Реферат: Демократизація в Україні, соціологічний діагноз

Оцінка населенням депутатів округів має бути вагомим аргументом для тих, хто обстоює чисто мажоритарний виборчий закон на тій підставі, що начебто саме мажоритарні депутати є відповідальними перед своїми виборцями. Як бачимо, таких «відповідальних» громадяни бачать лише у 8%. Вражає також динаміка ставлення громадян до своїх депутатів: одразу після виборів 1994 року, які проходили за мажоритарним принципом, на обраних депутатів покладали певні надії, які різко впали вже наступного року, зійшли майже нанівець за час дії того парламенту і знову дещо зросли у рік наступних виборів, і знову депутати не виправдали надій своїх виборців.

Слід сказати, що органи представницької демократії, хоч і обираються населенням, проте не користуються їхньою довірою. Так, у рік перших виборів до Верховної Ради (1994), за даними моніторингу Інституту соціології, їй висловлювала недовіру половина населення, а у рік других виборів (1998) – вже майже дві третини. Верховна рада постійно посідає передостаннє місце у рейтингах довіри до держаних інституцій та органів влади, «поступаючись» у рівні недовіри лише партіям.

Розчарування у демократичних механізмах зумовлює стійку позицію населення, що «кілька сильних керівників можуть зробити для нашої країни більше, ніж усі закони та дискусії» – за даними моніторингу Інституту соціології, у 1994 році з цим були згодні 41% опитаних (не згодні – 17%), а у 2001 – вже 48% (не згодні – 16%).

Оцінка ситуації з дотриманням прав та свобод.

Зрештою, сенс демократичної держави для пересічних громадян полягає не у тому, що вони час від часу обирають тих, хто ними буде керувати; вибори – це лише метод їхнього впливу на владу. «Демократія» –«народовладдя» означає, що держава має чітко дотримуватися прав кожної людини, і забезпечувати їх виконання. Дотримання прав людини – це найбільш вразливе місце усієї владної системи України, де, до речі, вона найбільш втрачає у будь-яких експертних опитуваннях. Але й населення дуже критично оцінює ситуацію з дотриманням прав людини в країні. І, на жаль, динаміки цих оцінок теж негативна. За даними моніторингу Інституту соціології, у 1995 році більше половини – 53% – відповіли, що їм не вистачає дотримання в країні прав людини, задоволених цим було лише 7%, а у 2001 році тих, хто був не задоволений ситуацією з правами людини в Україні, стало істотно більше – 66% (задоволених лише 5%).

До цього року чи не єдиним реальним здобутком демократичного розвитку вважалася свобода слова, можливість вільно висловлювати свою політичну позицію. Але у цьому, 2001 році, цей показник у моніторингу Інституту соціології раптом різко впав (табл. 3).

Таблиця 3

Відповіді на запитання «Чи можуть сьогодні в Україні люди вільно висловлювати свої політичні погляди?» (%)

Відповіді	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Так	55	56	60	55	54	58	51	35
Ні	15	15	14	17	18	15	13	25
Важко відповісти	30	29	26	29	28	27	36	40