Реферат: Фінансування проекту
Фінансування проекту має забезпечити розв’язання двох основних завдань:
забезпечити таку динаміку інвестицій, яка б уможливила виконання проекту відповідно до часових і фінансових (грошових) обмежень;
зменшити витрати фінансових ресурсів і проектні ризики за рахунок оптимізації структури інвестицій та максимізації податкових пільг.
Фінансування проекту пердбачає 4 етапи:
Попередній аналіз життєздатності проекту – визначає, чи вартий проект витрат часу й ресурсів,і чи буде потоку ресурсів достатньо для покриття витрат та одержання прибутку.
Планування реалізації проекту – оцінюють всі показники і ризики за проектом, прогнозують вплив на життєздатність проекту процентних ставок за кредитами, темпи інфляції, валютні ризики.
Організація фінансування – пропозиції щодо схеми фінансування проекту.
Контроль за виконанням плану та умовами фінансування – на стадії реалізації проекту.
Існують такі джерела фінансування проектів:
Власні фінансові кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування страхових органів), інші види активів (основні фонди, земельні ділянки) і залучених коштів(кошти від продажу акцій, добродійні внески, кошти, які виділяють вищі за рівнем холдінгові чи акціонерні компанії, промислово-фінансові групи на безоплатній або пільговій основі);
Асигнування з державного, регіональних і місцевих бюджетів, фонду підтримки підприємництва, надані на безоплатній основі;
Іноземні інвестиції, надані у формі фінансової чи іншої участі у статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих грошових внесків міжнародних організацій і фінансових установ, держав, підприємств та організацій різних форм власності;
Різні форми позикових коштів: кредити, надані державою на зворотній основі; кредити іноземних інвесторів; облігаційні позики; кредити банків, інвестиційних фондів і компаній, страхових товариств, пенсійних фондів; векселі.
Засоби фінансування проекту:
Бюджетне фінансування. Перелік інвестиційних проектів, які здійснюються за рахунок державних інвестицій, формують у суворій відповідності до цілей і приорітетів інвестиційної політики. Централізовані інвестиції з бюджету у виробничу сферу виділяються, як правило, на платній і зворотній основі.
Акціонерне фінансування. Одна з найпоширеніших форм фінансування проектів – одержання фінансових ресурсів через випуск акцій і облігацій. Акціонерний капітал може мати форму грошових внесків, техніки і технології, послуг, документації, майнових прав.Основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку реалізації проекту, розрахунки з інвесторами можна перенести на пізніші терміни, коли підвищується спроможність проекту генерувати прибутки. Водночас проекти фінансуються через випуск як акцій, так і боргових зобов’язань.
Боргове фінансування. Джерела – довгострокові кредити в комерційних банках, кредити в державних установах, іпотечні позички, приватне розміщення боргових зобов’язань. Варіанти фінансування проекту треба вибірати з урахуванням можливості погашення кредиту і виплати процентної ставки.
Альтернативне фінансування. Фінансування у вигляді кредитів доцільнише для залучення в ефективно діючі підприємства. Від таких підприємств не вимагають підвищеної плати за кредит через незначний ризик; крім того, вони забезпечують кредит своїми активами.
При створенні нових підприємств, реалізації нових інвестиційних проектів найкраще джерело фінансування – акціонерний капітал, позики і випуск облігацій. Прибуток на акцію залежить від результату діяльності підприємства, а випуск акцій у відкритий продаж підвищує їх ліквідність; за допомогою акцій капітал залучається на невизначений термін і без зобов’язань щодо повернення; відкрите акціонерне товариство має більше можливостей для притягнення капіталу, ніж закрите.
Основна відмінність між власними та запозиченими фінансовими ресурсами в тому, що в разі залучення останніх відсотки за кредитами відраховуються до сплати податків, тобто включаються у валові витрати, а дивіденди виплачуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
Лізінгове фінансування. Замість позичання фінансових коштів підприємство може взяти устаткування чи інші виробничі активи в оренду у лізінговій компанії. Відповідно до укладеного договору лізінгова компанія повністю виплачує виробнику (або власнику) вартість устаткування і здає його в оренду з правом викупу наприкінці оренди. Лізінг дає змогу підприємству одержати устаткування й почати його експлуатацію, не відволікаючи кошти з обороту. У ринковій економіці доля лізінгу становить 25-30% загальної суми позичкових грошей.
