Реферат: Демографічні проблеми людства

4. РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ.

Розселення — розміщення населення на території та форми його територіальної організації у вигляді системи поселень. Відображає як процес розподілу й перерозподілу населення на території, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час терито­ріальної мережі поселень. Розглядаючи всю існуючу різноманітність розселення, можна вирізнити такі головні й найпоширеніші його форми:

Дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір'ями — садибами, яке наближає людей до місць праці — земельних діля­нок, лісів, мисливських угідь тощо. Найвиразніші приклади дисперс­ної форми розселення — це хутори в Україні та поселення-одно-двірки фермерів у зоні гомстедів США.

Дисперсно-групове сільське розселення. Воно є переважною фор­мою сільського розселення у більшості країн світу. Розміри сіл та їх розміщення значно різняться залежно від країни.

Місто як найважливіша форма міського розселення.

Промислові поселення, які не «доросли» до рівня міст. Найуні-версальнішим, поширеним практично в усіх країнах видом посе­лень є зосередження гірничо-промислового населення (селища шах­тарів і рудокопів, золотошукачів, робітників нафтопромислів та буді­вельних кар'єрів). Другий масовий вид промислових поселень по­в'язаний з переробкою деревини, третій — з переробкою сільськогос­подарської сировини.

Поселення службового характеру (поза містами, в сільській місцевості). Функції службових поселень (найчастіше невеликих за роз­міром) завжди вузькоспеціалізовані. Історично вони з'явилися лише за умов розвиненого суспільно-територіального поділу праці.

Розселення кочових народів, коли постійні населені пункти за­звичай відсутні, а кочове населення має лише тимчасові стоянки — табори. Кочівництво — це форма розселення із специфічним госпо­дарським побутом.

Зазначені форми розселення далеко не завжди існують у чисто­му вигляді, вони часто утворюють численні мішані та перехідні мо­дифікації, характерні для певних зон або районів. З розвитком про­дуктивних сил форми розселення змінюються, пристосовуючись до нових умов і вимог життя.

5. ДЕМОГРАФІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси — головна продуктивна сила. Аналізую­чи вплив демографічних передумов на розміщення продук­тивних сил, треба брати до уваги, що населення — не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній спожи­вач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:

— чисельність населення країни (регіону), його дина­міка, характер відтворення;

— розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

— статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;

— структура зайнятості населення;

— національний склад населення;

— демографічна політика держави.

У взаємодії з іншими передумовами й факторами розміщення продуктивних сил той чи інший структурний блок стає провідним, визначальним.

Чисельність населення найбільше впливає на формуван­ня контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутріш­нього ринку країни або регіону. Певною мірою вона визна­чає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність не пряма: вирішальний вплив на цю вели­чину справляють інші фактори (наприклад, продуктивність праці).

А проте країна з великою кількістю населення, як пра­вило, має чималий валовий внутрішній продукт (ВВП). Наприклад, за цим показником Індія, що розвивається, перевершує такі високорозвинуті країни, як Бельгія, Нідер­ланди, Швейцарія, Швеція. З тієї ж причини Китай, попри нижчу продуктивність праці, випередив за обсягом вироб­ництва Німеччину, Великобританію, Францію. Забезпечен­ня потреб (хоча б елементарних) населення — найголов­ніший заохочувальний мотив виробництва. Отже, чисель­ність населення регіону — один із найважливіших фак­торів формування внутрішнього ринку. Іншим важливим фактором є купівельна спроможність населення.

Аналізуючи демографічні передумови розміщення про­дуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі. Це необ­хідно для визначення цілої низки економічних показників:

забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарів народного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірів будів­ництва житла, шкіл, лікарень тощо. Навіть власник неве­личкого підприємства побутового обслуговування повинен бодай у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність.

А керівник великих економічних структур повинен мати інформацію про населення не лише свого регіону й краї­ни, але й інших країн і, навіть, усього світу.

На початок 1998 р. населення світу сягнуло близько 6 млрд. чол. У десятьох найбільших країнах зосереджува­лось більше половини всього світового населення. Населення України становило 50,5 млн. чол.

