Реферат: Динаміка населення земної кулі

Водночас уповільнилися темпи зростання великих міст у розвинутих країнах, спостерігається навіть деякий відтік населення з міст у приміську зону, де краща екологічна ситуація та умови життя.

Міста відіграють провідну роль в економічному, політичному та культурному житті. Вони є центрами культурно-побутових, інформаційно-управлінських, рекреа­ційних та інших зв'язків. У результаті формуються такі сучасні групові форми міського розселення, як агломерація. Міська агломерація ¾ це система поселень, що розміщені на певній території і об'єднані між собою політичними, трудовими, культурно-побутовими, виробничими, організаційно-господарськими, адміністративно-управлінсь-кими та іншими зв'язками. Вони формуються навколо одного чи кількох центрів. Найбільші в світі агломерації сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа (Див. дод. ст. мал. ), Лос-Анджелеса, Буенос-Айреса, Осака - Кобе - Кіото, Ріо-де-Жанейро, В США налічується більш як півтори сотні агломерацій, в яких проживає 70 % населення країни, у Великобританії ¾ 8 агломерацій з населенням понад 2 млн.. чоловік кожна. Швидки­ми темпами формуються урбанізовані території в Китаї, Індії, Бразилії, інших країнах, що розвиваються.

Злиття зон суцільної урбанізації утворюють мегалополіси, наприклад, мегалополіс БосВаш на північному сході США об'єднує агломерації Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Вашингтона та інших міст, концентруючи близько 50 млн.. чоловік. Мегалополіс Токайдо об'єднує агломерації Токіо, Йокогами, Оса­ки - Кобе – Кіото. Незважаючи на швидке зростання міст, половина населення світу нині прожи­ває в сільській місцевості. Сільське населення переважає в таких країнах, як Бангладеш (понад 70 % кількості), Індія, Пакистан, Індонезія, Китай. У більшості країн Африки воно становить близько 80 % усього населення.

Сільське населення більше зв'язане з природними умовами, тому його розсе­лення наочніше відбиває характер природокористування. Форми розселення в районах землеробства відрізняються від форм розселення в районах пасовищно­го тваринництва (Див. дод. ст. мал. ).

Розрізняють дві основні форми сільського розселення: групову різних видів і розкидану (дисперсну). Групові форми розселення переважають в Україні, Росії, у зарубіжній Європі, Японії, Китаї, в більшості країн, що розвиваються. Розки­дана форма розселення (фермерський тип) переважає в таких розвинутих країнах, як США, Канада, Австралія.

Поширені й мішані форми розселення. У розвинутих країнах значна кількість людей працюють у місті, а живуть у приміській зоні, де оселилися з екологічних та соціально-економічних причин. Водночас у країнах з низьким рівнем еко­номічного розвитку частина міських жителів займається сільським господарством. Таким чином, форми розселення населення постійно ускладнюються, віддзерка­люючи відповідні зміни у ході розвитку цивілізації від античного «поліса» (міста-держави) до сучасного мегалополіса.

Відтворення населення.

Відтворення населення — процес збереження в часі та просторі конкретно-історичної міри даного населення, його кількості та якісно­го складу. Воно являє собою процес неперервного відновлення поко­лінь людей внаслідок взаємодії народжуваності та смертності. Для кількісної характеристики відтворення населення користуються показниками режиму відтворення населення, серед яких найбільш узагальнений — нетто-коефіцієнт (Р) відтворення населення (харак­теризує міру заміщення одного покоління наступним). Відтворення населення буває:

1) простим, коли кількість населення не змінюється (кількість народжених дорівнює кількості померлих, а нове покоління дочок заміщає покоління матерів або відповідно сини — батьків); вікова структура в різних країнах з різними типами його відтворення дуже різна; (Див. дод. ст. мал. ).

2) розширеним, коли населення збільшується (Р, більше 1);

3) звуженим (Рд менше 1).

У Європі нетто-коефіцієнт відтворення на­селення менше 1, тобто не відбувається навіть простого заміщення поколінь. В Азії, Африці, Південній Америці та Австралії має місце розширене відтворення населення, у Північній Америці та Східній Азії (Японія) — звужене.

Демографічний перехід — концепція, що застосовується в сучасній демографії для пояснення типів відтворення населення. Цей термін запропонував 1945 p. американський демограф Ф. Наутстайн.

Наприкінці XIX ст. було встановлено, що рівні народжуваності та смертності людей зумовлюються не біологічними законами, а со­ціальними умовами. Вирізняють чотири фази демографічного пере­ходу, кінцева межа якого — стабілізація населення. В першій фазі, яку до середини XX ст. завершили промислове розвинені країни, зниження коефіцієнта смертності випереджає зниження коефіцієн­та народжуваності, завдяки чому коефіцієнт природного приросту населення зростає до найвищого значення. У другій фазі коефіцієнт смертності знижується далі та досягає найменшого значення, але коефіцієнт народжуваності знижується ще швидше, і приріст насе­лення поступово сповільнюється. Для третьої фази характерне підви­щення коефіцієнта смертності, обумовлене демографічним старін­ням, з одночасним сповільненням зниження народжуваності. Врешті-решт коефіцієнт народжуваності наближається до рівня простого відтворення населення, а коефіцієнт смертності залишається ниж­чим від цього рівня, оскільки вікова структура ще не стабілізована і має побільшену частку вікових груп із низькою смертністю. В четвертій фазі коефіцієнт смертності підвищується, зближуючись із коефіцієнтом народжуваності, процес демографічної стабілізації за­кінчується. Економічно розвинені країни у 80-х pp. були близькі до завершення третьої фази демографічного переходу, тоді як більшість країн, що розвиваються, знаходяться в першій — на початку другої фази.

