Реферат: Соціально-педагогічна робота за місцем проживання

МЕТА: Ознайомитися з особливостями виховної роботи соціально­го педагога в мікрорайоні та досвідом, який є в Україні, з провідними ідеями сучасної педагогіки щодо виховної та со­ціальної роботи за місцем проживання.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОЛИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

Вивчення даної теми вимагає усвідомлення важливості вихов­ної роботи з дітьми, підлітками, включаючи всі сторони їх життя (побут, дозвілля, сферу сімейних відносин). Слід засвоїти, що саме неформальні об'єднання, клуби, товариства можуть виступати у ролі виховного середовища. Значну увагу треба зосередити на важли­вості завдань соціального педагога відповідно до вимог щодо органі­зації форм роботи та використання нових методик.

Соціальний педагог працює за місцем проживання дітей у мікро­районах, у неформальних об'єднаннях, клубах, товариствах. Саме середовище охоплює всі сторони життя дітей, підлітків і включає побут, сімейні відносини, дозвілля.

Виховання дітей у мікрорайоні вимагає від соціального працівника об'єднувати свої зусилля щодо вирішення загальної проблеми виховання і захисту дітей із працівниками школи, соціальними служ­бами. Центром у цьому єднанні є дитина, особистість дитини, її сім'я, середовище однолітків. Адже поза школою, поза контролем сім'ї та школи дитина виявляє свої негативні риси, байдикує, встановлює зв'язки з неформальними, часто злочинними, групами.

Останнім часом в Україні з'являються різнопланові дитячі й молодіжні клуби, активізувалися різноманітні форми роботи із дітьми, підлітками, молоддю. Проблеми щодо діяльності соціаль­ного педагога в мікрорайоні можна, на наш погляд, сформулюва­ти так:

1) функціонування різнопланових дитячих та молодіжних клубів;

2) пошук нових форм і методів роботи за місцем проживання;

3) створення соціально-педагогічних умов для роботи з дітьми;

4) залучення дітей і молоді до дитячих клубів і формувань за місцем проживання;

5) організація взаємодії підлітків, яка принесе потребу до само­розвитку, радість, змістовне дозвілля;

6) допомога сім'ї, у якій є проблемні групи.

Соціальний педагог, який працює у районі, повинен співпрацю­вати з батьками й дітьми, домагаючись нормалізації відносин, підтри­мувати тісний зв'язок із школою, з'ясовувати причини небажання дітей ходити до школи, виявляти сім'ї, у яких жорстоко ставляться до дітей, які страждають від знедоленості. Така діяльність передба­чає залучення спеціалістів: лікарів, юристів, працівників міліції, вчи­телів, соціальних працівників різних напрямків, представників ад­міністративних органів. Спробуємо визначити функції соціального працівника, який працює за місцем проживання: організаційна (організація вільного часу); підтримуюча (допомога і підтримка у вирішенні дитячих проблем, які виникли); контролююча (контроль за поведінкою, за відносинами дітей і молоді з ровесниками, сім'єю); комунікативна (налагодження спілкування з дітьми).

Об'єктами роботи соціального працівника за місцем прожи­вання стають найчастіше діти, молодь, що вживають наркотики, алкоголь, які стоять на обліку в дитячій кімнаті міліції для непов­нолітніх, діти з неблагополучних сімей, такі, що відстають у на­вчанні.

Провідною ідеєю роботи соціального педагога є спрямованість на конкретну особистість. Така спрямованість базується на повазі до особистості дитини, орієнтації на загальнолюдські цінності (доб­ро, милосердя, любов, повага до людини, терпимість, чуйність, співчуття тощо).

У своїй діяльності соціальний педагог повинен керуватися та­кими важливими принципами, як гуманізація, демократизація, по­вага до людини, її захист. Українські дослідники А.Й.Капська, Р.Х.Вайнола визначають, що позиція захисту дитини має стати ос­новним аспектом у її соціалізації. Саме ця позиція на їх думку, до­поможе дітям і підліткам реалізувати свої інтереси, виявити пози­тивні якості, розширити свої знання і пізнавальні інтереси. Спрямованість на особистість передбачає розвиток спілкування. У віко­вих групах діти спілкуються залежно від тієї моделі, яка вже скла­лася за їх невеликим життєвим досвідом, тому часто їхні стосунки супроводжуються непорозумінням, виникненням бар'єрів у спілку­ванні, конфліктів і психічних зривів. Навчання у дітей і молоді спілкуватися включає виховання культури поведінки, моральності, доброзичливості до інших.

Роль соціального педагога складна і різноманітна, тому дово­диться бути і другом, і порадником. Така діяльність потребує акти­візації вимог, які сприяли б організації, оптимізації методик соц­іального виховання, виявлення нових форм і підходів. З метою ви­рішення існуючих проблем, пропонуємо використовувати такі ме­тоди: анкетування, тестування, бесіди, інтерв'ю, письмові роздуми, ігри, конкурси, читання, екскурсії, походи, зустрічі та ін.

А.Й.Капська, Р.Х.Вайнола пропонують соціальним працівникам скористатися характеристикою-програмою, яка має такий вигляд:

1.

Прізвище, ім'я, по батькові	Виявлені якості особистості	Програма роботи	Одержані результати
1	2	3	4

2. Історія життя і виховання (сім'я, соціальний стан, матеріаль­не становище, освітній, культурний рівень, внутрішньосі-мейні стосунки; вплив оточення, виховних інститутів).

3. Становище у школі (участь у різноманітній діяльності, ста­тус у колективі).

4. Характеристика основних якостей (особистості психічних процесів темпераменту, характеру, емоційно-вольової сфери).