Реферат: Сімейна медицина, становлення, розвиток, соціально-економічна ефективність

У нинішніх реальних умовах практично значну частину діяльності сімейного лікаря (як галузі в цілому) зростаючою мірою буде скерувати і оцінювати ринок медичних послуг, тобто сукупність тих обставин, які складаються при задоволенні ринкових потреб, господарських витрат та отриманні прибутку. У сімейного лікаря з ринком медичних послуг поступово проявляться чіткі системно-комунікативні зв’язки (прямі та зворотні). На ринок медпослуг він буде надавати свої медпослуги та інформацію про них (ціна, властивості, переваги і т.д.), ринок буде повертати сімейному лікарю гроші за надані медпослуги та інформацію про те, як споживч їх сприйняв (ставлення до якості, ціни, культури і т.д.). На ці зв’язки мають активно впливати державні органи охорони здоров’я, що мають встановлювати нормативно-законодавчі акти щодо діяльності сімейного лікаря. Важливе значення має надаватись впливу споживачів медпослуг – їх вимоги щодо якості, асортименту, умов надання медпослуг, ставлення до ціни, культури, якості тощо.

Створення ринку медпослуг у зв’язку з перетворенням медицини з сфери обслуговування у галузь народного господарства ставить проблему організації системи контролю якості та медико-економічних стандартів роботи спеціалістів. Причому до різної діяльності мають застосовуватись різні підходи. Так, якість профілактичної діяльності має оцінюватись передовсім органами охорони здоров’я, які оплачують цю діяльність через досягнення кінцевих результатів закладу сімейної медицини. Якість наданих медпослуг і допомоги оцінюється передовсім самими пацієнтами, що їх отримали (та їх страховими установами в умовах страхової медицини) в трьох аспектах: терміни (своєчасність), результативність та вартість (обгрунтованість) комплексу виконаних процедур та призначень. При невдоволенні пацієнтів здійснюється експертна оцінка як менеджером сімейної медицини, так і органом охорони здоров’я. Оплата праці сімейного ліаря має бути пов’язана з його іміджем, кількістю обслуговуваного населення. Найбільш доцільними нині є бригадні форми організації та оплати праці, при яких спеціалісти сімейної медицини об’єднуюються в мікроколективи. Реалізація різних економічних моделей сімейної медицини визначається державною політикою та формами власності в галузі охорони здоров’я [2, с.221].

Виконані наукові дослідження свідчать про ефективність впровадження сімейної медицини як для громадян та медичних закладів, так і для держави в цілому. Широке впровадження економічних методів в управління сімейною медициною дозволить домогтись значних успіхів у підвищенні якості медико-санітарного забезпечення населення, зміцненні та збереженні його здоров’я.

На сьогоднішній день в амбулаторно-поліклінічній службі до лікарів первинної ланки звертається 40 % хворих, а до лікарів-спеціалістів – 60 %, обслуговування сімейним лікарем показує, що це співвідношення змінюється. Очікується, що до лікарів первинної ланки буде звертатися 60-70 % хворих, а до лікарів-спеціалістів 30-40 %, що наблизить нас до раціонального використання ресурсів, коли на первинному рівні за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я обслуговується 90 % хворих. На основі вивчення фактичного обсягу і потреби населення в амбулаторно-поліклінічній допомозі ми встановили, що створення інституту лікарів загальної практики – сімейних лікарів – уможливить скорочення затрат на безліч консультацій вузьких спецілістів, направлення пацієнтів у різні центри, а також підвищить якість та оперативність діагностики на амбулаторному прийомі. Стає очевидним, що така кількість вузьких спеціалістів не потрібна на амбулаторному прийомі. Для здійснення переходу до організації первинної медико-санітарної допомоги за принципом сімейного лікаря у Львівській області проводиться цілеспрямована робота. Підготовка фахівців відбувається в інтернатурі чи на 6-місячних курсах спеціалізації на кафедрі сімейної медицини Львівського державного медичного інституту. На сьогодні у Львівській області функціонує 6 амбулаторій і 3 відділення сімейних лікарів – у яких працює 128 лікарів загальної пратики. Кількість населення на територіальних діьницях сімейних лікарів від 1200 до 1500 осіб. При формуванні сімейно-територіальної дільниці виконується право пацієнта на вільний вибір лікаря. Графік роботи складений так, що 50 % часу лікарі проводять на прийомі, 50 % – в сімях. На одного сімейного лікаря припадає від 6065 до 8962 відвідувань, для порівняння у поліклініці від 3913 до 5859. Фінансування закладів сімейної медицини здійснюється із загального бюджету та індивідуальної або адресної гуманітарної допомоги.

Економічні показники діяльності амбулаторії сімейного лікаря підтверджують положення, що сімейна медицина рентабельна за рахунок зменшення направлень на консультації, аналізи, госпіталізацію. Прийом сімейного лікаря дешевший за прийом лікаря-спеціаліста в 2 рази.

Отже, сімейно-медична практика є соціально, медично та економічно обгрунтованною, але ефективність її функціонування залежить від впливу соціально-економічних та правових чинників.

Практика показала, що діяльність амбулаторій сімейного лікаря є логічною основою ефективної системи охорони здоров’я, оскільки вона відповідає більшій частині запитів населення.

Початок нового тисячоліття наша держава зустрічає з розумінням неминучої цінності для суспільства фізичного і психічного здоров’я кожного з його членів, необхідності турботи про здоров’я нації. Указом Президента України 2001 рік оголошено в Україні роком охорони здоров’я населення, а одним з головних завдань є зосередження ресурсів для виконання програми впровадження сімейної медицини. Все це показує, що соціологія сімейної медицини стане важливим напрямком соціологічної науки.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Базилевич Я.П., Фуртак І.І. Економіка впровадження сімейної медицини. Львів, 1995. 2. Борисевич М.Д., Полотайко Є.М. Роль родинної медицини в збереженні та зміцненні здоров’я трудового потенціалу. // Науково-практична конференція “Трудовий потенціонал України”. Тези доповідей.-Львів.-1992.

3. Голяченко О.М., Голяченко А.О. Економіка Української Здоровоохорони.- Вінниця.-1996. 4. Москаленко В. Діяльність галузі охорони здоров’я у 2000 році, завдання щодо подальшого її розвитку та поліпшення рівня здоров’я населення Украї­ни. // Ваше здоров’я.– №8, 2001.