Реферат: Поняття релігії

Слово «релігія» перекладається з латинської як благочестя, святиня, предмет культу. З цього випливає, що тут ми маємо справу з явищем, яке відноситься до чогось вищо­го, святого, надлюдського у людському житті. Це вище, абсо­лютне, має загальну назву Бога або Божества, хоча кожна окре­ма релігія має свої власні імена цієї вищої сили. Можна сказати, що не існує релігії без Бога, тобто якого-небудь уявлення про Бога, Бог є початок і сенс будь-якої релігії.

Релігія є не тільки уявленням про Бога, не тільки свідомістю, Це й реальне життя, дії людей — культ, богослужіння, церков­на організація, нарешті, це форми і принципи організації сус­пільного життя, що тією чи іншою мірою грунтуються на релі­гійних підставах. Тобто релігія — це відповідне світосприйнят­тя та певна сфера життя людини, які пов'язані із відношенням її до Абсолютного.

Таким чином, поняття релігії безпосередньо пов'язане з по­няттям Бога. Не заглиблюючись у філософське або богослов­ське трактування цієї проблеми, підкреслимо, що Бог є перш за все Абсолют, який стоїть вище будь-яких людських або природ­них сил, здібностей, якостей та відносин. Він надприродний, надреальний. Він породжує природу, породжує все — тому він не є нічим з того, що сам породжує. Бог є трансцендентним, тобто потойбічним, таким, що не міститься в межах даного замк­неного кола свідомості (іманентного). Тому людина не може відкрити Бога, «побачити його», пізнати так, як вона може пізнати будь-яке природне явище. Лише сам Бог може відкритись лю­дині, може перейти цю грань між трансцендентним і іманент­ним, тим більше, що не будучи сам творінням, Творець залишає в кожному своєму творінні маленьку частину себе.

Теологія і наука багато віків шукають докази як за, так і проти існування Бога. Але висновком цих пошуків є те, що ці докази марні. Вони нічого не доводять людині, яка не вірить, та вони не потрібні людині, яка вірує. Ще І.Кант вважав, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.

Релігія існує багато віків, мабуть, так довго, як Існує людство. За цей час воно виробило безліч різновидів релігій. Своєрідні релігії існували у Древньому Світі у єгиптян та греків, вавілонян та євреїв. У наш час широкого розповсюдження набули так звані світові релігії: буддизм, християнство та іслам. Крім того, про­довжують існувати національні релігії.

Протягом довгого часу продовжуються спроби з'ясувати, що ж являє собою релігія, які її суттєві характеристики набули форму спеціальної галузі знання релігієзнавства. Релігієзнавство вив­чає процес виникнення, функціонування та розвитку релігії, її побудови та різні компоненти, численні виявлення релігії в історії суспільства та у сучасну епоху, й роль у житті окремої людини, конкретних суспільств та суспільства взагалі, взаємозв'язок та взаємодію з іншими галузями культури

Релігієзнавство — це комплексна галузь людських знань. Воно сформувалося як результат зусиль представників богословсько-теологічної, філософської та наукової думки.

Історично першою формою релігієзнавства є теологія — учен­ня про Бога в католицькій та протестантській традиції, про бо­гослов'я як науку, про прославлення Бога за православною тра­дицією. Теологія, або богослов'я, виникає Із спроби пояснити загальні положення тієї чи Іншої релігії, перекласти образи, що містяться у священних книгах та постановах соборів, та догма­тичні формули на мову понять, зробити їх зрозумілими загалу віруючих. Теологія також має багато відділів догматика, моральне богослов'я, екзегетика, літургія (теорія богослужіння), каноніка (теорія церковного права) тощо Теологія, яка вивчається в ду­ховних учбових закладах, безпосередньо пов'язана з конкрет­ним віросповіданням, вона вивчає релігію та різні форми релі­гійного життя з точки зору їх практичного використання. Наука про релігію намагається порівняти різні релігійні системи, уза­гальнити релігійний досвід різних народів з точки зору його істо­ричного розвитку та сучасного стану. Богословсько-теологічний підхід до релігії — це підхід до релігії з середини, з позицій самої релігії. Основою такого підходу є релігійна віра Збагнути релі­гію, вважають теологи, може тільки релігійна людина. Нерелігійній людині вона просто недоступна.

Характерною для богословське теологічного релігієзнавства є концепція релігії, що подана у книзі відомого православного богослова та священнослужителя Олександра Меня.

О.Мень обстоює твердження про надприродність релігії. Релігія, з точки зору О Меня, є відповідь людини на вияв­лення. Божественної сутності Релігія є силою, що зв'язує світи, міст між тваринним світом та Духом Божественним Цей зв'язок органічно випливає з природного прагнення людської душі до спорідненої з нею, але такої, що переви­щує Божественні субстанції.

