Реферат: Ламаїзм

Вступ

Серед усіх напрямків і різновидів буддизму представляється особливо своєрідним завоювавшим панування в Тібеті та Монголії ламаїзм. Слід зазначити, що це найменування не є самоназвою адептів даної релігії, воно дане їй європейськими дослідниками; у його основі лежить термін «лама», що позначає священнослужителя даної релігії, його буквальний переклад — «вище немає».

Історія поширення ламаїзму

У Монголію ламаїзм проникнув у XVI-XVII ст. з Тібету, саме останній є колискою цієї релігії. Про час появи буддизму в Тібеті маються суперечливі дані, деякі з них датують цю подію V ст. На історичний ґрунт наука стає в даному питанні лише з царювання в Тібеті Сронцзангамбо, яке припадало на час приблизно з 620 по 650 р.

Тібет, оточений з усіх боків найвищими гірськими хребтами, суворий по клімату, знаходився у відносній ізоляції від сусідів. Примітивне гірське землеробство в сполученні зі скотарством, місцями кочовим, із працею забезпечувало убогий життєвий рівень населення, що піддавалося інтенсивній експлуатації з боку феодалів, які володіли основними масивами оброблюваної землі. Розповсюджені релігійні представлення і культи складали так званий бон, досить типову систему полідемонізму і шаманізму.

Ламаїзм проникнув у Тибет з Індії, відкіля в V і VI ст. населення північних районів переселялося в сусідні країни; якісь контингенти його просочувалися через південні перевали в Гімалаях на територію Тибету. Може бути, є частка істини в повідомленні про те, що індійські буддисти намагалися перетворити у свою віру пануючи Латотори, що викликало опір з боку населення і шаманів. Тільки через 100—200 років цар Сронцзангамбо, очевидно, по політичних розуміннях прийняв буддизм як державну релігію і зробив усе від нього залежне для поширення ламаїзму серед населення. Це дало йому можливість зав'язати необхідні матримоніальні зв'язки, узявши собі двох дружин-буддисток з Непалу і Китаю. Цар вів широку завойовницьку політику, об'єднавши під своєю владою не тільки весь Тибет, раніше роздроблений, але і ряд сусідніх держав, включаючи Непал і Ассам. Очевидно, за допомогою буддизму можна було ідеологічно скріплювати створену з різнорідних елементів імперію, тим більше що ця ідеологія проповідувала повне підпорядкування владі і непротивлення злу. Для тих же з завойованих країн, у яких буддизм був і раніш розповсюджений, перехід завойовників у цю релігію був додатковим аргументом на користь підпорядкування ім. Зіграла при цьому відому роль реформа віровчення і культу, здійснена в середині XI в. прибулим у Тибет з Індії буддійським релігійним діячем Аті-шей. Він організував переклад із санскриту на тибетську мову ряду канонічних документів буддизму, сам написав ряд богословських праць, провів у 1050 р. Собор тібетської церкви. Основним напрямком його діяльності було очищення буддизму від найбільше яскраво виражених форм магічної обрядовості, від шаманізму і полідемонічного культу бон. Він аж ніяк не до кінця процвітав у своїх починаннях, але зроблене їм зміцнило віросповідальну й організаційно-церковну основу ламаїзму в Тібеті.

Обряди в ламаїзмі

Культ, як система обрядів, у первісному буддизмі був дуже слабко представлений, але в ході розвитку виник такий пишний складний театралізований комплекс ритуалів і церемоній, який навряд чи відомий якої-небудь іншої релігії світу. Особливо це відноситься до ламаїзму.

По своїй суті ритуали, що складають ламаїстський культ, мало чим відрізняються від практикуємих в інших релігіях. За своєю формою ламаїстські обряди включають словесний і музично-вокальний елементи, а також жертвоприносини, процесії, ритуальні тілорухи, навіть танці, причащання. Мабуть, усі ці елементи лише яскравіше виражені і більш інтенсивно проводяться, чим в інших релігіях.

Молитви в ламаїзмі

До молитв у ламаїзмі відноситься насамперед сповідання віри, яким звичайно починається ламаїстське богослужіння. Учасник богослужіння виявляє своє «преклоніння» перед «чотирма святинями» — перед Буддою, дхармою, громадою і перед своїм духовним керівником. Іноді сповідання віри потрібно з докладним перерахуванням догматів, що складають віровчення буддизму. Потім випливають красномовні багатослівні хвали різним божествам. Існують, щоправда, хвалебні гімни, що складаються лише з повторюваних вигуків типу: «О славний, о великий, о могутній!» і т.п.

