Реферат: Сутність і функції страхування

Термін «страхування», на думку західних філологів, має латин­ське походження. В основі його — слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею за­стереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна «страхування» пов'язують зі словом «страх».

У фаховій літературі етимології слова «страхування» також при­ділено значну увагу. Проте єдиної думки з цього питання не існує.

Аналіз опублікованих визначень поняття «страхування» пока­зує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаю­чи без змін їх основу.

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в За­коні «Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів грома­дян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхо­вих випадків), визначених договором страхування або чин­ним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів».

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування — захист май­нових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових дого­ворах. Виокремлюються джерела грошових, коштів, що є ресур­сами для страхових виплат.

Водночас ретельне вивчення поняття страхування і зіставлен­ня різних його тлумачень, які містяться в наукових працях, пока­зують, що офіційне визначення терміна дещо перевантажене пра­вовими аспектами.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого — страховики. Важливою пе­редумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні від­повідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є непов­ним і тоді, коли воно не передбачає надійності і превентивного спрямування захисту.

З урахуванням щойно сказаного можна дати таке визначення поняття «страхування»:

Страхування — це двосторонні економічні відносини, які по­лягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий вне­сок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обу­мовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розмішує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Радянські економісти, визначаючи функції страхуван­ня, не торкалися його сутності, вважаючи, що функції страхуван­ня «...є зовнішніми формами, які дають змогу виявити особливо­сті страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність передусім через розподільну функцію. Ця функція набуває конкретного, специфічного виявлен­ня у функціях, притаманних страхуванню, — ризикованій, попере­джувальній і заощаджувальній». За умов, коли радянській державі належало понад 9/10 усіх виробничих фондів і фінансових ресурсів, страхування було мо­нополізоване і дуже обмежене щодо можливостей розвитку. Во­но, як правило, не поширювалося на об'єкти державної власнос­ті. Включення страхування до фінансів мало значною мірою суто фіскальну мету. Були часи, коли умови страхування не передба­чали створення перехідних резервів. Значні суми штучно створе­ного перевищення надходжень над витратами зараховувались до бюджету.

Інша ситуація спостерігається в ринковій економіці, коли страху­вання відбувається на комерційних засадах. (Це не стосується обов'язкового соціального страхування, де страхові операції не пе­редбачають отримання прибутку.) Воно стає важливим напрямком підприємницької діяльності й розглядається як окрема галузь (індус­трія). Природно, що кожна страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансове господарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частині страхуван­ня належить до сфери фінансів підприємств і галузей.

Отже, страхування не вміщується в рамки традиційного вузь­кого розуміння фінансів як економічних відносин, що виникають у процесі формування, розподілу та використання доходів і гро­шових фондів. До речі, в англійському словнику страхових тер­мінів страхування визначається «як система передання ризику і його комбінування». Тобто у країні, де виникла більшість класи­чних видів страхування, зміст останнього пов'язують, насампе­ред, із переданням ризику від страхувальника до страховика. Створення і використання грошових фондів підпорядковується головній меті — забезпеченню можливості страховикові здійс­нювати свою діяльність.

Існує також тісний взаємозв'язок між страховою і кредитною дія­льністю. Населення багатьох країн надає перевагу заощадженню своїх коштів через страхові компанії, укладаючи з ними договори на страхування життя та здоров'я. До продажу страхових полісів не­рідко залучаються й банки.

Завдяки страхуванню акумулюються великі кошти, які до на­стання страхових випадків використовуються передусім як дже­рело кредитних ресурсів. Страхові поліси можуть бути гарантія­ми повернення позик. Матеріальні цінності, що їх у разі кредитування банки приймають як заставу, мають бути застрахо­вані. Отже, існує тісний взаємозв'язок між страхуванням і креди­том. Але це не дає підстав для ототожнення специфічних еконо­мічних відносин, що становлять зміст страхування, з поняттям кредиту.

Останнім часом під впливом західної теорії вдаються до роз­ширеного тлумачення фінансів, виокремлюючи 5 великих сфер їх функціонування: фінанси державні, фінанси галузеві, кредит і грошовий обіг, ринок цінних паперів, страхування. Ця концепція надає фінансам широкого змісту, який виводить їх далеко за межі роз­подільної категорії. У цьому контексті страхування стає на один рівень із кредитом, державними фінансами, фінансами галузей, фондовим ринком.

У світовій практиці страхові послуги як об'єкт специфічних відносин, що становлять зміст страхування, розглядаються як складова фінансових послуг. Так, у п. 5 Додатка з фінансових по­слуг до ухваленої 15 квітня 1994 року Генеральної угоди з торгі­влі послугами зазначено: «Фінансові послуги охоплюють страхо­ві послуги і ті, що, належать до страхових, а також усі банківські та інші фінансові послуги (крім страхування)». З цього визначення випливає також, що страху­вання, як і кредит та цінні папери, є складовою ланкою фінансів у їх широкому розумінні. Такий підхід підвищує можливості ак­тивнішого і водночас ефективнішого застосування кожної із за­значених ланок у складному механізмі ринкової економіки.

З урахуванням наведених аргументів слід підходити й до визна­чення та характеристики функцій страхування, які в сукупності мають конкретизувати його зміст у сучасних умовах. З цих мірку­вань страхування виконує такі функції: ризиковану, створення і використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, превентивну.

Ризикована функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за на­слідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вищі ймовірність і розмір ризику, тим і плата за його утримання, обчислена на під­ставі тарифів, визначених за допомогою актуальних розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник вису­ває страховикові вимогу щодо відшкодування збитків (виплати страхових сум). Ризикована функція відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги.

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у стра­ховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові сти­хійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах страховик, здебільшого, не в змозі. Тому кожний страховик ство­рює систему страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для страхової діяльності.

У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхуваль­никам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.

Формування страхових резервів — це спосіб концентрації та використання коштів, необхідних не лише для розподілу між усіма страхувальниками збитків, зумовлених страховими випад­ками поточного періоду, а й для відповідного покриття можливих масштабніших збитків, що можуть припасти на окремі роки на­ступних періодів.

У тій частині страхових платежів, яка спрямовується на ведення справи, перерозподіл коштів спостерігається меншою мірою. Те са­ме стосується й формування прибутку від страхової діяльності. Його джерелом є частина навантаження на нетто-ставку страхового тари­фу та економія коштів, призначених на ведення справи.