Цей зв'язок, вважає О.Мень, здійснюється перш за все за до­помогою особливого виду духовного пізнання — релігійного досліду. Релігійний досвід можна у самих загальних рисах визначи­ти як переживання, що пов'язані з відчуттям реальної присут­ності у нашому житті, у існуванні усіх людей та всього Всесвіту якогось Вищого початку. Кінцева мета богословсько-теологіч­ного підходу — це захист та виправдання релігійного віровчен­ня , доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної людини та людства взагалі.

Богословсько-теологічному підходу до релігії, як до підходу «зсередини», протистоїть філософський та науковий методи роз’яснення релігії, як підходи «іззовні» — богословсько-теоло­гічний підхід здійснюється на основі прийняття релігійного віро­вчення як початкової та безперечної істини.

Для філософської методології властиві універсалізм та субстанціалізм, філософія прагне з'ясувати всі явища та пронеси дійсності з точки зору виявлення їх загальних принципів та законів, ви­значення «сутності» речей, процесів та явищ їй характерний критичний підхід до всіх явищ дійсності, у тому числі і до релігії. Філософія, на відміну від теологи, не задовольняється прийнят­тям на віру все ставить під сумнів. Це не значить, що її метою є руйнування колективних вірувань, моральних підвалин людсько­го буття. Філософи беруть під сумнів для того, щоб перевірити, наскільки міцні ці людські установлення, позбавитись тих з них, як виявили свою неістинність, а ті, які витримали перевірку, — поставити на більш міцний щабель знань Реально ж філософія являє собою велику кількість вчень, шкіл, течій та напрямків. Існує напрямок релігійної філософи, у якому засобами філо­софської методології досягається така ж сама мета, що і у бого­словське теологічному підході до релігії. Разом з релігійною філо­софією у XVII—XVIII століттях зароджується філософія релігії. У філософії релігії також набуває перевагу позитивна тенденція у відношенні оцінки ролі релігії у житті людини та суспільства. Але тлумачення релігії виходить за межі того або іншого на­прямку релігії, релігійних конфесій. У межах філософи релігії існує деїзм, що тлумачить Бога, як найвищий Розум, з буттям якого пов'язано будову Всесвіту, а також пантеїзм, що розчиняє Бога у природі та культурі.

Суттєвий вплив на становлення релігієзнавства справила ма­теріалістична тенденція в філософи релігії, яскравим представ­ником якої був німецький філософ Л Фейєрбах (1804—1872).

Л Фейєрбах намагався розкрити емоційно-психологічні та гно­сеологічні механізми виникнення релігії. Вирішальне значення у формуванні релігійних образів він надавав силі уявлення, фан­тазії, яку називав «теоретичною» причиною релігії.

У працях Л Фейєрбаха здійснюється абстрактно-філософський підхід до пояснення земної основи, людського джерела релігій­них вірувань. Л Фейєрбах дивився на людину взагалі, як на при­родне створіння поза його соціальних характеристик.

Філософський аналіз релігії створюється у європейській куль­турі, починаючи з XVII—XVIII століть, він панує аж до середи­ни XIX століття

З середини XIX сторіччя поряд з теологічним та філософським починає формуватися науковий підхід. У чому ж полягає відмінність між філософським та науковим підходом у дослід­женні релігії? Ця розбіжність є як у предметній сфері, так і у методах дослідження. Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філо­софія акцентує на вивченні світоглядного боку релігії. Для філо­софів найбільш суттєвим є те, як вирішується у релігії проблема створення буття, що первинне духовний чи матеріальний поча­ток Бог створив цей світ, у тому числі і людину, або людина створила у своїй свідомості Бога. Предметом науки про релігію не є проблема створення буття, або предмет релігійної віри — Бог та всі його атрибути. Наука вивчає релігію як одну із сторін суспільного життя, у її зв'язках та взаємодією з іншими галузя­ми цього життя яким шляхом формується релігія, як ті або інші релігійні системи пояснюють світ, які цінності, норми та образи поведінки вони формують у людей, як діють ті або інші релігійні організації, які функції має релігія у суспільстві.

Відмінність між філософією та наукою виявляється не тільки у предметній сфері, але також і в методах дослідження релігії. Філософія не провадить емпіричного дослідження дійсності.

У науковому релігієзнавстві з самого початку його формуван­ня широко застосовується історичний метод, що передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, станов­лення та розвитку, а також урахування взаємодії у цьому про­цесі як загальних закономірностей історії, так і своєрідних кон­кретних обставин. Історичний метод може бути розслідуваним у вигляді генетичного підходу, коли дослідник виводить асі по­слідовні стадії з початкової фази. У розвитку цієї процедури важливе значення має відшукування усіх проміжних стадій у ланцюзі еволюції релігії. Активно використовуються у релігіє­знавстві і порівняльно-історичні дослідження. У ході цього дос­лідження здійснюється порівняння різноманітних етапів роз витку однієї релігії у різних моментах часу, всіляких релігій що існують одночасно, але стоять на інших етапах розвитку, провадиться реконструкція тенденцій розвитку.