Реферат: Економічне районування та територіальна структура н-г України

Зміст

1. Сутність економічного району та об'єктивний харак­тер його формування.

2. Основні районоутворюючі фактори.

3. Принципи і критерії виділення великих економічних ра­йонів.

4. Ієрархія економічних районів, їх основні типи.

5. Мережа економічних районів України.

6. Фактичне значення економічного районування.

1. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ

ТА ОБ'ЄКТИВНИЙ ХАРАКТЕР ЙОГО ФОРМУВАННЯ

Основою формування економічних районів є тери­торіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеці­алізацію окремих територій і розвиток міжрайонної коо­перації. Об'єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресур­си, особливості економіко-географічного положення те­риторії, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території. Сам процес економічного районування являє собою доцільний, на­уково обгрунтований поділ країни на економічні райони.

Деякі вчені західних країн при визначенні сутності економічних районів віддають перевагу природному фактору — однорідності природи. Інші вчені вважають, що природний фактор — дуже важливий для форму­вання економічних районів, але він не є вирішальним. Однорідні за природними умовами райони можуть спів­падати і не співпадати з економічними районами.

В реальній дійсності формування економічних ра­йонів пов'язано із способом виробництва, рівнем роз­витку і особливостями розміщення продуктивних сил. У докапіталістичних формаціях, коли територіальний поділ праці ще не набув свого розвитку, не було і об'єк­тивних умов для формування економічних районів. Виникнення і формування їх відбулося в умовах розвинутого товар­ного виробництва і подальшого розвитку суспільного територі­ального поділу праці.

Значного розвитку набула теорія і методологія економічного районування у постсоціалістичних країнах, насамперед в працях учених колишнього Радянського Союзу, що було зумовлено роз­витком планової господарської системи.

Основний вклад у розробку наукових основ економічного ра­йонування внесли такі радянські економіко-географи і економіс­ти, як М. М. Баранський, М. М. Колосовський, П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман та ін.

У розробці проблеми економічного районування колишнього Радянського Союзу особлива увага приділялась визначенню сут­ності поняття економічного району. Серед цілого ряду визначень найбільш вдалим є трактування П. М. Алампієва.

За визначенням П. М. Алампієва, економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господар­ства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутріш­ні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці. Є й інші визначення поняття економічного району. Спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комп­лексність, тісні внутрірайонні і міжрайонні економічні зв'язки, особливість економіко-географічного положення.

Із сказаного вище можна зробити таке узагальнення: великі економічні райони — це територіальні спеціалізовані частини на­родного господарства країни, взаємопов'язані між собою постій­ним обміном виробленої в них продукції та іншими економічни­ми відносинами. Економічний район — це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і форму­вання районних територіальних виробничих комплексів.

Поглиблення територіального поділу праці, ускладнення те­риторіальної структури народного господарства та посилення аг­ропромислової інтеграції вимагають подальшої розробки теорії економічного районування. В післявоєнні роки значний вклад у вирішення цієї проблеми зробив М. М. Колосовський, який по­глибив наукові основи економічного районування розкриттям сут­ності територіально-виробничих комплексів (ТВК) як основи еко­номічного району; через пізнання енерговиробничих циклів (ЕВЦ), що являють собою тісно пов'язані виробничо-технологічні про­цеси від переробки сировини до випуску кінцевої продукції.

Концепція М. М. Колосовського, хоча і надала імпульсу по­дальшій розробці теорії і методології економічного районування, мала і ряд суттєвих недоліків.

Основним недоліком вказаної концепції, на думку таких вче­них, як П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман, А. Є. Пробст, було поняття районного ТВК як виробничого комбінату. Його було звинувачено в технолого-виробничому ухилі, оскільки він не визна­вав охоплення районним комплексом всієї сфери виробництва.

В результаті глибоких наукових розробок і дискусій визначи­лись загальноприйнятні наукові основи економічного районування. Виходячи з позицій діалектичного підходу до розвитку і розміщення продуктивних сил і об'єктивності процесів формування економічних районів, науково визначені районоутворюючі фак­тори, принципи і критерії виділення економічних районів та їх основні типи.

2. ОСНОВНІ РАЙОНОУТВОРЮЮЧІ ФАКТОРИ

На формування економічних районів впливають різні факто­ри: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.

Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є су­спільний територіальний поділ праці, який є результатом просто­рового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці.

Територіальний поділ праці проявляється у господарській спе­ціалізації окремих частин території країни на різних видах вироб­ничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних тру­дових та інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до мак­симального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енер­гетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їх використо­вують, а також використання навичок та виробничого досвіду на­селення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.

Другим важливим районоутворюючим фактором, який є похід­ним від територіального поділу праці, є територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці веде до формуван­ня галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК.

Як складові частини до ТВК входять елементарні техніко-економічні комплекси (первинні ланки енерговиробничих циклів). В основі цих комплексів знаходяться стійкі сполучення взаємопов'я­заних підприємств різних галузей, їх зв'язки визначені техноло­гією і економікою виробництва. Прикладом таких елементарних комплексів можуть бути молокозаводи, розташовані в сільській місцевості, та цукрові заводи з їх сировинними зонами і взаємо­пов'язаним з ними тваринництвом, яке використовує відходи цих виробництв. Елементарні комплекси є в різних галузях про­мисловості.

Сукупність однорідних або тісно зв'язаних між собою різних елементарних техніко-економічних комплексів, розташованих на компактній території, утворює територіально-виробничий комп­лекс, який охоплює значну частину економічного району. В ме­жах одного великого економічного району може бути один або декілька тісно пов'язаних ТВК.

До основних районоутворюючих факторів належать також і найбільші міста країни — великі регіональні і індустріальні цен­три із зонами економічного тяжіння до них периферійних тери­торій. Кожне місто як економічний центр впливає на навколиш­ню тяжіючу до нього місцевість, а найбільше місто об'єднує своєю зоною районоформуючого впливу всі менші міста. Так забезпе­чується зв'язок ядра і периферії економічного району.

Зона районоформуючого впливу великого регіонального цент­ру охоплює цілу групу адміністративних областей. На Україні та­кими центрами є Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів. Найбільшу зону районоформуючого впливу має м. Київ, який, крім потужного регіонального центру, є ще і столицею держави.

Важливе районоутворююче значення мають особливості еко-номіко-географічного положення території району. Вони знач­ною мірою впливають на формування спеціалізації його госпо­дарства. Так, наприклад, вихід Південного економічного району України до берегів Чорного моря обумовив значний розвиток у його народногосподарському комплексі морського транспорту, портово-промислових центрів, суднобудування і судноремонту, курортно-туристичного комплексу, риболовства і рибоперероб­ної промисловості.

На утворення економічного району великий вплив мають при­родні умови і ресурси. Природні умови взагалі, і особливо при­родні ресурси, — це основа розвитку і спеціалізації сільського господарства та промисловості району. Вони мають значний вплив на формування галузевої структури територіальних виробничих комплексів, на розвиток і розміщення енерго-, водо-, тру­домістких та інших виробництв, а також на галузеву спеціаліза­цію сільського господарства. Наявність великих родовищ і басей­нів паливно-енергетичних, рудних і нерудних ресурсів створює передумови для визначення спеціалізації економічних районів на тих чи інших галузях промисловості.

Районоутворююче значення мають також основні форми те­риторіальної організації виробництва — промислові центри, про­мислові вузли (зосереджені в одному місті чи розосереджені в близько розташованих містах і селищах міського типу), одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об'єднуються в народногоспо­дарський комплекс економічного району. Важливу роль у фор­муванні економічних районів відіграє транспорт. Наявність роз­винутої транспортної мережі на певній території впливає на темпи формування економічного району, забезпечує здійснення широких міжрайонних економічних зв'язків, посилює формуван­ня зон економічного тяжіння периферійних територій до їхнього економічного ядра. Значний вплив на формування економічних районів має національно-політичний устрій та адміністративно-територіальний поділ країни. В умовах перехідної економіки, ко­ли ще значна кількість промислових підприємств залишається власністю держави, а в сільському господарстві зберігаються ко­оперативні сільськогосподарські підприємства, адміністративні області залишаються ще як єдине господарське ціле із своїми ор­ганами управління господарством. У їх межах функціонують те­риторіальні виробничі комплекси, їхні основні складові частини або окремі ланки народногосподарського комплексу великого еко­номічного району.