Реферат: Україна на світовому ринку озброєнь

У травні 2000р. відбулися переговори українських представників збройового бізнесу з керівництвом впливої у Франції Асоціації «Франс-коверсія» (АФК), на яких було підтверджено бажання французської сторони свіпрацювати з Україною в рамках проектів по створенню і модернізації бронетехніки (разом з корпораціями SAGEM та GIAT Industry), виробництву підкаліберних снарядів спільно з українською корпорацією «Таско» (з GIAT Industry), модернізації літаків Міг-29 та продажу їх третім країнам (з корпорацією Thomson).
Має перспективу співробітництво з Туреччиною, яка є членом НАТО і виявляє зацікавленість в українських технологіях(24). Україна поки що зберігає певні шанси у танковому тендері в Туреччині (виробництва 1000 сучасних танків; обсяг проекту — $4,0-4,5 млрд.). За деякими позиціями український танк перевершує західні аналоги, зокрема, за результатами тестування в умовах високогір'я та низьких температур, проходження окремих тестів типу «змійка» та «подолання водної перешкоди»(25). Україна має шанси на перемогу і в тендері на постачання до Туреччини 12 бойових кораблів класу «корвет» при спільному будівництві головного корабля та проектуванні країни-експортера (обсяги замовлень можуть скласти 25-28% від суми проекту).
Головним досягненням України на європейському ринку є участь у спільних проектах з країнами-членами НАТО, з якими ще 3-5 років тому співпраця була взагалі неможливою. Головною втратою є відмова країн Центральної та Східної Європи орієнтуватися на український ВПК, зокрема, на участь у модернізації військової техніки, на що покладалося чимало надій та було витрачено чимало ресурсів.

Ринки країн Близького Сходу та Північної Африки

Ринки цього регіону є досить перспективними для України, оскільки тут зосереджена значна кількість пострадянських озброєнь (танків, ракетних та артилерійських систем ППО, протиракетних комплексів, тактичних ракет, бойових літаків та літаків ВТА). Якщо кілька років тому йшлося про продаж на ці ринки переважно техніки з арсеналів Міністерства оборони України, то нині наголос робиться на закупках нових озброєнь. Тому ринки країн Близького Сходу були першими серед тих, що опановувалися українським збройовим бізнесом, і відіграли певну роль у становленні України на ринку озброєнь взагалі. Так, до Ємену було здійснено поставки бойових літаків: чотирьох Су-22 (1995р.) та чотирьох Су-17 (1996р.).

За результатами 1998р., третє місце серед українських імпортерів озброєнь посів Алжир: поставки становили 10% експорту військової продукції за рік, причому озброєння складали 90% усього українського експорту в цю країну.

Станом на 2000р., найбільшого успіху Україні вдалося досягти на ринку Ірану. Найбільшими за обсягами були контракти на поставку 12 літаків Ан-74 ($132,9 млн.) та будівництво на території Ірану заводу з виробництва літака Ан-140 ($195,2 млн.)(30). Крім того, розпочалася реалізація контракту щодо передачі Ірану технологій виробництва літаків Ан-140. Перші літаки ліцензованої зборки мають з'явитися вже в 2000р.
Протягом останніх років країнам Близького Сходу постачав продукцію ДП «Завод ім. Малишева» — зокрема, в Іран та Йорданію. У 1999р. укладено угоду на продаж 50 нових бронетранспортерів БТР-94 в Йорданію на суму близько $6,5 млн.(31) Раніше разом з цією країною виконано контракт щодо модернізації (у важкий бронетранспортер) старого англійского танку «Центуріон»(32). Під час міжнародної виставки озброєнь «SOFEX-2000» укладено контракт на навчання 100 фахівців на базі ДП «Завод ім. Малишева». З іншими країнами цього регіону підписано протоколи про наміри щодо модернізації 150 танків Т-72 та поставок 100 танків Т-84.
З 1999р. Україна намагається налагодити військово-технічне співробітництво з Лівією (після зняття з неї санкцій Ради Безпеки ООН). ВАТ ЦКБ «Шхуна»(34) розпочало роботу на лівійському ринку: зокрема, ведуться переговори щодо участі України у створенні лівійського військового коралебудування.
Можна стверджувати, що на ринку країн Близького Сходу та Північної Африки Україна знайшла своє місце. Обсяги поставок продукції та послуг військового призначення залишаються стабільними, а розвиток ВТС — динамічним.

