Реферат: Досвід використання якісних методів соціологічних досліджень в роботі з учнями старших класів

Одним з перспективних напрямків розвитку соціології в Україні є її впровадження в навчальні програми середніх шкіл на рівні старших класів. Освітній та виховний ефект від такої інновації важко переоцінити, адже сучасні підлітки виростають в умовах суспільства, що трансформується – старі суспільні цінності зруйнува­лися, а нові тільки вибудовуються, як відомо, не без суперечок. Зорієнтуватися в тому, що відбувається довкола, буває нелегко навіть дорослій досвідченій людині. Тут дуже корисними для юнаків та юначок можуть стати уроки соціології, оскільки вона є дисципліною, яка вчить розуміти, як “працює“ суспільство. Особливо важливим, на нашу думку, є те, щоб шкільні уроки соціології були насичені проектами, скерованими на здобуття старшокласниками практичних навичок роботи з людьми.

Відомо, що є два основні методи соціологічних досліджень — кількісні та якісні. Здобутий нами під час викладання досвід засвідчує, що традиції саме “якісної“ соціології бувають надзвичайно ефективними в роботі зі шкільною молоддю. У цій статті ми представляємо доробок, здійснений разом з учнями сільських шкіл Львівської області під час виконання кожним з них науково-дослідного проекту “Жива історія моєї родини“. Робота здійснювалася у співпраці зі Львівською обласною Малою Академією Наук [1, c.23].

На самому початку роботи ідея проекту була простою. За наперед визначеним алгоритмом учні збирали генеалогічний матеріал під гаслом “Ой, роду наш красний, роду наш прекрасний!”. Тут, очевидно, домінувала морально-пізнавальна функція над науково-дослідним аналізом. Така настанова була продиктованою усвідомленням того, що підліток збиратиме матеріал про свій рід, започатковуючи чи поглиблюючи знання про свої генеалогічні корені, що стандартно сприймається як активно виховна дія. Проте перші результати польових робіт засвідчили, що учні збирають матеріал, який може бути також підставою для різностороннього критичного осмислення. Поштовхом для цього стало те, що на додаток до стандартних для генеалогічних проектів даних — ім’я, прізвище, дата народження члена сім’ї, час його / її одруження, професія, при наявності — дата смерті, які вони записували з уст своїх старших, учні дізнавалися також про різноманітний життєвий досвід своїх предків, наприклад, про місцевість народження та проживання, про соціальне походження, віросповідання, професійну кар’єру, історії знайомств та шлюбів, громадськудіяльність тощо. Під час проміжного звітування про проведену польову роботу учні переповідали ці історії, часом із захопленням, а часом з багатьма знаками запитань. Це наштовхнуло на думу, що збирання подібної інформації може бути в той чи інший спосіб впорядкованим. В цій ситуації ми використали досвід французького соціолога Даніеля Берто, який є відомим спеціалістом у галузі соціально-генеалогічних та сімейних студій. Для потреб шкільних проектів було адаптовано його методику “соціальних генеалогій, що коментуються та порівнюються (SGCC)” [2].

З точки зору техніки виконання завдання було закладено наступні принципи:

1. Проект не передбачав використання магнітофонів для збору інформації, враховуючи обмежені технічні ресурси учнів.

2. На етапі польової роботи учні працювали за загальною визначеною для всіх схемою, щоб привчитися до дисципліни роботи з наративним матеріалом. Велика увага при цьому приділялася вивченню життєвих досвідів окремих членів родини.

3. На етапі аналізу матеріалу надавалася свобода дій зі застосуванням таких наочних матеріалів, як схеми, діаграми, піктограми, абревіатурні скорочення і таке інше.

4. Кожний учнівський проект завершувався презентацією на заключній конференції.

