Реферат: Підготовка судової промови

Збирання й аналіз матеріалів — це єдиний взаємопов'язаний процес, завдання якого — підвести судового ритора до безпосеред­ньої підготовки промови.

Систематизація матеріалів і письмова підготовка промови

Підготовка судової промови — це опрацювання зібраного матеріалу, відбір і систематизація фактів, додаткова перевірка міркувань, правильність яких підля­гає доказуванню, послідовність розміщення думок майбутньої про­мови.

У справі, яка слухається один день або кілька годин, обстави­ни, як правило, простіші та й картина події ясніша. В такій справі ритору уже в процесі судового слідства необхідно займатися пись­мовою підготовкою промови. Бажано написати один варіант тез і перечитати його. Якщо є необхідність, а головне — можливість, то на цій основі треба написати другий варіант або внести в перший поправки і доповнення, думки, які виникли у зв'язку з промовою прокурора або інших учасників судового розгляду. Важливо, щоб до початку захисної промови все було написано, написане — прочи­тано. Це допоможе ритору краще з'ясувати, що необхідно сказати на захист підсудного.

Досудова підготовка прокурора до участі в судових дебатах та­кож завершується роботою над звинувачувальною промовою. Остання детально обмірковується і пишеться повністю або у вигляді розгор­нутих тез, детального плану чи начерків.

Прокурор, особливо початківець, не має права покладатися на експромт, розраховувати на своє натхнення. Як правильно відзна­чає Є. Матвієнко, імпровізація, натхнення — це дуже ненадійна основа формування промови. Вони ніколи не в змозі замінити сум­лінної попередньої підготовки, компенсувати відсутність дисциплі­ни, думки і продуманості суджень. Вони завжди містять у собі заг­розу підвести найдосвідченішого ритора, позбавити його промови цільності й чіткості, завести далеко в бік від задуманих висновків.

Обсяг письмової підготовки може бути і буває різним в залеж­ності від характеру й складності справи, аудиторії, кваліфікації про­курора і адвоката, інших обставин. В одних випадках, особливо на перших порах, складається повний текст промови, в інших — об­межуються розгорнутим планом, розширеними тезами, детально проробленими начерками промови, окремими її фрагментами. Але в усіх випадках таку заготовку необхідно розглядати лише як попе­редній варіант, який потім буде доповнюватися, мінятися, уточ­нюватися, шліфуватися у ході судового розгляду справи. Після закін­чення судового слідства наступає завершальний етап у підготовці промови. Тут прокурор ще раз до дрібниць продумує зміст і струк­туру промови, чітко визначає всі доводи й судження, які він має намір висловити суду, відшліфовує окремі думки, які виникли в ході судового процесу, образи, порівняння. Якщо така робота ви­магає додаткового часу, прокурор може попрохати суд оголосити перерву для завершення підготовки до виступу із звинувачувальною промовою.

Адвокат, беручи участь у судовому засіданні, складає план за­хисту. В ньому має бути передбачено:

• які клопотання необхідно заявити суду з метою забезпечен­ня прав і законних інтересів підсудного;

• які докази подати суду для обгрунтування невинуватості або меншого ступеня відповідальності підзахисного;

• в якій послідовності і як провести допит підсудного, які запитання поставити йому;

• які обставини з'ясувати при допиті свідків, потерпілих, ек­спертів і дослідженні інших доказів у справі'.

Систематизація матеріалів. Приступати до цього етапу найкра­ще тоді, коли необхідний матеріал у справі зібраний. Різні факти, які підтверджують одну й ту саму ідею, дозволяють обгрунтувати загальний висновок. Судовий ритор фіксує висновок, а поряд роз­міщує докази, які цей висновок підкріплюють. Так виникає група міркувань, з'єднана загальним висновком. Інші фактичні дані й міркування також розподіляються на групи, кожна з яких має своє завдання, висвітлює певне питання. Міркування і висновки розта­шовуються так, щоб вони були між собою пов'язані. Попередня група готує появу наступної, наступна — додатково підкріплює попередню.

Закінчивши систематизацію матеріалів і їх послідовне розмі­щення, ритор переходить до безпосередньої письмової підготовки судової промови.

Найкраща форма підготовки судової промови — це складання детальних тез промови.

Тези промови. Як і закінчена судова промова, тези повинні містити головні положення, найважливіші докази, хід міркувань, необхідні фактичні, юридичні, суспільно-політичні висновки. На відміну від промови, в тезах все повинно бути викладено фрагмеятами без плавних переходів, без відміряного літературного тексту, який у промові неминучий, а тут зайвий.