Іпотека – це позичка під заставу нерухомості, є одним з найважливіших джерел фінансування проектів у ринковій економіці. Об’єктом застави можуть бути будівлі, споруди, будинки, земля та інші види власної нерухомості підприємств і фізичних осіб. Для фінансування проектів застосовують такі форми іпотечних позичок: стандартну, зі зростанням платежів, зі змінною сумою виплати, із заставним рахунком.
Проектне фінансування – один із видів боргового. Спеціальна банківська послуга (merchant banking): банк-кредитор аналізує пропонований проект, доводить його дорівня, що дає змогу організувати його успішне фінансування, веде переговори з кредиторами, передає на комерційних умовах замовнику сформований варіант з конкретними висновками та пропозиціями. Інвестори мають істотну гарантію життєздатності та ефективності проекту. Залежно від частки ризику, яку бере на себе кредитор, розрізняють такі форми проектного фінансування: з повним регресом на позичальника; без регресу на позичальника; з обмеженим регресом на позичальника (регрес - це вимога про відшкодування наданої в борг суми).
Контроль за дотриманням умов фінансування здійснюють на основі регулярних ревізій за такими аспектами: фактичні витрати; потік реальних грошей; фінансовий стан проекту і компанії, що реалізує проект; звітність; управління фінансами; помилкові витрати. Ефективність роботи керівника проекту оцінюють за тим, як успішно він організовує роботу з контролю за витратами на проект.
Інструменти управління ризиками інвестора.
У процесі управління проектними ризиками банк розв’язує два взаємозалежних завдання: управляє ризиками за проектом загалом і ризиками непогашення боргу за кредитом з боку проектної компанії. В межах проектного фінансування банки виконують певні дії:
Розмір фінансування проекту банк визначає не тільки згідно з кошторисом і бюджетом проекту, а й з огляду на оптимізацію структури кредитного портфелю банку (за видами проектів і регіонами) з метою зниження ризиків банківської діялькості загалом.
Частка фінансової участі банку у проекті так само залежить від рівня прийнятих ним на себе ризиків.
Що вищий рівень ризиків за проектом, то гнучкіші мають бути умови кредитної угоди. Темпи і абсолютні розміри чергових погашеньзалежать від фінансово-економічних показників проекту.
Оптимізуючи структуру фінансування проекту з метою зниження ризиків, банк зацікавлений у залученні субординованих щодо основного кредитів: вимоги за ними задовольняються після задоволення вимог за основним кредитом. Банк вибирає найменьш ризиковану схему фінансування проекту. Крім класичної схеми, коли кредит надається проектній компанії, яка є замовником проекту, можливі й інші:
Фінансування з використанням різних форм лізингу;
Надання кредиту підрядчику, що бере участь у реалізації проекту;
Надання кредиту покупцю проектного продукту;
Надання гарантій у різних формах проектній компанії чи підрядчику, що бере участь у реалізації проекту;
Форфейтування контрактів на постачання інвестиційних товарів і виконання підрядних робіт.
Лізинг – середньо- та довгострокова оренда устаткування, нерухомого майна. Роль проектної компанії відіграє лізінгова компанія, фундатором якої є банк або консорціум банків. Основні ризики для банку-кредитора пов’язані з діяльністю не проектної компанії, а компанії-оператора (лізингоотримувача).
Для банків лізінгова форма фінансування проектів є найменьш ризикованою. На відміну від фінансових інвестицій вкладений в інвестиційно-лізінговий бізнес капітал не схільний до інфляції – об’єкти нерухомості за умов ринкової економіки мають тенденцію до подорожчання. Банк надійно застрахований від ризику неплатоспроможності лізінгоотримувача, тому що з метою погашення зобов’язань він може повернути собі об’єкт лізінгу, віддати його в оренду іншій особі чи навіть продати.