Перераховані молитви мають на меті підготувати божество до прийняття конкретних прохань тих, хто молиться. Прохання загального типу, що звичайно фігурує в богослужінні, укладає в собі два елементи: вигнання чи щонайменше приборкання злих демонів і дарування вічного чи в крайньому випадку тривалого життя. Умилостививши богів чи доброзичливих демонів жертвопринесенням (наприклад, жменькою рису, змоченого святою водою), лама звертається до злих демонів із грізним попередженням: «Якщо ж ви відмовитеся піти, те я, могутній Хаягрива (мається на увазі, що лама виступає тепер від імені божества— И. К.), князь гнівних демонів, розтрощу вас, ваше тіло, мова і дух перетворю в порох. Слухайте мого наказу й ідете кожний у свій притулок, чи горі вам!» Після цього всі, хто моляться гучно констатують: «Боги подужали, демони видалилися!» Перед нами обряд, багато в чому аналогічний відповідним церемоніям вигнання Сатани і підлеглих йому бісів в інших «вищих» релігіях. Досить близьку аналогію йому складає і шаманська практика боротьби зі злими демонами за допомогою добрих.

Як уже говорилося, істотним елементом молитовного прохання є благання про дарування життя. Супроводжувана жертвопринесенням, вона звучить приблизно так: «Так буде життя постійне як адамант, переможна, як прапор пануючи, так буде вона тверда і сильна, як орел, і триває вічно. Так буду я благословенний даром життя вічної, і так виповняться бажання мої...»

Кожна молитва тією чи іншою мірою носить на собі риси магічного заклинання. Існують, однак, такі, у яких характерні риси магічної формули виражені з особливою ясністю. Ламаїстський ритуал містить у собі особливо багато таких заклинань. Вони або вимовляються на санскриті, незрозумілому що молиться, і носять, отже, формальний характер, або являють собою набір безглуздих слів і фраз, вимова яких покликано забезпечити потрібний молючий ефект. За допомогою цих так званих дарани ламаїст розраховує позбутися від хвороб, від укусів змій, від підступу драконів, від неприйнятного переродження, від вітру і дощу і навіть від невір'я.

Музика, що супроводжує богослужіння

Як правило, ламаїстське богослужіння супроводжується музикою і співом. Велику роль грає дзвіночок, дзенькіт якого служить сигналом для переходу до чергової фази богослужіння. Таку ж роль грають звуки, що витягаються з величезних морських раковин. Ці інструменти разом із сильними трубами складають оркестр, що грає надзвичайно могутньо, але какофонічно і врозбрід. Практикується також хоровий спів: звичайно пече хор хлопчиків, причому на відміну від звучання оркестру — урочисто і мелодійно.

Богослужіння.

У жертву богам і демонам ламаїсти приносять під час богослужіння крім рису спеціальні хліби, іменовані балин. Аналогія з християнською проскурою тут тим більше повна, що з трьох видів балина, принесених на хурал, два лунають віруючим; третій залишається в храмі, відкіля його виносять після богослужіння і спалюють. Існує в ламаїзмі і такий ритуал, що близько нагадує таїнство причащання в християнстві: після ряду церемоній і проголошення молитовних формул ведучий хурал лама роздає присутнім по ковтку освяченого вина і по трьох пігулки, виготовлені з борошна з цукром і олією по спеціальному рецепті. Проковтнувши все це, що вірує вважає, що він прилучився до благодаті тих богів, на честь яких відбувалося богослужіння .

Особливістю ламаїстського культу є те, що миряни грають у ньому саму незначну роль. Хурали відбуваються в монастирях, і їх виконавцями є численні проживаючі там лами. Віруючі найчастіше під час богослужіння навіть не мають доступу в храм, їм надається право ззовні слухати звуки молитов, що доносяться, і музики, повторюючи про себе незліченне число раз формулу «ом надь» і даючи багаторазових обітниць уникати п'яти головних гріхів. Крім того, що вірує ламаїст має можливість робити в дверях храму молитовні тілорухи, у числі яких на першому плані колінопреклоніння і простягання ниць на землю.

Найважливішу роль у становленні ламаїстського культу зіграло те, що при цьому не відкидалися, а, навпаки, асимілювалися добуддійські культи, що існували у відповідних народів. Найбільш яскравим прикладом цього є культ так званих про.

Поклоніння божествам.

З незапам'ятних часів у монгольських і тюркських народів шанувалися окремі місцевості, чим-небудь особливі в навколишній природній обстановці,— гори, печери, перевали, береги озер і рік і т.д., вони називалися про. Точніше сказати, об'єктом шанування тут були не самі ці місця, а їхні парфуми, чи демони божества, що вважалися зв'язаними з ними. Для встановлення контакту з цими надприродними істотами люди повинні були приносити їм жертви. Як правило, це були жертви символічного характеру — ціпка, уткнуті в землю, шматки тканини, камені, найчастіше — останні. З цих каменів складалися цілі купи, згодом саме вони стали іменуватися про.

Поступова ламаїзація культу приводила до того, що в число імен хазяїнів кожного з них поряд з доламайськими демонами включалися й імена буддійсько-ламаїстських божеств, починаючи із самого Шакья-Муні і Майтрейи (Майдари в тібетсько-монгольському варіанті) аж до Авалокитешвари і рядових докшитів — охоронців житла.