Тези дають можливість молодому ритору в творчій атмосфері проголосити промову, виробити необхідні професійні якості, а го­товий текст промови не лише не дає цієї можливості, але, більше того, перетворює живу мову в заздалегідь написаний твір на задану тему, створює інколи непереборну спокусу цю промову прочитати «з папірця».

Молодий правник-ритор повинен учитися думати і працювати в складних умовах судового процесу. Проголошуючи судову промо­ву за тезами і формулюючи думки під час промови, він виробляє майстерність говорити публічно, без чого неможливо уявити собі належне виконання обов'язку судового ритора. Промова, яка чи­тається за готовим текстом, не створює необхідного контакту між ритором і судом, ритором і його слухачами. Судовий ритор, який завжди і в усіх випадках буде писати повний текст промови, опи­ниться у важкому становищі, якщо в процесі виникне необхідність обмінятися репліками. Репліка, як правило, буває негайною, особ­ливо це стосується адвоката. Закінчив прокурор говорити і потрібно негайно відповідати. Як же бути адвокату, якщо він звик думати і працювати повільно, в спокійній домашній обстановці.

Більшість справ, які слухаються в районних судах, тривають не більше одного дня. Якраз у таких справах на перших порах висту­пають молоді прокурори і адвокати. Тут просто немає можливості написати промову від початку і до кінця. Тези промови доводиться писати, коли закінчується судове слідство, або ж, у кращому разі, під час обідньої перерви, або під час вельми короткої перерви після обіду.

Молоді правники-ритори повинні виховувати в собі професій­не уміння виконувати два паралельні процеси, брати участь у закін­ченні судового слідства і фіксувати тези своєї промови.

Зачитування наперед написаної промови не дає можливості належним чином реагувати на промови інших учасників судових де­батів, позбавляє виступ полемічності. Звичайно, до промови мож­на включити в останній момент, уже в суді, нові вставки, розділи, але це може зашкодити її логічності й гармонійності.

Хвилювання промовців у суді. Вони властиві всім риторам не­залежно від віку і стажу роботи. У молодих виникає почуття бояз­кості, нерішучості, несміливості і полохливості. Вони хворобливо реагують на погляди, які їм видаються суворими або несхвальними чи осудливими. Може вивести із рівноваги чиясь іронічна посмішка. Поступово, з набуттям досвіду, це почуття слабшає і майже зникає.

Промова може бути написана повністю, декілька разів прочи­тана ритором для себе або для вузького кола «своїх» слухачів, пере­роблена, переписана. Ця підготовча праця може бути корисною, навіть дуже корисною, коли вона підготовча. За текстом закінченої промови ритор вже сміливо може складати тези, які йому необхід­но проголосити.

Тези промови, а за ними і сама промова, не повинні бути пе­реказом всього того, що проходило в судовому засіданні, оскільки це все бачили і чули судді. В тезах головне місце повинні займати доказові твердження. До них підводяться і їх підкріплюють установ­лені факти й обставини, які допомагають доказуванню, сприяють утвердженню висновку. Правильна побудова тез судової промови вимагає від ритора чіткого розуміння, що є головним, а що друго­рядним і допоміжним. Це необхідно ритору для того, щоб відповід­но розподілити зусилля і час: головному — максимум зусиль і більше часу, другорядному — мінімум того й іншого.

Неможливо заздалегідь і на всі випадки життя визначити, з чого необхідно починати раніше: з головної думки чи з другорядної, з тим, щоб потім перейти до головного. Все буде залежати від конк­ретних обставин справи. Будь-яке вирішення питання є допусти­мим, якщо судовий ритор приймає його обдумано. Якщо адвокат доказує алібі свого підзахисного, звичайно, немає ніякого сенсу відтягувати доказування головної думки на кінець промови. Довів­ши алібі, захисник може звернутися до критики показань потерпі­лого або свідків, даючи цим показанням відповідні пояснення. Після доказування головного, пояснення із суміжних питань стає пере­конливішим і достовірнішим.

Текст промови чи тез необхідно писати так, щоб він легко чи­тався, щоб судовому ритору не потрібно-було в процесі виступу розгадувати власний почерк. Часу для цього не буде, судова обста­новка аж ніяк не сприятиме цьому. Прізвища, найменування, циф­ри, найбільш важливі документи необхідно записувати чітко, ба­жано крупнішими літерами чи іншим кольором чорнила або виді­лити якимось іншим чином.

Не лінуйтесь перечитувати свої тези. Це допоможе віднайти і виправити допущену помилку, вилучити те, що після промови по­передніх риторів втратило свою актуальність, або перенести акцент з того, що стало менш важливим, на те, що в результаті уже про­голошених промов набуло більшого значення.