Реферат: Теорія соціальної стратифікації

Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, соціологія має відповісти на питання: як відрізняти ці групи одну від одної?

Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стра­тифікації, її було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К.Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві.

На їх думку» соціальна стратифікація забезпечує виокрем­лення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для дано­го суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національ­ними чи іншими рисами. При цьому соціально стратифіка­ційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Цей підхід сповідує такі

основні принципи:

а) обов'язковість вивчення всіх без винятку соціальних

верств суспільства;

б) необхідність застосування при порівнянні їх одних і

тих самих критеріїв;

в) достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

Очевидно, що за такого методологічного підходу згадува­на вище сталінська модель «2+1» (два класи й прошарок) не має ніяких шансів на наукове обґрунтування.

Соціальна стратифікація означає процес, який безпе­рервно триває у суспільстві і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, мож­на виділити страти (верстви), з яких це населення скла­дається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціаліс­тичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому. Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне ста­новище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціаль­ної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.

Аскрипція — просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (со­ціальному становищу, фізичним даним та ін.).

Досягнення—здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

Класова й стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки — на основі вичленування у науковому аналізі реально існуючих класів, верств, інших соціальних груп може бути збудована «об'ємна», а не однолінійна модель соціальної структури, що має міцну емпі­ричну соціологічну базу. В останні роки у світовій соціо­логічній літературі поняття «класи» посідає таке ж визначене місце, як і поняття «страти», й обидва вони використову­ються як у національних, так і в міжнародних порівняльних дослідженнях.

У деяких трактуваннях соціальної стратифікації наявні й егалітаристські (зрівняльні) тенденції. Вони особливо помітні у концепціях «середнього» чи «нового середнього класу», який трактується як більшість населення, що має власність і дос­татні можливості для заможного життя; він працьовитий, наполегливий у досягненні мети, вміє розпорядитися доступ­ними благами й цінує надані суспільством можливості для соціальної мобільності. Зростання чисельності «середнього класу» фактично означає ліквідацію протистояння багатства й бідності. Ідея «середнього класу» є альтернативою поперед­ньому поділу, відображає зрівняльні тенденції у соціологіч­них поглядах.

За деякими даними, у нашому суспільстві наприкінці XX ст. «середній клас» становив лише 15%, а в США — приблизно 80%. Зростання його ролі у співвідношенні со­ціальних і політичних сил визначає стабільність соціальної системи, забезпечує її динамізм.

Про те, наскільки складно стратифікувати суспільство радянського взірця, свідчать перші спроби соціологів, їх кла­сифікація далеко не повна, оскільки до неї не потрапили деякі соціальні групи суспільства (представники приватного капі­талу, студенти, учні тощо); очевидно, потребують уточнення й самі ознаки, за якими здійснюється соціальна стратифіка­ція. Але навіть у такому вигляді ця класифікація значно реальніше відображає справжню соціальну структуру сучас­ного суспільства.

Дезінформація, викривлення реальної структури суспіль­ства — це шлях не до його зміцнення, а, навпаки, до розме­жування інтересів, до соціальної дезінтеграції. Замовчуван­ня реальної картини соціальної стратифікації суспільства відповідає інтересам лише того, хто концентрує у своїх ру­ках політичну Й економічну -владу.

Наприкінці XX ст. загострилася потреба в ефективній методиці виявлення соціальних груп, що розрізняються за їх місцем у системі власності, влади, прибутку й престижу (ста­тусу). Володіючи такою методикою, можна провести глибокі дослідження соціальної структури, виявити основні соціальні верстви сучасного суспільства.

Вітчизняна соціологічна наука опинилася перед необхід­ністю відповісти на такі запитання:

1. З яких класів, верств, груп складається наше суспіль­ство?

2. Які основні критерії диференціації населення в ньому?

3. Які соціальні відстані (дистанції) відокремлюють у нашому суспільстві одні соціальні групи від інших?

4. Якими соціальними взаємовідносинами пов'язані со­ціальні групи (конфліктними чи дружніми, узгодженими)?

5. Яка соціальна мобільність у нашому суспільстві: хто, з яких і в які групи переміщується, наскільки інтенсивні ці

переміщення?

6. Як і завдяки чому відтворюється ця соціальна струк­тура?

Очевидно, що, не відповівши на ці та інші важливі питан­ня, суспільство приречене жити «наосліп». Окремі спроби ви­ділити групи, які рухають суспільство, відроджують його, і ті, що протистоять цьому, особливим успіхом не увінчалися.

Конкретні широкомасштабні дослідження з метою ство­рення «соціального портрета» сучасного суспільства — одне з найактуальніших завдань вітчизняної соціології.

Значення цієї роботи зумовлюється тим, що соціальна структура надзвичайно важливий соціальний регулятор ево­люції суспільства. Вона визначає шляхи розвитку й ефек­тивність економіки, оскільки різні соціальні групи посіда­ють у ній цілком визначене становище й прагнуть до реалі­зації своїх інтересів. Соціальна структура має вирішальний вплив і на політичні відносини в суспільстві, які е відносина­ми між різними групами щодо використання (утримання, захоплення) державної влади. Нарешті, саме специфіка со­ціальної структури суспільства визначає суть і основні на­прями соціальної політики в ньому.