Реферат: Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів
Так, наприклад, у випадку передання транспортного засобу разом із водієм принциповим є факт, з яким підприємством водій транспортного засобу має трудові відносини в процесі експлуатації транспортного засобу. Це стосується також факту передання транспортного засобу, наприклад, працівникам міліції відповідно до вимог чинного законодавства. У випадку, коли керування транспортним засобом здійснює працівник міліції, то і власником
транспортного засобу в контексті автоцивільної відповідальності стає відповідний орган внутрішніх справ.
Таку правову ситуацію необхідно визначати як зміну відповідального власника джерела підвищеної небезпеки. Це є обґрунтованим з причини того, що первинний власник позбавлений можливості контролювати експлуатацію джерела підвищеної небезпеки або поведінку особи (похідного власника), якій була видана довіреність. Це правило має виняток у випадках, коли транспортний засіб був переданий особам, які перебували у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, або особам, які не мали права на керування конкретним транспортним засобом (неналежним особам). У цих випадках майнова відповідальність первинного та похідного власника встановлюється залежно від ступеня вини кожного.
Необхідно враховувати, що зміна відповідального власника джерела підвищеної небезпеки не настає при переданні одним громадянином іншому громадянину автотранспортного засобу для керування без юридичного оформлення. Експлуатація транспортного засобу як у присутності, так і без присутності первинного власника зумовлює настання цивільної відповідальності такого власника без наявності його вини у споєнні ДТП.
Найбільш складними щодо визначення обсягів страхового відшкодування є вимоги страхувальників про відшкодування шкоди, що була заподіяна в результаті взаємодії джерел підвищеної небезпеки.
У випадку зіткнення двох автотранспортних засобів органи Державної автомобільної інспекції у значній кількості випадків, з різних причин виносять постанови про визнання вини одного із учасників дорожньо-транспортної пригоди без об'єктивного аналізу рівня вини іншого автовласника.
Такі випадки об'єктивно зачіпають інтереси сторони, яка за таким сценарієм стає винуватцем ДТП у повному обсязі. У будь-якому випадку, при встановленні рівня цивільної відповідальності автовласників при зіткненні декількох автомобілів, необхідно вирішувати питання щодо наявності їх взаємної відповідальності. При цьому треба виходити із норми, що автовласники—спричинювачі загальної шкоди несуть спільну відповідальність незалежно від того, кому з них спричинена більша шкода. Тим більше, що в цьому випадку встановлення юридичної відповідальності вимагає враховування суб'єктивної умови цивільно-правової відповідальності, а саме визнання вини спричинювачем шкоди, його морального ставлення.
Тут необхідно зауважити, що на відміну від законодавства інших країн, українське законодавство не містить спеціальних норм (застережень) щодо умов взаємної (спільної) відповідальності автовласників. Тобто відповідальність автовласників необхідно виводити із цивільно-правових норм. У даному випадку, за відсутності вини учасників ДТП, ні один із автовласників не повинен претендувати на відшкодування шкоди за рахунок іншого, — вони повинні перебувати у рівних умовах. Це, в першу чергу, стосується випадків, коли при випадковому зіткненні автомобілів автовласникам вантажних автомобілів завдаються, як правило, відносно менші збитки, ніж власникам легкових автомобілів. Зазначені вище рівні умови можуть бути забезпечені лише шляхом розподілу загальної шкоди між такими учасниками ДТП у рівних долях.
Так, наприклад, в результаті випадкового зіткнення двох автомобілів автомобілю А був завданий збиток у розмірі 1000 грошових одиниць, а автомобілю Б — у розмірі 9000 грошових одиниць. Загальна шкода в результаті такої аварії становить 10000 грошових одиниць. Справедливим є рішення щодо необхідності компенсації власником автомобіля А власнику автомобіля Б заподіяної шкоди у розмірі 4000 грошових одиниць ((1000 + 9000) : : 2-1000-4000).
Як було встановлено раніше, автомобіль виступає джерелом підвищеної небезпеки лише під час його експлуатації. Так, при випадковому наїзді автомобіля А, що рухався, на автомобіль Б, що стояв (здійснював стоянку), в повному обсязі розглядається лише цивільна відповідальність власника автомобіля А за шкоду, заподіяну автовласнику Б.
