Реферат: Сировинна база хімічної промисловості україни, її регіональні особливості

Регіонами найбільш значного розвитку гірничодобувних робіт були Донбас, Кривбас, Прикарпаття та Придніпров’я. ку.

Більшість корисних копалин в Україні видобувається у межах регіонів, які сформувались за довготривалий період розвитку її гірничодобувної промисловості і мають свою специфіку. Виключенням є тільки розробка родовищ будматеріалів, розповсюджених на території всієї країни.

Виробництво мінеральних добрив

Азотні добрива (аміачна селітра, карбомід, сульфат амонію тощо) отримують в результаті синтезу азоту повітря і водню, ви­діленого з відходів коксохімічного і доменного виробництва, а також природних газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі газопроводів в районах інтенсивного роз­витку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому райгіні Одеси. Поряд з добривами тут, як правило, виготовляють азотну кислоту і супутні продукти, що використо­вуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, кіно­плівки, різноманітних барвників.

Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів к споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т сировини). Їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівні і Одесі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були апатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова (Мурманська обл. Росії). Останніми роками в зв'язку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегу­лярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочен­ня виробництва добрив. А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томас-шлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Ка­луші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріа­ломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагніє­вому комбінаті у Запоріжжі попутно з основним виробництвом.

Регіони видобутку сірки та солей

Україна — великий виробник сірчаної кислоти і соди.

Сірчана кислота — «хліб» хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургій­ній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості. Сірчана кислота — мало транспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач — суперфосфатне виробництво, то й вироб­ництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах пере­робки фосфатів — у Сумах, Костянтинівні, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров'я. Сиро­виною для виготовлення сірки може бути будь-яка речовина, що її містить: природна сірка, сірчані колчедани, сірчанисті доміш­ки, що містяться у попутних газах.

Родовища самородної сірки в Україні розташовані у межах Львівської області, а також частково в Івано-Франківській області. Починаючи з 50-х рр. розроблялось Роздільське родовище, з 60-х — Подорожненське родовище, а з 70-х років — Язівське та Немирівське родовища. На даний час відкрита розробка сірчаних родовищ кар’єрним способом завершена в силу як економічних, так і екологічних проблем. Продовжується лише розробка Немирівського родовища методом підземної виплавки сірки.

Найбільш відомі це - Роздільське ДГХП “Сірка” та на Яворівській ДГХП «Сірка» .Родовища калійних солей розташовані на території Львівської та Івано-Франківської областей. Найважливішими родовищами, що зараз експлуатуються, є Стебникське (ДГХП «Полімінерал») і Калуш-Голинське (ДГХП «Хлорвініл») родовища.

Виробництво синтетичних смол та пластмас

Синтетичні смоли і пластмаси виготовляються в районі знахо­дження сировини в Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо. Синтетичні смоли — вельми транспортабельний продукт. Вони йдуть на виробництво синте­тичних волокон.

Синтетичні смоли, що виготовляються в Україні, а також пе­реважно привізна целюлоза використовуються для виробництва хімічних волокон. Це виробництво характеризується підвищеною трудомісткістю і зосереджене в районах, добре забезпечених трудо­вими ресурсами, котрі, як правило, є й регіонами текстильної про­мисловості. Хімічні волокна виготовляють в Києві, Чернігові, Чер­касах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). Приблизно третина хіміч­них волокон, що виготовляються в країні, використовується на тех­нічні потреби. Більша частка хімічних волокон є синтетичними.

На основі використання полімерних матеріалів в країні розви­нута гумово-азбестова промисловість. В її складі виділяється шинне виробництво, що є великим споживачем синтетичного ка­учуку, хімічних волокон, сажі. Воно тісно пов'язане з машинобу­дуванням, особливо з автомобільною промисловістю — голов­ним споживачем шин. Свого виробництва каучуку в Україні немає, він імпортується з Росії, з районів Поволжжя, Уралу, Си­біру. Технічна сажа — важливий компонент виробництва гуми, що виготовляється з природних і попутних газів у Дашаві, Кре­менчуці, Стаханові. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості — шинний завод у Дніпропетровську і Білоцер­ківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї га­лузі е також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо.

