Реферат: Харчова промисловість України, проблеми і перспективи спирто-горілчаної галузі

Джерело: концерн «Укрспирт»

Тіньовий ринок.

Фінансові схеми.

Нелегальне отримання акцизних марок та застосування фінансових схем - основні фактори, які привели до перенасичення ринку алкоголю дешевою нефальсифікованою горілкою. Це негативно вплинуло на споживчий попит та на тих виробників, які використовують звичайні методи ведення бізнесу.

Спеціалісти стверджують, що “ефект подешевшання”, який виходить, якщо використовувати різноманітні фінансові схеми, призводить до того, що роздрібна ціна горілки виявляється нижчою ніж сума податків, які мав сплатити виробник.

Якщо прийняти до уваги те, що ставка акцизного збору насьогодні складає 16 грн. За 1 літр, то сума сплати до бюджету буде складати 3 грн. 20 копійок. Існуюча метода розрахунку податку на додану вартість, так, що ПДВ розраховується як 20 % від суми доданої вартості та акцизного збору. Таким чином, навіть за нульової доданої вартості ПДВ у даному випадку не може бути менше ніж 65 коп., а податки з пляшки горілки не теоретично не можуть бути менше ніж 3,85 грн.

Проте враховуючи то й факт, що додана вартість завжди перевищує нульову величину (враховуючи вартість спирту, тари, розливу, виробництва, транспорту), ціна пляшки найдешевшої легально виробленої горілки має становити десь біля 5-6 грн. Не зважаючи на це, в мілкому опті дешеві сорти горілки реалізовуються, починаючи з 3,10 грн. за пляшку. І далеко не завжди така горілка є фальсифікованою. В чому ж причини?

За інформацією наданою ДПАУ, в 2000 році було видано марок акцизного збору майже на 40% більше ніж у 1999 році. При цьому досить велика кількість марок виявилась розкраденою. Це дозволяє стверджувати про, більш менш поширений метод здешевлення горілки, який заздалегідь виключає формування вартості продукту з урахуванням акцизного збору.

Отже через, те що в нелегальному обороті опинилося сотні тисяч акцизних марок, то контролерам досить важко вичислити нелегальну партію алкоголю. Адже викрадені марки нічим, окрім номерів та серій не видають себе. А випадки, коли податківці приходять на перевірку з “ноутбуками”, які містять базу даних по краденим акцизним маркам, є украй рідкими. В результаті, справжніми акцизними марками маркірована велика кількість алкогольних напоїв не врахованих офіційно. Ця обставина , за умови прийнятної якості продукції, робить малоймовірним вилучення цієї продукції з обігу, не зважаючи на те, що марками акцизного збору горілка була маркірована незаконно. І потім такою горілкою торгують цілком легально та по демпінговим цінам. Проте існують й інші, на вигляд цілком легальні способи здешевлення продукту.

Відпускна ціна виробника, як правило така, що в неї можна включити податки в повному обсязі. Застосування фінансових схем дозволяє занизити ціну вже на стадії торгових операцій з продуктом.

Не зважаючи на те, що процедура офіційного отримання акцизних марок припускає обов'язкову передплату акцизного збору та вартості марок (інакше вони просто не видаються), проте деяким виробникам удається роками виробляти та відпускати маркіровану справжніми марками продукцію, збільшуючи заборгованість перед бюджетом. Крім того, експерти зазначають на існуванні інших схем, основні з яких, зводяться до таких:

При лікеро-горілчаному заводі (ЛГЗ), який має заборгованість по сплаті податків, створюється торгова організація (відособлена юридична особа), яка отримує ексклюзивне право на реалізацію продукції, що знаходиться в податковій заставі. А так як за існування недоїмки за бюджетними платежами в податковій заставі формально знаходиться вся продукція недоїмника, вона в повному обсязі прямо з конвеєра потрапляє в розпорядження ексклюзивного торговця. При цьому податкові зобов'язання ЛГЗ не перешкоджають роботі фірми-реалізатора.

У другій схемі фірма-реалізатор отримує важелі впливу на ЛГЗ (наприклад, входить до складу акціонерів) та постачає йому за сильно завищеною ціною матеріали чи сировину для виробництва. Потім, отримавши товар за заводською ціною, реалі затор значно знижує її (його дохід - раніше зроблена націнка на матеріали чи сировину). Таким чином постачаючи на ринок дешеву горілку.

Як частковий випадок, відмічається існування в обігу раніше виданих векселів спиртозаводів, придбаних із дисконтом. В результаті пред'явлення таких векселів до оплати ціна спирту виходить нижче за звичайну (тобто дешевий спирт передається ЛГЗ уже по суттєво збільшеній ціні).

Фальсифікати.

Як відомо, проблема фальсифікації товарів є дуже актуальною для України. І найпривабливішою в цьому для фальсифікатів є підакцизна алкогольна продукція, через її високу рентабельність, яка досягається за уникнення від сплати акцизного збору та ПДВ. Які складають три чверті ціни легальної горілки. За неофіційними даними, рентабельність підпільної ґуральні може досягати 500-1000% (розбіжності викликані сумлінням того чи іншого "виробника" і, відповідно, якістю підробки).