За бажанням учнів схематизований збір наративного матеріалу супроводжувався колекціюванням документів, фотографій, писемних спогадів, щоденників тощо. Часом обов’язкова для всіх програма проекту продовжувалась написанням авторської історії родини, збиранням та опрацюванням усних спогадів із застосуванням ауді- записуючої техніки, тощо.

Робота учнів полягала в тому, що спочатку виконувалися два підготовчі проекти — “Моє генеалогічне дерево“ та “Шкала часу моєї родини“. Мета першого проекту – надати учневі первісну уяву про генеалогію на прикладі збирання певного кола даних про представників трьох поколінь його родині із внесенням цих даних в таблицю-пустограф. Під час роботи юнаку чи юначці доводилося проводити розмови з різними членами родини, або здійснювати телефонні дзвінки, писати листи тощо. Виконання цього проекту виховувало у учня первісні вміння роботи із усними джерелами, дисципліну та терпіння під час збирання необхідної наративної інформації. Про батька та маму, бабусь та дідусів, прабабусь та прадідусів збиралася наступна інформація — ім’я, прізвище від народження, прізвище після одруження, дата та місце народження, національність, віросповідання, головна професія, дата та місце одруження.

Другий підготовчий проект – “Шкала часу моєї родини” – допомагав учням наочно уявити поняття тривалості часу, взаємопослідовності подій та взаємопов’язаності явищ “великої історії“ (суспільно-політичні події національних, державних чи світового масштабів) з “малими історіями“ (події в житті осіб чи родинні історії). “Шкала часу“ твориться в той спосіб, що приблизно по середині аркуша паперу (дещо ближче до лівої його частини) малюється вертикальна пряма, яка розбивається на рівні відрізки — часові проміжки, скажімо, від 1920-го року до 2000-го року. Потім кресляться горизонтальні прямі на “рівні” тих дат, з якими пов’язані ті чи інші події в житті того чи іншого члена родини. З протилежного боку шкали зазначаються ті відомі суспільні події, час яких співпадає з особистими чи родинними подіями. Наприклад, 1933 — рік народження бабусі (час великого Голоду на Україні); 1961 — рік народження мами (політ Юрія Гагаріна в космос). 1945 — рік, коли бабусі було 12 років (закінчення Другої світової війни); 1973 – рік, коли мамі було 12 років; 1998 — рік, коли учневі виповнилося 12 років, і таке інше. Таким чином отримується наглядна ілюстрація, що історія — це і щось загальне, і щось близьке до юнака чи юначки, до його чи її родини.

Під час праці над основним проектом — “Жива історія моєї родини“ — виконувалося чотири завдання: 1. Заповнювався Зошит № 1. “Жива історія моєї родини. Збір даних про членів родини.“; 2. Заповнювався Зошит № 2. “Жива історія моєї родини. Аналіз отриманих даних.“; 3. Складалася схема “Соціально-генеалогічна діаграма моєї родини.“; 4. Формувалася “Папка-архів“ родинних фотографій, документів, листів, спогадів тощо.

Робота розпочиналася з того, що на першу сторінку Зошита № 1 “Жива історія моєї родини. Збір даних про членів родини“ юнаки записували перелік пунктів, за якими збиратимуться дані про кожного з членів родини. Ними є:1. Ступінь спорідненості до автора роботи, ім’я і прізвище від народження (прізвище після одруження/ сучасне); 2. Дата народження (роки життя для померлих; якщо загинув/ла, то вказується причина); 3. Місце народження; 4. Національність; 5. Віросповідання; 6. Найвища здобута освіта; 7. Найвищий професійний здобуток; 8. Служба в державних арміях; 9. Основна суспільно-політична/ громадська діяльність; 10. Державні репресії або переслідування; 11. Еміграції, рееміграції; 12. Рік і місце одруження, ім’я і прізвище від народження особи, з якою одружився/лася.