Виробництво лаків і фарб

Україна — значний виробник лаків і фарб. У минулому її част­ка становила 25% цієї продукції колишнього Радянського Союзу. Сировиною для її виробництва є природні смоли, рослинні масла, синтетичні матеріали. Асортимент продукції, що виготовляється, достатньо широкий: антикорозійні і декоративні лаки і фарби,

розчинники, смоли тощо. Основну частину цієї продукції виготов­ляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Дніпропет­ровськ, Кривий Ріг). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Оде­сі, Сімферополі. На відходах коксохімічного виробництва розви­вається велика анілінофарбна промисловість, що виготовляє барв­ники для текстильної, взуттєвої, поліграфічної промисловості. Її головний центр — Рубіжне (Луганська обл.). Анілінові барвники виготовляють також Горлівський коксохімічний і Сивашський анілінофарбні заводи. Створено велике виробництво оптичних відбілювачів, високоякісних пігментів. У великих містах, що ма­ють значні науково-дослідні заклади, розвинута хіміко-фармацевтична промисловість. Її центри — Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса.

В цілому хімічна промисловість набула розвитку в усіх еко­номічних районах України. На цьому тлі особливо слід відмітити Донецький, Придніпровський і Карпатський економічні райони. Найпотужніший з них — Донецький район. Його частка становить понад третину хімічної продукції, що виготовляється в країні. Тут особливо вирізняється Луганська область з найбільшим у країні Ли-сичансько-Рубіжанським промисловим вузлом хімічної спеціалізації.

В Донецькій області виділяється Горлівсько-Слов'янський про­мисловий вузол. У межах Придніпров'я хімічна промисловість на­була розвитку в Дніпропетровській області (Дніпропетровсько-Дніп-родзержинський промисловий вузол), Львівській області (Львівсь­кий, Дрогобицький, Новодворівський і Червоноградсько-Сокаль-ський промислові центри) і Івано-Франківській області (Калуський і Івано-Франківський промислові центри). Добре розвинута хімічна промисловість в Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Рівному, Вінниці та Сумській області (Шостка і Суми), поблизу Одеси і Автономної Республіки Крим (Сивашський промисловий центр).

Сучасний стан хімічного комплексу

Стан хімічного комплексу, якісні зміни, що супроводжують його нинішній розвиток, є важливим і впливовим фактором стабілізації роботи промисловості України в цілому. Частка хімічної продукції у ВВП в 2001 році склала 6,1%, залишається стійкою і має тенденцію до сталого зростання. Про ступінь впливу комплексу на розвиток національної економіки свідчить той факт, що в міжгалузевій структурі споживання частка хімічної продукції становить сьогодні 23% при збереженні реального потенціалу до подальшого збільшення.

Міністерство промислової політики України, ґрунтуючись на стратегічних напрямках розвитку економіки країни, окреслених Програмою «Україна-2010» та новою Програмою діяльності Кабміну, підготувало Концепцію розвитку хімічної промисловості, яка визначила головні напрямки розвитку вітчизняного хімічного комплексу. Серед них - випереджаючий розвиток мінерально-сировинної бази, енергозабезпечення та енергозбереження, створення новітніх технологій, захист довкілля, стимулювання виробництва найважливішої для держави хімічної продукції - мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, полімерів та виробів з них тощо.

Хімічний комплекс України - це більш ніж 250 підприємств, з яких майже 100 є справжніми велетнями індустрії, де зайнято майже 220 тисяч висококваліфікованих працівників, що становить 5,4% від усього промислово-виробничого персоналу країни. Їхні обсяги виробництва складають майже 7% від загального обсягу промислового виробництва країни, при цьому 70% продукції поставляється на експорт.