Наявність на вітчизняному ринку величезної кількості фальсифікатів наразі вигідна надто багатьом. Посилює цю тенденцію і низька платоспроможність населення, що вкрай загострює цінову конкуренцію, тоді як сфальсифікований товар на 15-100% дешевший за оригінал. І страждають від фальсифікованої продукції не тільки виробники алкогольних виробів, але мінеральних вод, солодкої води. Так, наприклад торік АТ "Миргородський завод мінеральних вод", втратило 3 млн. грн. через те, що 10% проданої на теренах України продукції під цією маркою виготовили фальсифікатори. Тобто гроші пішли "підпільникам".

Нелегальне виробництво особливо активізується протягом періоду маніпулювання державою ставками акцизу через підвищення цін на лікеро-горілчану продукцію. Підробні і неякісні алкогольні напої є серйозною загрозою для здоров’я, а іноді й життя споживачів. Основні порушення: підвищений вміст сивушних масел і занижений уміст алкоголю.

Обсяги нелегального ринку виглядають просто загрозливо. Одразу треба зазначити, що не вся продукція на нелегальному ринку горілки є фальсифікатом – за оцінками різних спеціалістів, лише 30-40 %. А вітчизняні виробники вина вважають, що фальсифікована й контрабандна продукція на ринку складає не менше 70 % обсягу легального виробництва. Найбільшою мірою від підробок на винному ринку потерпають власники добре розкручених марок. Наприклад, за оцінками спеціалістів “Масандри”, на кожну легально вироблену ними пляшку вина на ринку припадає не менше 10 пляшок фальсифікату.

Причина, знову ж таки, казкова рентабельність виробництва при уникненні акцизу і ПДВ. Наприклад, рентабельність при нелегальному виробництві шампанського досягає 200%. Спостерігається деякий спад виробництва шампанських вин, що пояснюється величезною присутністю на ринку фальсифікованої продукції та втратою довіри споживача до цього продукту.

3. Сировинна проблема.

На теперішній час українське пивоваріння є одним із тих, хто найбільше потерпає від браку сировини. За останні п’ять років повсякчасного зростання галузі не воднораз зростали й акцизи, тарифи на імпорт сировини — солоду та хмелю. При цьому власне виробництво хмелю було практично знищене.

Отже Україна залишилась без вітчизняної сировини: солоду та хмілепродукції. Уже починаючи з 1999 року українські пивовари зіткнулися з проблемою гострою нестачі сировини. Під план виробництва 1999 року підприємствам України необхідно було 2,5 тис. тон хмелю, тоді як його врожай становими лише 0,45 тис.т. (Тоді як за часів колишнього СРСР українські землі давали до 8 тис.т хмелю щорічно.) У 1999 році сировинна проблема була частково вирішена, коли у жовтні 1999 Верховна Рада прийняла закон про квотування та тимчасове пільгове ввізне мито на солод та окремі види хмілепродукції, що дало змогу українським пивоварам до кінця року імпортувати 50 тис.т солоду та 200 т хмілепродукції.

І з кожним наступним роком сировинна проблема поставала ще гостріше. У 2000 році, в Україні практично не було солоду через відсутність пивоварного ячменю, який увесь був ввезений закордон. У 2001 - за потреби у 3200 тонн зібрали лише 720 тонн.

А мито на імпорт хмелю становить ні багато ні мало 50%. Хміль залишається єдиним з 97 видів харчової сировини, на який Верховна Рада не скасувала імпортний тягар.

Виноробна галузь також переживає в Україні не найкращі часи - наслідки антиалкогольної компанії, очевидно, ще довго будуть нагадувати про себе. Виробництво вин, шампанського значно скоротилося не тому що немає попиту, а тому що нема з чого його виробляти. Наприклад, якщо у 1985-86 роках Одеська область виробляла 22-30 млн.дал. виноматеріалів, то останніми роками – 2-3 млн.дал. А якщо згадати, що Одеська обл. постачає виноматеріалами всі шампанські заводи України, то цю кількість можна вважати мізерною.

За даними корпорації «Укрвинпром», у 2001 році винороби зібрали усього близько 200 тис. тонн винограду, переробка якого дасть вторинному виробництву приблизно 15 млн. дал виноматеріалів. При цьому торік було зібрано близько 320 тис. т сировини. Причинами недобору врожаю винограду і його невисокої якості стали несприятливі погодні умови.

За словами фахівців, «щорічно в нашій країні спостерігається скорочення площ виноградників. Разом із щорічним зниженням врожайності це призводить до зменшення валового збору винограду». «Гарний врожай 2000 року був обумовлений головним чином сприятливими погодними умовами, але ніяк не рішенням сировинних проблем вітчизняних виробників», - вважає Наталя Ворожейкіна. На думку експертів, основний недолік вітчизняної сировинної бази - відсутність елітних, стійких до несприятливих кліматичних умов сортів винограду. Українська селекція винограду була орієнтована на виведення нових сортів, у результаті чого більшість нинішніх виноградників виявилися залежними від кліматичних умов.