Далі учні приступали до збирання інформації, дотримуючись цієї схеми. Кожний член родини, занесений в Зошит № 1, отримував свій особистий порядковий номер (для зручності внесення інформації про нього на діаграму родини) та свою сторінку. Дані про кожного члена родини на його сторінці заносилися стовпчиком з обов’язковою нумерацією відповідних пунктів згідно переліку, вміщеного на першій сторінці Зошита № 1. У випадку, коли інформації не було, то стосовно того чи іншого пункту вписувалася фраза “даних немає“, або проставлялася риска.

Після заповнення даних на певну початкову кількість членів своєї родини учень паралельно з пошуком нової інформації розпочинав творення “Соціально-генеалогічної діаграми родини“. На діаграмі квадратами позначалися особи чоловічої статі, а колами — жіночої.

Перед початком учнівської роботи педагог пояснював, як компонуються пари осіб, які одружилися, їхні діти, діти дітей, тощо. Для квадратиків (чоловіків) та кіл (жінок) шукалися зручні місця розташування, щоб уникати перетинів ліній, які їх відповідним чином з’єднують. Це дуже відповідальна і непроста для початківця робота, адже число осіб, які потраплять на схему може бути понад 100. Попри це, структура діаграми повинна була залишатися логічною та легкою для читання.

Далі виповнювався Зошит № 2 “Жива історія моєї родини. Аналіз отриманих даних. “Як відомо, на кожну з осіб збиралася доступна інформація згідно 12 наперед визначених пунктів. Відповідно до них проводився також аналіз.

Після завершення проектних робіт учні представляли одне одному свої здобутки на заключній виставці-презентації зібраного матеріалу та створених діаграм. При цьому кожним учнем за вибором здійснювалося повідомлення на одну з тем, або з використанням їхніх довільних комбінацій:

1. Подібності в життєвих досвідах представників одного покоління.

2. Відмінності в життєвих досвідах представників різних поколінь.

3. Найбільш яскраві життєві долі в моїй родині.

4. Вплив “великої історії” на “малі історії”.

5. Релігійний та національний фактори в історії моєї родини.

6. Міграції в моїй родини.

Однак, є інший аспект цього проекту, який ми би хотіли продискутувати в цій статті. В процесі виконання проекту виявилося, що учні зустрічаються з колом повторюваних труднощів щодо збору і інтерпретації матеріалу. Виявилося, що “генеалогічні відкриття“ не завжди романтичні та легкі до тлумачення. Своєрідні для нашого регіону “накладки“ етнічних, релігійних, політичних, соціальних та особистісних характеристик нерідко ставали підгрунтям для психологічних переживань підлітка, коли педагогові доводилося проявляти такт та терпіння, щоб зняти напругу. Тому з часом до первинного гасла проекту додалася друга його логічна частина — “Не цураймося, признаваймося, бо багацько нас є!“ Ми зауважили, що в родинахпри передачі інформації від покоління до покоління досить часто “замовчуються“ або “перекручуються“ ті чи інші події, ті чи інші життєві досвіди тощо [3, c.49-62]. Наприклад, один учень запитав маму, щоб вона розповіла про його бабусю і отримав у відповідь небажання будь що переповідати, бо мама вважала, що її мама була жорсткою, неуважною до неї, весь час зайнятою своїми справами. В іншому випадку виявилося, що хтось з родичів сидів у в’язниці за крадіжку, і ця подія стала “генеалогічним відкриттям“ учня. Часом підліткам було непросто розібратися у переплетіннях релігійних та національних ідентичностей і політичних орієнтацій людей, які є характерними для нашого регіону. Це виводило виконувані проекти з площини чисто позитивістського пізнання, насичуючи роботу психологічними аспектами, формуючи в підлітка нові системи цінностей та уяви про оточуюче його суспільство. Виконання учнями проекту “Жива історія моєї родини“ має одне дуже важливе достоїнство – створює середовище, де сучасне зустрічається з минулим, юнаки отримують можливість побачити себе частиною певного соціуму у його історичній протяжності та структурній розгалуженості.