Теорія демографічного переходу корисна для вивчення деяких історичних умов, але нею не можна пояснити всі випадки зміни на­селення.

Статево-віковий, етнічний, релігійний склад (структура) населення.

Співвідношення чоловіків і жінок віддзеркалює статевий склад (структуру) населення. В цілому у світі чоловіків більше, ніж жінок, переважно за рахунок країн Азії. Приблизно в половині країн світу жінки кількісно переважають над чоловіками. Це пояснюється тим, що середня тривалість життя жінок на 5-8 років більша, ніж чоловіків. У деяких країнах переважання жінок є результатом Другої світової війни та сучасних воєнних конфліктів. Але з появою нових поколінь розрив у співвідношенні чоловіків і жінок поступово скорочується. (Див. дод. ст. мал.).

Кількісне переважання чоловіків над жінками спостерігається в країнах, де становище жінок історично було несприятливе (ранні шлюби, численні й ранні народження дітей), а також у тих країнах, де великий приплив чоловічої робочої сили. Найбільше кількісне переважання чоловіків в Індії та Китаї.

Віковий склад населення залежить від показників народжуваності, смертності та природного приросту. Тому основні типи вікового складу населення на початку 90-х років XX ст. загалом відповідають типам його відтворення (Див. дод. ст. мал.).

Статевий склад населення — співвідношення чисельності чоло­віків і жінок у складі населення. Формується під впливом процесів народжуваності, смертності, міграцій і війн (оскільки втрати у війнах особливо значні серед чоловіків). У цілому чисельність чоловіків на Землі перевищує чисельність жінок на 33,9 млн.. У 101 країні світу більше жінок, у 84 — більше чоловіків, у 24 їх кількість приблизно однакова. Як і інші демографічні показники, статева структура неод­накова в розвинених країнах і тих, що розвиваються (в перших частка чоловіків становить 48,2%, у других — 50,9%). Чисельність чоловіків перевищує чисельність жінок у переважній більшості азійських країн. В Індонезії, М'янмі, В'єтнамі, Японії чоловіків менше, ніж жінок. Переважання чисельності чоловіків у багатьох азійських країнах пояснюється способом їх життя. У країнах Південної Азії та в Ки­таї чоловіків на 63,4 млн.. більше, ніж жінок (у тому числі в Китаї на 31,2 млн.., в Індії — на 24,4 млн.., в Пакистані — на 4,5 млн., в Бангла­деш — на 2,8 млн.). В Африці в цілому чисельність чоловіків і жінок приблизно однакова, але в країнах Північної Африки, де панує іслам, чоловіків більше, ніж жінок (у Лівії вони становлять 53,0% насе­лення, в Єгипті — 50,9, в Тунісі — 50,4%). В Латинській Америці чисельність чоловіків і жінок також приблизно однакова. У Європі чоловіків дещо менше порівняно з жінками. Такі тенденції харак­терній для Північної Америки. В Австралії та Океанії дещо перева­жають чоловіки. У більшості країн на 100 дівчаток народжується в середньому 104—107 хлопчиків. Але вища смертність серед хлоп­чиків приводить до того, що у віці 15—20 років числове співвідно­шення між статями вирівнюється. Вища смертність чоловіків похи­лого віку впливає на статеву структуру. В деяких азійських країнах (Індії, Пакистані, Бангладеш та ін.) середня тривалість життя у жінок на 0,5—2,2 року менша, ніж у чоловіків, що також порушує статеву структуру населення. Слід зазначити, що причини диспропорції статей у населенні різних країн ще й досі остаточно не з'ясовані.

Вікова структура населення — розподіл його за віковими групами і віковими контингентами з метою вивчення демографічних і соціально-економічних процесів. У віковій структурі населення зазвичай розподіляється за одно- або п'ятирічними групами. Для оцінки за­гальних структурних зрушень застосовують і розподіл на три вікові групи: 0—14 років, 15—59 років, 60 років та більше. У міжнародних порівняннях застосовують поділ населення на дві групи: до 14 років, 15—64 роки. Графічно вікова структура населення зображується віковою пірамідою: по горизонталі відкладаються пропорційні чи­сельності (частки) окремих вікових груп, а по вертикалі — вік. У 1990 р. в світі спостерігалася така вікова структура населення: до 14 років — 32,0, 15—64 роки — 61%; у країнах із високим дохо­дом відповідно — 20,5 і 66,8%; у країнах із середнім доходом — 36,2 і 58,7%; у країнах із низьким доходом — 33,5 і 60,0%.(Див. дод. ст. мал.).