Реферат: Сучасне світове господарство. Міжнародна економічна інтеграція
1) Сучасне світове господарство
Вихідною категорією світового господарства е економічна діяльність як спосіб забезпечення життя людини, її головна сфера — матеріальне виробництво. Організаційною формою, в якій здійснюється економічна діяльність, є господарство. Таким чином, господарство — це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної діяльності Особливість національного господарства полягає в тому, що економічна діяльність обмежена рамками держави (країни). Отже, національне господарство — це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної діяльності в межах країни. Ця система єдина в економічному і організаційному відношенні й складається Із сукупності взаємопов'язаних; галузей та сфер діяльності, що мають визначену пропорційність (співвідношення) у розвитку, і обумовлена розміщенням на території країни.
Як світ складається із країн, так і світова економіка (господарство) складається з національних господарств цих країн. Але то не просто сукупність або сума. Світове господарство — це сукупність національних господарств та їх економічних взаємовідносин. Слід підкреслити, що без економічних відносин національні господарства залишилися б відокремленими і не створили б світову економіку як систему.
Відомо, що в розвитку продуктивних сил рано чи пізно настає період, коли вони виходять за межі національних кордонів — починається інтернаціоналізація господарського життя. Економічні зв'язки між країнами помітно зміцнюються уже у XIX ст. під впливом великої машинної індустрії, яка потребує багато сировини та залучає до її видобутку і виробництва дедалі нові країни. Здійснивши на базі великого машинного виробництва перехід до масового випуску продукції, багато галузей все частіше починають працювати не тільки на внутрішній, а й на зовнішній ринок. Прискорений внаслідок цього процес міжнародного поділу праці (приблизно до середини XIX ст.) спричинив до виникнення такої ситуації, коли більшість країн стали досить тісно економічно пов'язаними. Саме на цей період припадає зародження світового господарства.
Всесвітнє господарство — система взаємодіючих господарств усіх країн світу, цілісний характер і функціонування якої визначаються об'єктивними законами розвитку людського суспільства.
Світове господарство як система має свою структуру. Зауважимо, що тривалий час паралельно існувало три точки зору (підходи) на його структуру, формаційна (міжсистемна) концепція; концепція «трьох світів» і концепція «центру та периферії».
Формаційний підхід полягає в тому, що світове господарство розглядається з точки зору суспільно-економічних формацій. Виходячи з цього, розрізняли світову систему капіталістичного господарства та світову систему соціалістичного господарства, а окремі національні економіки входили у відповідну систему господарства.
Концепція «трьох світів» розподіляла світову економіку на світ капіталізму, світ соціалізму та світ, що розвивається. Відображенням такої точки зору е поширені в останні десятиріччя статистичні Матеріали, де усі країни поділяються на три названі вище групи.
Останнім часом найбільшого поширення набула третя концепція, згідно з якою світова економіка має свій «центр» (найбільш розвинуті країни) та «периферію» (країни, що відстають від «центру» за рівнем економічного розвитку). Переваги такого підходу полягають у тому, що структура світового господарства розглядається тільки з точки зору критеріїв економічного розвитку.
Між «центром» та «периферією» чіткої межі немає. До «центру» належать, як правило, країни Західної Європи (у першу чергу ЄС), США, Канада, Японія, деякі країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Нова Зеландія, Австралія та Ін.). До світової «периферії» належать всі інші національні економіки, але вони в свою чергу розподіляються на групи за ступенем віддаленості від «центру».
Систематизація національних економік, виділення типів країн, їх групування необхідне для того, щоб:
систематизувати країни відповідно до особливостей та рівня їх розвитку;
виявити їх характерні риси;
визначити місце у системі світового господарства та міжнародних економічних відносин;
визначити та передбачити імовірні перспективи їх розвитку.
2) Міжнародна економічна інтеграція
Міжнародна економічна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики.
Динамічний розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений:
економічним розвитком країн, їх груп та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;
закономірностями науково-технічного прогресу;
тенденціями демографічного розвитку;
наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, економічної, охорони навколишнього середовища, використання світового океану та космосу, економічного зростання та народонаселення, економічної безпеки, роззброєння);
різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж,
ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.
Як теоретично обґрунтовані і практично апробовані виділяють такі основні форми міжнародної економічної Інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок, економічний та політичний союзи.
Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи по імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами, Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (1932 р.), що об'єднувала 48 держав,
У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейську асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі США— Канада (1988 р.).
Митний союз — це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському союзі (з 1968 р.).
У межах спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у, цілому характерні нині для Європейського союзу. Формується Північноамериканський спільний ринок (США, Канада, Мексика).
В економічному союзі вільний рух факторів у результаті виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. У країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 р.) США, до 1991 р.— колишній СРСР. На стадії практичної реалізації плани по створенню економічного і валютного союзу Європейського співтовариства.
На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується і політична інтеграція.
Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і спадкоємність у становленні та розвитку форм міжнародної економічної інтеграції.
Для створення економічного інтеграційного угруповання двох або кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови.
Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок:
усунення дискримінації та бар'єрів між країнами — учасницями інтеграційних угруповань у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили і підприємництва;
стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;
динамічного ефекту внаслідок розширення ринку і економії на масштабах виробництва,
забезпечення достатнього рівня конкуренції.
Для зрілих інтеграційних угруповань (спільний ринок, економічний та політичний союзи) характерні:
синхронізація процесів відтворення у межах груп країн;
створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік і пріоритетом власного поділу праці;
особливі механізми регулювання переважно через наднаціональні органи;
узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та їх групами.
У цілому послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує більш повне і раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики як внаслідок об'єктивно зумовленого зниження цін на основні товари і послуги та створення нових робочих місць, так і через концентрацію зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Слід також зазначити, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються і реалізуються потужні та дійові механізми й інструменти забезпечення групової економічної безпеки.
Тим часом, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної економічної інтеграції перебігають у складному переплетінні політичних і соціально-економічних проблем. Основними чинниками, що зумовлюють виникнення та існування таких проблем, є:
націоналізм; традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн; ідеологічні розходження,