Динаміка природного приросту населення регіону зале­жить від рівнів народжуваності й смертності; приріст на­селення — це різниця між кількістю народжених і помер­лих за певний період (звичайно — за рік). Щоб дані про народжуваність, смертність і природний приріст були спів-ставні за різними регіонами, їх розраховують на 1000 душ Населення, одержуючи відповідні коефіцієнти (вони нази­ваються загальними);

коефіцієнт народжуваності»

_N_

п = Т S x 1000;

коефіцієнт смертності

_M__

m = Т S x 1000;

коефіцієнт природнього приросту

_N – M

Кпр = Т S x 1000,

де N – кількість народжених у регіоні (країні) за період T; M – кількість померлих; S – середня кількість мешканців регіону за період Т.

Якщо розраховуються річні показники, то Т = 1, і формули набувають простішого вигляду, наприклад

_N_

п = Т S x 1000;

Коефіцієнти природного руху обчислюються у проміле (%о). Народжуваність — найдинамічніший складник, бо саме вона впливає на зміну природного приросту населення. Загальні коефіцієнти народжуваності прості для обчис­лення, проте вони не зовсім точно характеризують демо­графічний процес, бо не враховують вікову структуру насе­лення. Точніші сумарні коефіцієнти, які показують кількість дітей, пересічно народжених однією жінкою протягом життя (умовно — від 15 до 50 років; методика розрахунку цього та інших спеціальних показників відтворен­ня населення розглядається у курсі демографічної стати­стики).

Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення (цебто нульовий приріст), треба аби сумарний коефіцієнт стано­вив 2,6. У країнах з високою смертністю він повинен бути ви­щий, у країнах з низькою смерт­ністю (і, відповідно, з більшою тривалістю життя) він понижу­ється. В Україні він дорівнює 2,12; саме стільки дітей має (у середньому) народити жінка протягом життя, щоб у країні забезпечувалося просте відтво­рення.

Найвищі показники наро­джуваності у країнах, що розви­ваються, особливо в Африці. Рекорд належить Кенії, де су­марний коефіцієнт народжува­ності становить 8,00. В Йорданії він дорівнює 7,4, у Сенегалі — 7,2, у Мексиці — 6,2. Най­нижчі коефіцієнти притаманні Європі: Угорщина — 1,8, Австрія — 1,4, ФРН — 1,3. У Японії цей коефіцієнт становить 1,7, у США— 1,8. Тобто у розвинутих країнах світу клалась дуже напружена демографічна ситуація.

Другою складовою частиною динаміки природного приросту є смертність. У сторіччі, що минає, показник смертності у цілому в усьому світі знижується, особливо це помітно у випадку країн, що розвиваються. Однак протягом останніх десятиріч у низькорозвинутих країнах світу він почав поволі зростати. У цих країнах загальний коефіцієнт смертності нерідко вищий, ніж у тих, що розвиваються.

Одним з показників, які найбільш точно відбивають демографічну ситуацію в країні, є коефіцієнт смертності! немовлят, цебто кількість дітей, які померли у віці до одного року в перерахунку на 1000 чол. І тут виявляється що він найнижчий в економічно розвиненіших країнах.

Рівень смертності населення безпосередньо впливає на середню тривалість життя. Величина середньої тривалості життя показує, в якому віці у середньому вмиратимуть люди, які народились на момент розрахунку якщо протягом усього подальшого їхнього життя рівень смертності будь-якому віці залишиться таким самим, як і на момент розрахунку.

Показники народжуваності й смертності, як вже йшлося, визначають динаміку природного приросту населенням. Коефіцієнт природного приросту в світі досяг максимуму (20,6%о) у другій полових шістдесятих років. Потім він почав знижуватись і наприкінці вісімдесятих років стано­вив 16,1%0.

Найнижчі показники приросту властиві європейським країнам. У деяких країнах (як-от Угорщина, Болгарія, Ні­меччина, Росія) показник від'ємний. В 1996 р. коефіцієнт приросту для України становив — 6,1%о.

Найвищі коефіцієнти природного приросту спостерігаються у країнах Африки й Близького Сходу, перевищуючи де-не-де 35—40%о.

Характер відтворення населення безпосередньо впливає на його статевовікову структуру. Особливе значення має Контингент осіб працездатного віку.

Частка осіб працездатного віку в економічно розвинутих країнах вища, ніж у тих, що розвиваються. Щодо економіки — це позитивний факт. Демографічне навантажен­ня на працездатне населення тут менше, бо менша частка непрацездатних поколінь, які потребують соціальної підтримки. Висловлюючись мовою статистики: якщо в Україні на одного працюючого припадає 0,6 утриманців, то у Кенії — 1,2.