Реферат: Демосфен

Афінський державний діяч і великий оратор стародавності Демосфен усе своє життя присвятив батьківщині і вмер у боротьбі за її волю. Він народився в Афінах у 384 р. до н.е. Батько його (якого кликали також Демосфеном) був заможною людиною, мав збройову майстерню.

Коли хлопчику було сім років, умер батько, залишивши в спадщину майбутньому оратору і його п'ятилітній сестрі великий стан.

Виховання дитини було доручено матері й опікунам; опікуни (його дядька по матері), однак, виявилися людьми несумлінними. Вони не платили платні вчителям, не піклувалися про утворення дітей і вихованні. Хлопчик ріс слабким, фізично недорозвиненим.

Коли Демосфен досяг повноліття, опікуни віддали йому лише будинок з рабами, а велику частину грошей і майна привласнили собі. Молода людина намагалася спочатку умовити опікунів добровільно повернути спадщину, але ті відмовилися. Тоді він вирішив судом домагатися повернення викрадених грошей. Щоб успішно вести справу в суді, потрібно було ґрунтовне знайомство з афінськими законами, а саме головне - уміння гарно і переконливо говорити.

У той час при демократичному ладі в Афінах майже кожному громадянину приходилося виступати в суді й у народних зборах. Видатні оратори користувалися загальною повагою: їх вибирали на почесні посади в державі і відправляли послами в чужі країни. В Афінах з'явилося багато людей, які навчали красномовству: як перемагати в суперечках, як зробити слабке доведення більш сильним.

Найвидатнішими вчителями красномовства тоді були Ісократ і Ісей. Ісократ мав вдома школу красномовства, але Демосфен не міг відвідувати заняття, тому що плата за навчання була занадто високою. Тоді він звернувся до Ісея, у той час кращому адвокату по справах про спадщини.

Чотири роки молода людина ретельна навчилася в Ісея і заплатила йому за навчання велику суму грошей. За цей час він добре познайомився з добутками усіх видатних письменників; особливо уважно вивчав він твору знаменитого історика Фукідіда і філософа Платона. "Історію" Фукідіда майбутній оратор знав майже напам'ять, тому що переписав її власноручно вісьм разів.

Закінчивши навчання, Демосфен почав позивати з опікунами. Суд тягся цілих п'ять років. Опікуни всіляко намагалися уникнути відповідальності; так, вони знищили навіть самий заповіт батька Демосфена й інші важливі документи. Зрештою опікуни були засуджені, однак молодій людині не удалося цілком повернути своєї спадщини.

Важка багаторічна боротьба з опікунами загартувала характер майбутнього оратора, розвила в ньому завзятість і наполегливість.

Виступати перед народом Демосфен мріяв ще хлопчиком. Якось раз ще в ранній юності Демосфен упросив свого вихователя взяти його на засідання суду послухати мова знаменитого оратора. Хлопчик бачив, як юрба народу проводжала оплесками оратора, і дивувався силі красномовства, що скорила усіх. З тих пір він кинув всі інші заняття й ігри зі своїми однолітками і став посилено вправлятися в красномовстві. Він твердо вирішив зробитися оратором.

Але, перш ніж виступати перед народом, Демосфену довелося, за прикладом свого вчителя, писати судові мови для інших. Таке заняття оплачувалося в Афінах досить добре, і молодій людині удалося не тільки прокормити свою матір і сестру, але і зробити деякі заощадження.

Однак складання мов не могло задовольнити Демосфена: він був полум'яним патріотом і мріяв присвятити свої сили суспільної діяльності.

Перший виступ молодого оратора перед народом скінчився сумно: шум, сміх і шушукання юрби не дали йому закінчити мови. Ця невдача була зовсім природна, тому що Демосфен мав дуже слабкий голос, говорив невиразно, злегка заїкався, гаркавив (не вимовляв звуку "р"), у нього була дурна звичка затягати плечем, і, крім того, він зовсім не вмів триматися перед публікою.

Друга його спроба виступити з мовою перед народними зборами також виявилася невдалою. Упавши духом, закривши обличчя, поспішав він додому і спочатку навіть не помітив, що слідом за ним йшов один із друзів, відомий афінський актор. Вони пішли разом. Демосфен почав гірко скаржитися другу на свої невдачі і говорив, що народ не цінує і не розуміє глибокого змісту його мов. "Усе це так, - відповідав актор, - але я спробую допомогти твоєму горю. Прочитай мені який-небудь уривок із Софокла чи Еврипіда". Демосфен прочитав. Коли він закінчив, актор повторив тією же саме, але з такою виразністю, що Демосфену показалося, начебто він чує зовсім інші вірші. Він зрозумів тепер, як багато краси додає мови виразність, який йому не вистачало, і з подвоєною ретельністю прийнявся за роботу.

