Реферат: Юридичні поняття відповідальності та підстави для її страхування
Згідно з вітчизняним законодавством види страхування, де об'єктами страхування є майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди юридичній або фізичній особі, її майну, належать до страхування відповідальності.
Страхування відповідальності спрямоване як на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника, так і на захист фінансового стану самого страхувальника. За наявності страхового полісу відшкодування збитків постраждалим гарантується страховою компанією і не залежить від платоспроможності страхувальника. Страхувальник на суму страхового відшкодування звільняється від витрат, пов'язаних із компенсацією спричиненої ним шкоди. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають катастрофічний характер), та й процес урегулювання позовів за такими збитками доволі тривалий.
Страхування відповідальності з огляду на його економічну доцільність і соціальну вагомість з'явилося й на українському ринку. Страхування відповідальності перевізників, власників транспортних засобів, туристичних організацій, імпортерів фармацевтичної продукції, нотаріусів та аудиторів вже широко здійснюється українськими страховиками як в обов'язковій, так і в добровільній формі.
Правова основа страхування відповідальності. Рівень розвитку страхування відповідальності прямо залежить від досконалості національних правових інститутів та законодавства, оскільки в основу цього напрямку страхування покладено норми національного та міжнародного права. Для страхування становить інтерес цивільна відповідальність, яка має майновий характер і пов'язана з компенсацією завданої шкоди.
І. Цивільна (цивільно-правова) відповідальність страхувальника виникає як юридичний наслідок невиконання або неналежного виконання ним передбачених цивільним правом обов'язків, через що було порушено суб'єктивні цивільні права третьої особи. До страхувальника в інтересах потерпілого застосовуються встановлені законом або договором санкції майнового характеру. Ідеться про відшкодування збитків, які реально завдані третій особі, та неодержану користь.
Для накладання відповідальності на страхувальника потрібна наявність його вини; проте можливі випадки, коли відповідальність настає незалежно від вини та навіть без вини; іноді навіть дія непереборної сили не звільняє страхувальника, який заподіяв шкоду, від відповідальності. Це залежить від специфіки діяльності страхувальника та правових норм, які її регламентують.
Цивільне право засновується на презумпції вини, тому страхувальник вважається винним доти, доки він не доведе свою невинність, а потерпіла третя особа зобов'язана довести факт здійснення проти неї правопорушення, наявність у неї збитків та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою страхувальника та збитками. Страховикові потрібно ураховувати, що сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, доки страхувальник не доведе, що мав право на дії, які спричинили шкоду. Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.
Прикладом відповідальності за шкоду, спричинену правомірними діями, є передбачені Кодексом торговельного мореплавання зобов'язання щодо розподілу збитків, що звуться загальною аварією. Згідно з правилами про загальну аварію збитки, що виникли під час морського перевезення в результаті цілеспрямованих пошкоджень, здійснених з метою рятування судна, фрахту та вантажу, що перевозиться на судні, від спільної для них небезпеки, розподіляються між судном, фрахтом та вантажем пропорційно до їх вартості.
Не вимагається наявності вини страхувальника, який заподіяв шкоду, якщо він є власником джерела підвищеної небезпеки (безумовна, або сувора, відповідальність).
У деяких випадках відповідальність не настає, якщо був злий умисел або необережність потерпілого. Так, власник джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли доведе, що шкода виникла внаслідок умислу потерпілого. Здебільшого відповідальність знімається, якщо йдеться про дію непереборної сили, Виняток становить Повітряний кодекс України, який передбачає відповідальність за особисту шкоду, спричинену пасажирові під час старту, польоту або посадки літака навіть у разі дії непереборної сили.
Ці умови виникнення відповідальності страхувальника визначають положення договору страхування відповідальності (перелік страхових ризиків, винятки зі страхового покриття, ліміт відповідальності, страховий тариф тощо).
Типи договорів страхування відповідальності. Позови за договором страхування відповідальності потенційно можуть бути подані протягом кількох років, а отже, це може статися тоді, коли страхувальник страхуватиметься вже в іншого страховика. Через це постають труднощі з визначенням «відповідального» за такими претензіями страховика. Тому важливо, які саме принципи покладено в основу договору страхування. Вибір залежить від діяльності страхувальника та національного законодавства.
Якщо період між спричиненням шкоди та фактом її виявлення незначний, то договір укладається на основі події — «осcurence роliсу». Якщо такий період може бути надто тривалим (наприклад, у разі страхування відповідальності за фармацевтичні препарати), то доцільніше укласти договір на підставі заявлених позовів — «сlaims-made роliсу» (Шинкаренко Й. 3. Страхование ответ-ственности: Справочник. — М: Финансы й статистика, 1999. — С. 82—85).
Страхування відповідальності здійснюється, як правило, на підставі події. Це означає, що страховик несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком події, що настала протягом дії договору. При цьому причиною виникнення такої події може бути діяльність страхувальника до початку дії договору страхування. Якщо збитки стали очевидні після закінчення терміну страхування, але подія відбулася ще в момент дії договору, то ці збитки також покриваються страховиком згідно зі строком позовної давності.
Останнім часом поширилися договори на підставі поданих позовів. Іноді їх називають ще договорами за умовою «поданих вимог». Страховий захист поширюється на позови (обставини), які вперше висуваються (заявляються) страховикові під час дії договору страхування, тобто незалежно від дати нанесення шкоди. Щоб уникнути позовів, що є наслідком попередніх подій, страховики застосовують ретроактивну дату. Шкода, спричинена до цієї дати, покриттю не підлягає. Договори на основі заявлених позовів часто містять умову про продовжений період подання позовів — «ехtended reporting регіоd». Страхувальник має захист на обумовлений період (наприклад, кілька років), але лише стосовно позовів, спричинених обставинами, повідомленими страхувальником страховикові до дат закінчення договору страхування.
У національних законодавствах можуть міститися положення, що впливають на визначення «відповідального» страхoвика. Наприклад, суди США розробили систему «потрійної умови». Згідно з цією системою позивач може сам зазначити, який з періодів — час нанесення шкоди, час виявлення шкоди або період між ними — найбільше відповідає його ви падку.