Реферат: Суть світового ринку і його структура
обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропозиції товару, обсяги імпорту – обсягами надлишкового попиту на товари;
факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового попиту на міжнародному ринку встановлюють, порівнюючи внутрішні рівновагові ціни на однакові товари у різних країнах;
ціна за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги, які існують у країнах до початку торгівлі;
з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості товарів, які експортуються га імпортуються на світовому ринку, з іншого – зміна кількості експортованих та імпортованих товарів призводить до зміни світової ціни.
Найпростіша модель світового ринку називається моделлю часткової рівноваги, яка показує основні функціональні взаємозв’язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією товарів на світовому ринку, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівновагову ціну, за якою здійснюється торгівля.
[7, ст. 23-25; 1, ст. 31-33]
Сутність та головні етапи економічної глобалізації.
Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в останній чверті ХХ ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна складова пов’язана насамперед із джерелами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції, й технології, робочу силу, інтелектуальні й фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають міжнародна торгівлі та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилась роль ТНК у світо-господарських процесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту. Розглянемо принципові ознаки та характерні риси глобалізації як суспільно-економічного процесу.
Глобалізація – це продукт епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно-космічної цивілізації. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки і показники, що характеризують розгортання даного процесу.
Серед найголовніших слід назвати зростаючу взаємозалежність економік різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства. водночас підвищується загроза глобальної ядерної катастрофи, настання парникового ефекту, втручання в природу шляхом генної інженерії, клонування тощо. Зростання нових світових комунікативних мереж за рахунок впровадження новітніх інформаційних технологій, систем електронного зв'язку спонукає до здійснення багатьох з них поза державним контролем.
Науково-технічні досягнення ведуть до скорочення витрат на здійснення міждержавних та міжфірмових господарських контактів. Так, якщо вартість 3-х хвилинної телефонної розмови між Нью-Йорком та Лондоном коштувала в 1930 р. 300 дол. (за курсом 1996 р.), то нині – лише 1 долар.
Помітно збільшується кількість країн і народів, що втягуються в процес глобалізації. Особливим динамізмом характеризувались до останнього часу „нові індустріальні країни” Азії та окремі держави Латинської Америки.
Розвивається тенденція до формування глобальної цивілізації із спільними уподобаннями, цінностями та суспільною свідомістю, створюються структури глобальних еліт, вестернізуються світовий культурний простір за одночасного протистояння цьому процесові, особливо з боку мусульманських держав.
На авансцену світового економічного життя висуваються нові суб’єкти світогосподарських процесів, які поряд із традиційними стають нині головними.
Таких нових суб’єктів 8:
міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД, ФАО, МОП, СОТ);
країни „великої сімки”;
регіональні організації, яких намічується близько 60;
багатонаціональні корпорації (майже 50 тис);
інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії);
неурядові організації;
великі міста;
окремі видатні особистості (науковці-нобелівські лауреати, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).
Щодо значення великих міст, до досить згадати, що, н-д, в одному лише Токіо виробляється в двоє більше товарів і послуг, ніж у всій Бразилії.
Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли зростаюча кількість суб’єктів світогосподарських зв’язків не має певної державної належності.
Таким чином, глобалізація стає постійно діючим фактором і внутрішнього, і міжнародного економічного життя.
Існує 2 головні підходи стосовно етапів розвитку економічної глобалізації.
Згідно з першим, вона розпочалась ще до періоду великих географічних відкриттів у формі мляво плинної глобалізації, коли економічні відносини між державами мали спорадичний, дискретний характер, обмежуючись окремим локальними аренами і територіями.
До середини ХІХ ст. глобалізація переходить у стадію повільного прогресування, коли формується світовий ринок, розвивається міжнародний поділ праці, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн і регіонів. Наступний етап (середина ХІХ ст. – 80-ті роки ХХ ст.) дістав назву структурної глобалізації, що пов’язана з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їх єдиноборством. Нарешті, послідовна форма глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового світового господарства як об’єктивний процес і важлива ознака постіндустріальної цивілізації.
Другий підхід пов'язує генезис глобалізації з останньою чвертю ХХ ст., коли вона стає визначальним фактором як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів.
[3, ст. 51-53]
Виникнення світового господарства і його характерні риси.
Розвиток світового ринку товарів привів на рубіж ХІХ-ХХ віків до інтенсифікації міжнародного економічного спілкування. Яке стало поступово виходити за рамки міждержавного обміну товарами. Швидкий розвиток виробничих сил і ріст сили фінансового капіталу привів до виникнення світового господарства. Характерною рисою світового ринку є міждержавне переміщення товару, міжнародна торгівля.
При переході товарного виробництва від стадії світового ринку до стадії світового господарства виникає міжнародне переміщення вже не тільки товару, але і факторів його виробництва, насамперед всього капіталу і робочої сили. Таким чином, категорія світового господарства охоплює уже не тільки сферу обігу, а й сферу виробництва.
Світове господарство (world economy) – це сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між собою мобільними факторами виробництва.
Світове (всесвітнє) господарство – це сукупність національних господарств, взаємозв’язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами.
Сучасне світове господарство – це сукупність національних економік країн, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки.
Світове господарство – це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.
При широкій трактовці поняття факторів виробництва любий товар можна розглядати як використаний фактор або фактори виробництва.
Однак і одержаний в результаті товар може бути знову використаний як фактор в-ва.
Н-д: добуте вугілля продається на ринку і тому розглядається як товар, але продають його для того, щоб використати, н-д, для плавки сталі. Отже, вугіль – фактор виробництва. Молоко, також є товаром і фактором виробництва.
Основою світового господарства, також як і світового ринку є міжнародний поділ праці і ін. факторів в-ва. Різниця світового господарства від світового ринку в тому, що він проявляється не тільки і не стільки через міжнародний рух товарів, скільки через міжнародний рух факторів в-ва. Світове господарство включає всі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів в-ва.
Характерні риси сучасного світового господарства наступні:
розвиток міжнародного переміщення факторів в-ва, перш за все в формах вивозу – ввозу капіталу, роб. сили і технології;
зростання на цій основі міжнародних форм в-ва на п-ствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;
економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів в-ва на двосторонній і багатосторонній основах;
виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.
Таким чином, світове господарство є більш високою чим світовий ринок стадією розвитку ринкової економіки, яка включає попри традиційну міжнародну торгівлю вивіз капіталу, міжнародну міграцію робочої сили і торгівлю технологією, а також утворюючись на цій основі міжнародні по свому характеру п-ства.
Регулюється світове господарство за допомогою національної (н-д, представлених державних гарантій інвестицій) і міждержавної економічної політики (н-д, заключення угод про уникнення двійного оподаткування).
В рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.
Економіка відкритого типу передбачає ліквідацію державної монополії, зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв’язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, рух капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.