Отже, Демосфен вирішив будь-що-будь виправити всі недоліки своєї мови. Щоб ніхто йому не заважав, він усамітнився; оббрив потім собі півголови, щоб не виходити з будинку, поки волосся не відросте. У день по декілька годин підряд він займався вправами, щоб виправити неясність вимови. Він набирав у рот камінчики і намагався говорити голосно і ясно; щоб навчитися вимовляти звук "р", він брав щеня, слухав його гарчання і повторював звуки. Він привчив себе голосно вимовляти вірші, коли піднімався на гору чи гуляв по березі моря, причому намагався заглушити своїм голосом шум хвиль. Іноді молода людина не виходила по два, по три місяці, поки, нарешті, зовсім не опанував голосом і жестами.

Після довгих і завзятих зусиль Демосфен досяг своєї мети і став видатним оратором. Однак він ніколи не говорив без підготовки, але завжди вивчав напам'ять заздалегідь написану мову; по ночах при світлі лампи він старанно готувався до виступу, ретельно обмірковуючи кожне слово. Усе це дало згодом привід супротивникам великого оратора дорікати його у відсутності натхнення і природних здібностей. Якось раз один з недругів навіть кинув йому докір: "Твої мови пахнуть олією", тобто "Ти сидиш над ними цілими ночами при світлі масляного світильника".

Але навіть вороги, нарешті, змушені були визнати силу і майстерність його красномовства. У його мовах незвичайна простота вираження з'єднувалася з найбільшою силою почуття і думки, ясністю і переконливістю. Демосфен завжди строго тримався предмета своєї мови, не любив порожньої балаканини; він те говорив спокійно, діючи на розум слухачів, то скоряв їхньою силою почуття, передаючи їм свою гарячу віру в правоту справи, що захищається.

Коли Демосфену виповнилося 30 років, він почав брати участь у державних справах і всій силі свого ораторського дарування звернув проти самого небезпечного ворога всіх греків - македонського царя Пилипа. Беззавітна любов до батьківщини надихала великого оратора на боротьбу проти македонян і їхніх пособників в Афінах і у всій Греції.

Ще недавно Македонія була слабкою і відсталою державою, з яким греки мало вважалися. Цар Пилип (359-336 р. до н.е.) об'єднав країну й організував велику прекрасно збройну армію. У руках такого обдарованого полководця, як Пилип, вона стала грізною силою.

Міжнародне становище Греції в цей час було дуже сприятливим для виступу Македонії: греки вели між собою постійні війни, афиняне воювали із союзниками, фиванци - з фокейцами, а спартанці - з державами Пелопоннесу.

Цар Пилип спритно користався внутрішніми розбратами серед греків: він усюди мав своїх прихильників і агентів у рядах супротивників. У разі потреби цар не гидував і підкупом. "Осів, навантажений золотом, візьме будь-як міцність", - говорив Пилип, неухильно прагнучи до своєї мети - завоювати всю Грецію.

Спочатку Пилип підкорив Фессалію і зміцнився в Північній Греції. Але це був тільки початок. Через якийсь час македонянам удалося захопити всі афінські володіння у Фракії, і вони готувалися до вторгнення в Середню Грецію.

Такі швидкі успіхи Пилипа полегшувалися ще і тим, що вся Греція була розділена на два табори запеклою боротьбою між багатими і бідними. Бідняки усюди відкрито вимагали розділу землі і майна багатіїв. Багаті рабовласники дивилися на Пилипа і македонян як на своїх рятівників від виступів бідноти. Вони воліли краще підкоритися Македонії, чим віддати свої багатства народу. При македонському пануванні можна буде, думали вони, спокійно володіти своїм майном і рабами і не побоюватися народних повстань. Тільки простий народ і бідняки готові були захищати батьківщину і волю від македонських загарбників.

Демосфен відразу ж зрозумів, яку небезпеку для Афін і Греції представляють Македонія і її цар, і очолив партію патріотів, супротивників Пилипа.

В Афінах у цей час влада був у руках прихильників Македонії. На чолі македонської партії стояли Евбул і відомий оратор Есхин.

Евбул був за світ "будь-що-будь, за будь-яку ціну" і навмисно закривав ока на небезпеку, що грозила з боку македонського царя. Він бажав заспокоїти народні маси шляхом роздачі народу доходів державної скарбниці (так називані "видовищні гроші").

Демосфен став бороти проти такого порядку і призивав народ поступитися особистими вигодами сьогоднішнього дня для щастя і порятунку батьківщини. "Багаті, - говорив він, - кидають народу подачки за рахунок держави, а самі ухиляються від державних повинностей. Оратору удалося переконати народ звернути "видовищні гроші" на боротьбу з Македонією. Це був значний успіх Демосфена і його прихильників-патріотів.

Демосфен постійно виступав тепер у народних зборах з полум'яними мовами, намагаючись розбудити в афинянах патріотичні почуття. Його знамениті мови проти пануючи Пилипа називалися "Філіппінами" (і тепер ще в нас називають гарячу, жагучу мову "філіппікою").