Реферат: Українська соціологічна думка Нового часу (XVIII- початок XX ст.)

Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українських вчених у 80-х роках XIX ст., які друкувалися в часописі «Громада», що виходив у Женеві. У цей час у всій тодішній соціології переважаючим методологічним напрямом був позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія натуралізується, набуваючи форм еволюціонізму, органіцизму, соціал-дарвінізму тощо. Водночас зароджується і набуває поширення марксистська соціальна теорія. Саме під впливом цих напрямів і течій перебували вчені, які започатковували соціологічні студії в Україні.

Вчені того часу не стільки турбувалися про продукування нових ідей, скільки про засвоєння уже вироблених. Певною мірою така позиція є зрозумілою, якщо взяти до уваги, що соціологія була наукою новою і до того ж запозиченою, її дійсно необхідно було освоювати. Тому, не заперечуючи оригінальності певних ідей, висловлених вченими, які працювали в той час у галузі соціології, слід зазначити, що їх соціологічні пошуки були спрямовані на розробку, поглиблення ідей О.Конта, Г.Спенсера, К.Маркса та ін., а не на вироблення нових власних теорій.

Члени женевського гуртка українських вчених-істориків, до якого належали С.Подолинський, М.Драгоманов, Ф.Вовк, по суті, першими в своїх соціологічних студіях звернулись до потреб соціально-культурного життя українського народу.

Відомий український публіцист, економіст і соціолог С.Подолинський (1850 — 1891 рр.) поєднував марксистські і соціал-дарвіністські соціологічні погляди з політичною програмою громадівства. Він вважав, що суспільне життя відбувається згідно із законом боротьби за існування. Наприклад, положення К.Маркса про додаткову вартість він розглядав як одну з форм такої боротьби. Однак основний закон суспільного життя С.Подолинський трактував досить своєрідно, оскільки поряд із законом боротьби за існування діє і закон зростання солідарності людей. Людські громади, обґрунтовував свою думку дослідник, слідуючи закону Дарвіна, можуть перестати боротися між собою, оскільки переможе почуття прихильності, солідарності, бо воно корисніше від боротьби людей між собою. Тоді зміни сприятимуть не боротьбі людей між собою, а полегшенню їхньої боротьби з навколишньою природою. З другого боку, Зрівнюватимуться й умови боротьби різних людей з природою. Такі соціальні умови сприятимуть підвищенню середнього рівня розвитку більшості людей і водночас не перешкоджатимуть розвиткові особливо талановитих осіб.

На підставі цього вчений обґрунтовує тезу, що в громаді, збудованій на основі солідарності, дарвінівський закон проявлятиме себе в тому напрямі, який висуватимуть на перші позиції найбільш розвинені особи. Отже, своєрідна інтерпретація С.Подолинським дарвіністського закону полягає в тому, що в майбутній громаді люди боротимуться не між собою, а з природою, і що громадське життя сприятиме просуванню талановитіших, а не перемозі сильніших.

С.Подолинському належить також праця «Ремесла і хвабрики на Україні», яка була надрукована у Женеві (1880 р.). У ній вчений аналізує соціальне становище (умови праці, життя, заробіток) різних груп робітників України, їх стосунки з працедавцями тощо.

Чимало думок соціологічного змісту у працях М.Драгоманова (1841 — 1895 рр.), професора історії Київського університету. З особистого наказу царя його у 1875 році звільнено з роботи. Цього ж року Київська Громада висилає його за кордон — до Швейцарії, де Драгоманов починає видавати український журнал «Громада», а також брошури українською, російською, французькою та іншими західноєвропейськими мовами. Заснований ним у Женеві гурток суспільних діячів вважається зародком українського соціологічного руху. Через його ліві марксистські погляди відбувся розрив з Київською Громадою, і Драгоманов виїздить до Болгарії.

Як і багато інших українських соціалістів, він увірував у московський соціалізм. У своїй «Автобіографії» М.Драгоманов не називає себе українцем. Українцям казав, що він «космополіт», а приятелям-московинам писав, що він «общерос».

Драгоманов розглядав соціологію як науку про суспільство. Він активно відстоював ідею прогресу, яка у суспільних відносинах проявляє себе у скасуванні неволі, панщини, у здобутті рівних конституційних прав тощо. Коли йдеться про особу, то прогрес постає як поступ людяності у самій людині.

Видатний український етнограф і громадський діяч Ф.Вовк (1847 -1918 рр.) розглядав соціологію як науку про громадське життя, яка поряд із спеціальною антропологією, етнологією, етнографією становить науку про людину — антропологію.