Порядок і умови здійснення цього виду обов'язкового страхування в Україні в цілому відповідають загальноприйнятим страховим традиціям.
Страхувальникові надається право вибору страховика для укладання договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
Страховик (страхова організація) не може відмовити будь-якому страхувальникові в укладанні договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
Страховик має право зменшувати розмір страхових платежів, заохочуючи власників транспортних засобів, які постійно забезпечують безаварійну експлуатацію своїх транспортних засобів, а також підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів, з вини яких сталися страхові випадки.
У разі виїзду за межі України страхувальник зобов'язаний мати чинний договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах, встановлених МТСБУ, якщо користування транспортним засобом за межами України потребує обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання.
Для відшкодування збитків, завданих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, як страхувальник, так і потерпіла третя особа (її спадкоємець, правонаступник) мають право і зобов'язані (залежно від випадку) звернутися із заявою до страховика (страхової організації) або до МТСБУ.
Виплата страхового відшкодування третій особі здійснюється страховиком на підставі документів, що підтверджують розмір шкоди, протягом 15 робочих днів з дня отримання страховиком необхідних документів, окрім випадків, коли спори, пов'язані з виплатою страхового відшкодування, розглядаються у судовому порядку.
За шкоду, заподіяну здоров'ю третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страховик (страхова організація) здійснює виплату страхового відшкодування в межах страхової суми у разі:
— загибелі під час дорожньо-транспортної пригоди або смерті внаслідок цієї пригоди спадкоємцю третьої особи — у розмірі страхової суми;
—установлення третій особі інвалідності І групи — в розмірі 100 % страхової суми, II групи — 80 %, III групи — 60 % цієї суми;
—тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу у розмірі 0,2 %, але не більш як 50 % страхової суми.
У цьому відношенні необхідно окремо зазначити, що в Україні, при запровадженні цього виду обов'язкового страхування, був застосований особливий підхід забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілих.
Здійснення фіксованих страхових виплат притаманне видам особистого страхування. Застосування такого принципу до страхування відповідальності фактично встановлює право потерпілих на отримання грошової компенсації у вигляді проміжних грошових виплат без оцінки фактичної шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю. Беручи до уваги, що в червні 2000 року мінімальна страхова сума з цього виду обов'язкового страхування щодо шкоди, заподіяної здоров'ю потерпілих, була встановлена на рівні 8500 гривень, можливо констатувати, що проміжні компенсації виплати через механізм обов'язкового страхування в ряді випадків можуть перевищувати аналогічні виплати, які здійснюються водіям й-винуватця ми в ситуації, коли такі водії не мали чинного договору страхування.
Необхідно зауважити, що такий профіль страхового забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю потерпілих, має бути змінений на поелементний розрахунок рівня спричиненої шкоди.
Основними елементами шкоди є витрати на лікування потерпілих, витрати у зв'язку зі смертю потерпілих, недоотримані у цьому випадку кошти на утримання членів родини, недоотримані доходи у зв'язку з тимчасовою або стійкою непрацездатністю.
У разі заподіяння шкоди майну третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, якщо суб'єкти страхування не дійшли згоди щодо розміру збитків, виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі висновків експертизи, яка провадиться за рахунок страховика.
Страховик не відшкодовує збитків:
—у разі заподіяння шкоди життю та здоров'ю власника транспортного засобу, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;
—за пошкоджене або знищене будь-яке майно (вантаж), що містилося у транспортному засобі страхувальника, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;
— за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власникові, винному в споєнні дорожньо-транспортної пригоди;
—за забруднення або пошкодження об'єктів навколишнього природного середовища;
—за наслідки пожежі, яка виникла поза краєм проїзної частини та на прилеглій до неї території;
—за пошкодження або знищення антикварних речей, виробів з дорогоцінних металів, з коштовного та напівкоштовного каміння, предметів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;
—якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок навмисних дій або грубої необережності третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;
—якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок масових безпорядків і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.