внаслі­док обставин, при яких вони були вчинені: при необхідній обороні, крайній необхідності та виробничо-господарському ризику.

Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві в усіх випадках є працівник і роботодавець (власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа), з яким він перебуває в трудових правовідносинах.

Матеріальну відповідальність потрібно відрізняти від майнової відповідальності, передбаченої нормами цивільно­го права. Матеріальна відповідальність сторін трудового до­говору виникає при заподіянні шкоди тільки у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням трудових обо­в'язків. У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода і, як правило, в обмеженому розмірі — не більше середнього місячного заробітку працівника, який заподіяв шкоду. Ця відповідальність не повинна перевищу­вати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством; нестримані доходи або упу­щена вигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягають. У цивільному праві завжди діє принцип пов­ного відшкодування шкоди. Межі матеріальної відповідаль­ності працівників диференціюються залежно від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода, характеру трудової функції, яку виконує працівник, чого немає в цивільному праві. За нормами трудового права працівники звільняють­ся від матеріальної відповідальності за шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Тягар доведення наявності підстави й умов мате­ріальної відповідальності працівника лежить на власникові або уповноваженому ним органі (ст. 138 КЗпП України), тобто діє презумпція невинності працівника, в той час як у ци­вільному праві встановлена презумпція вини заподіювана шкоди.

Матеріальна відповідальність може бути покладена не­залежно від притягнення працівника до дисциплінарної, ад­міністративної або кримінальної відповідальності.

Матеріальна відповідальність у трудовому праві носить двосторонній, взаємний характер. Складовими частинами її є: матеріальна відповідальність працівників і матеріальна від­повідальність роботодавця — власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичної особи. Працівник, котрий заподіяв шкоду майну власника внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків за трудо­вим договором, зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду. Роботодавець або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність перед працівником за шкоду, заподіяну здо­ров'ю внаслідок невиконання обов'язків щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці; за незабезпечення збережен­ня особистих речей працівника при виконанні ним трудових обов'язків; за порушення права працівника на працю: при необгрунтованій відмові в прийомі на роботу, незаконному відстороненні від роботи, незаконному переведенні на іншу роботу, при незаконному звільненні з роботи, у разі непра­вильного або не відповідного чинному законодавству фор­мулювання причини звільнення в трудовій книжці, що пере­шкоджає працевлаштуванню працівника, у зв'язку із затрим­кою трудової книжки при звільненні, у разі затримки вико­нання рішення про поновлення працівника на роботі.

Матеріальна відповідальність працівників регулюється главою IX КЗпП "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприєм­ству, установі, організації". Велике значення при розгляді питань про матеріальну відповідальність працівників мають керівні постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, запо­діяної підприємствам, установам, організаціям їх працівни­ками" від 29 грудня 1992 p. №14 із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 березня 1997 p. №3 (Право України. — 1993. — №5— 6; Вісник Верховного Суду України. — 1997. - №2), "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" від Зі березня 1989 p. №3 (Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963—1997рок:и). - Сімферополь, 1997).

Матеріальна відповідальність власника перед працівни­ком за шкоду, заподіяну здоров'ю, регулюється: Законом України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p.; Пра­вилами відшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподія­ної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з вико­нанням ним трудових обов'язків, затвердженими постано­вою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 p. №472 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України №492 від 18 липня 1994 p.) (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці і соціаль­ної політики України. - 1994. - №9-10); від 3 жовтня 1997 p. №1100 (Урядовий кур'єр. - 1997. - 25 жовтня. Пов­ний текст із змін. див. Відшкодування матеріальної і мораль­ної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз'яс­нення коментарі // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №9-10. - С. 178-188).

У сучасний період не всі випадки матеріальної відпові­дальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові, вре­гульовані нормами трудового права, наприклад, у випадку матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподія­ну незабезпеченням збереження особистих речей працівника під час робота. У таких випадках на практиці застосовуються норми цивільного законодавства, що пояснюється відсутністю відповідних норм у трудовому праві. У КЗпП взагалі відсутні загальні норми про відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові. З таким положенням справ не можна погодитися. Матеріальна відповідальність роботодавця, так само як і матеріальна відповідальність працівників, має трудо­во-правову природу і, отже, повинна бути врегульована трудо­вим законодавством. У науці трудового права професором П.Р. Стависіким був обгрунтований саме двосторонній харак­тер матеріальної відповідальності сторін трудового договору і необхідність врегулювання цих відносин єдиною галуззю права - трудовим правом (див. Стависский П.Р. Проблемы материальной ответственности в советском трудовом праве. - Киев-Одесса: Вища школа, 1982; Стависский П.Р. Мате­риальная ответственность предприятия в трудовых отно­шениях. - Киев—Одесса: Вища школа, 1987).