Ринки країн Центральної Африки

Центральноафриканський ринок приваблює Україну з багатьох причин. По-перше, на ньому порівняно легко реалізуються озброєння і техніка, що виводяться зі складу Збройних Сил України. По-друге, центральноафриканський регіон є традиційною зоною потенційного воєнного протистояння, тому на південь від пустелі Сахара інтенсивність збройової торгівлі зростає. У 1998р. її обсяги збільшились майже вдвічі — з $991 млн. до $1,69 млрд.(36) При цьому стан очікуваного конфлікту, природно, звужує вимоги замовника до постачальників озброєнь. По-третє, переважна більшість країн Центральної Африки

не мають розвинутої промисловості, а тому віддіють перевагу купівлі озброєнь, а не ліцензій. Нарешті, ще більшою мірою, ніж в Близькосхідному регіоні, тут зосереджена військова техніка радянського виробництва. Водночас, ця обставина зумовлює жорстку конкуренцію пострадянських країн - експортерів озброєнь.
Незважаючи на гостру конкурентну боротьбу, Україна змогла закріпитися на центральноафриканському ринку. Лише в 1998р. українськими виробниками, причому без порушень міжнародних домовленостей, тут було виконано контрактів на суму понад $150 млн.(37) — це майже третина коштів, отриманих Україною від збройового бізнесу за 1998р.
У Центральній Африці Україна вже має постійних замовників. Наприклад, Народно-демократична Республіка Конго користується послугами українських постачальників протягом кількох років поспіль (поставки військового майна у 1997-1999рр. здійснювалися ВО «Луганський верстатобудівний завод»). Налагоджується співробітництво і з новими імпортерами. Ангола в 1999р. закупила запорізьку спецтехніку. За інформацією ДК «Укрспецекспорт», з 1998р. дві (неназвані) країни Африки розпочали реалізацію двох крупних контрактів з українськими поставчальниками (один з контрактів — на $132 млн.)(38).
Загалом, протягом 1997-1999рр. Україна досить добре закріпилась на ринку країн Центральної Африки. Водночас, тут спостерігається чи не найвища конкуренція України з Росією та Білоруссю. При цьому Росія має більше можливостей політичного лоббіювання, більше представництв — це дає їй можливість здійснювати поставки до більшого числа країн регіону. Перспективи на цьому ринку українські фахівці пов'язують з прийняттям політичних рішень щодо продажу більш широкої номенклатури військової техніки.

Ринки країн Азії

Азійський ринок є найбільш важливим для України, оскільки він охоплює значну кількість країн, що розвиваються найбільш динамічно, — це Китай, Індія, Пакистан та інші держави. Водночас, збільшення напруги у відносинах між Індією та Пакистаном стимулює закупівлю озброєнь іншими країнами регіону.

Пакистан протягом останніх трьох років залишається найбільшим партнером України в галузі військово-технічного співробітництва. Практично завдяки українсько-пакистанському контракту на продаж Ісламабаду 320 танків Т-80УД (понад $650 млн.) Україна вийшла у 1997р. на дев'яте місце у світі за результатами світової торгівлі зброєю, а також посіла сьоме місце за результатами 1998р. Протягом 1996-2000рр. Україна виконала для Пакистану замовлення на загальну суму близько $800 млн., а потенціал замовлень на наступні п'ять років становить щонайменше $1 млрд.(39)
Незважаючи на те, що Китай традиційно є найбільшим партнером Росії, збільшуються поставки на китайський ринок української продукції. У першу чергу, це стосується авіаційної техніки, комплектуючих до неї, а також ремонту радянської авіатехніки. В 1997р. Китаю реалізовано партію з 56 керованих ракет класу «повітря-повітря», партію засобів РЕБ, партію авіаційних двигунів для китайських тренувальних літаків К-8J(40). У 1999р. з Китаєм торгувала переважна більшість вітчизняних підприємств, що випускають високотехнологічну продукцію: ДАХК «Артем», ДК «Лорта», ВАТ «Мотор-Січ», ДП «ФЕД», Казенне підприємство «ЦКБ «Арсенал» та інші.
Досить динамічно розвиваються стосунки українських зброярів з Індією, де Україна нещодавно відкрила військовий аташат, а ДК «Укрспецекспорт» ближчим часом матиме власне представництво. «Україна прагне збільшити обсяги поставок озброєнь та військової техніки на індійський ринок, і з року в рік вона це робить», — зазначив у вересні 1999р. генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» В.Малєв. Існує перелік номенклатури військової продукції, для придбання якої навіть зорієнтований на Росію замовник має звертатися до України, це — авіційні компоненти (від фірми «ФЕД» та «Артем»), радіолокаційні станції («Іскра»), авіадвигуни та комплектуючі до них («Мотор Січ») та інша продукція.

Україна співпрацює і з іншими країнами Азії: Бангладеш отримала літаки Ан-24 та компоненти авіатехніки від Харківського заводу «ФЕД»; Шрі-Ланка купувала в Україні вертольоти Мі-17 та Мі-24; Камбоджа закупила 10 млн. патронів калібру 7,62 мм. Переговори між Україною та низкою країн Азії тривають.
Порівняно з першими роками самостійного збройового бізнесу, Україна не лише зберегла присутність на ринку країн Азії, але й розширила співробітництво з країнами, традиційно зорієнтованими на Росію. Ринок країн Азії має великі перспективи для України внаслідок збереження тенденції до збільшення витрат на військові потреби.