Реферат: Християнські свята

Церковні свята своїми назвами зобов'язані два­надцяти місяцям року і належать до так званих вели­ких свят, які православна церква відзначає урочистими богослужіннями.

Свято "Різдво Христове" православна церква за­раховує до числа своїх "двонадесятих свят". Це од­не з основних свят християнства. Своїм походжен­ням воно зобов'язане євангельським оповідям про дивне народження Ісуса Христа — сина Божого і водночас людини.

Міф про народження Христа своїми джерелами сягає у первісні культові дії. У Стародавньому Єгипті, Наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря потойбічного світу Осиріса, а 25 грудня — день народження стародавньо­го іранського бога Митри. Утверджуючись в різних країнах, свято "Різдво Христове" вбирало в себе інші обряди і звичаї інших релігій, а також народних свят, набуваючи особливих рис, що не суперечили христи­янським догмам.

У Київську Русь свято прийшло разом з христи­янством у X ст. і злилося з зимовим старо­слов'янським святом — святками.

Головне значення в догматичному змісті цього свята церква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з'явився для того, щоб взяти на себе людські гріхи і вказати шлях до порятунку.

Хрещення Господнє. Це свято — одне з головних у християнстві. В писаннях, присвячених святу Хре­щення, теологи зазначають, що воно було проголо­шене в пам'ять історичної події — хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. Ця подія описується в Євангеліях.

Спочатку християнство, як ми зазначали; взагалі не знало обряду схрещення. Про це свідчить те, що в ранній християнській літературі немає жодних згадок про Цей обряд. Він запозичений християнством із стародавніх культів. Окроплення водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворяючи явища природи, наші далекі пращури одухотворяли й воду — важливе джерело життя людини. Вода вгамо­вувала спрагу, освіжала людину, землю, пасовища, забезпечувала родючість полів.

У дохристиянських культах важливого значення надавалося обряду "очищення" людини від будь-якої "скверни" -, "нечисті" за допомогою води. Згідно із стародавніми віруваннями, вода мала очищувальну силу, вона очищала людей від нечистої сили, злих духів, що могли зашкодити людині. Звідси й звичай окроплювати водою новонароджених.

Про здійснення хрещення вперше згадується в християнській літературі кінця І — початку II ст. Од­нак остаточно хрещення закріпилося лише у другій половиш II ст. Тоді ж виникло і свято Хрещення, пов'язане з хрещенням Ісуса Христа в Йордані.

Свято Хрещення завжди було дуже урочистим.; Головний його обряд — освячення води, її святили в церкві та ополонках. До ополонки рушав хресний хід, в якому брали; участь духовенство, місцева знать, віруючі, відправляли урочисті молебни. Ос­вячення води в храмах та ополонках відбувається і в наші дні.

Свято Хрещення має і другу назву — "Богояв-лення". Воно проголошене, за словами церковників, як вшанування дивних подій. Нібито під час хрещен­ня Ісуса Христа в Йордані "Бог-Отець" засвідчував з неба, що це Його "Син улюблений", і "Бог-Дух святий" зійшов на Христа у голубиноподібному вигляді.

Стрітення. Це свято присвячене представленню батьками Ісуса Христа свого немовляти Богові. Зуст­річ відбулася у єрусалимському храмі на сороковий день після народження Христа.

Впроваджуючи свято Стрітення, християнська церква намагалася відволікти народ від стародавніх культів. Римляни в лютому святкували "очищення", покаяння, дотримувалися посту, вважаючи, що перед початком весняних польових робіт необхідно "очис­титися від гріхів" і нечистої сили відповідними жерт­воприношеннями духам і богам. Головний очисний обряд цього свята припадає на 2 лютого, коли люди на чолі з жрецями, озброївшись факелами, виганяли з домівок злих духів зимових холодів і хвороб. Саме 2(15) лютого християнська церква і заснувала свято Стрітення Господнього, відрахувавши від Різдва Христового (25 грудня) 40 днів, необхідних для "очищення" Марії.

Прихильниками православ'я це свято тривалий час не визнавалося. Тільки поступово, шляхом ут­вердження релігійних уявлень, православна церква спромоглася надати Стрітенню значення свята очи­щення. Його почали урочисто святкувати, супровод­жуючи обов'язковим в цей день хресним ходом. В Україні це свято утвердилося, головним чином, як церковне, у побуті воно посідало незначне місце. В народній свідомості Стрітення знаменувало кінець зими і початок весни. В народі говорили: "На Стрітення сонце — на літо, а зима — на мороз"; "Зима з літом зустрічаються".

Вхід Господній в Єрусалим. Це свято має дві назви: офщійно-церковну — Вхід Господній в Єрусалим і побутову — Вербна неділя.

Вербна неділя — це переддень так званого страс­ного тижня, який присвячується "згадкам про страж­дання Христа". Свято безпосередньо примикає до Пасхи і не має постійної календарної дати. В право­слав'ї воно належить до "двонадесятих свят". В ос­нову свята покладено оповідку про вхід Ісуса Христа зі своїми учнями до Єрусалиму, куди він ішов на страждання і смерть. Похід супроводжувався тво­рінням чудес. За день до входу в Єрусалим, у суботу, Ісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лаза­ря, який був мертвим уже чотири дні, а в неділю в'їхав до Єрусалиму. Народ радісно зустрічав його, кидаючи перед Сином Божим пальмові гілки. Про появу Христа в єрусалимському храмі розповідає Євангеліє. В Україні ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, що розпускаються на цей час і, згідно з народним повір'ям, захищають від злих духів.

Вознесіння Господнє. Створена євангелістами земна біографія Ісуса Христа завершується описом сцени вознесіння воскреслого після страти Сина Божого на небо. На честь цієї події християнська церква й вста­новила одне з своїх свят. Відзначається воно на соро­ковий день після Пасхи і тому постійної дати не має.

Грунтуючись на біблійних оповідках, християнські теологи запевняють, що воскресіння Христа відкри­ває праведникам шлях до неба, до воскресіння після смерті. У "Настольной книге священнослужителя" православної церкви записано: "Христос вознісся на небо, як первісток з мертвих, явивши у своїй Особі початок спокутуваної і відроджуваної ним людської природи".

Але ще задовго до виникнення християнства міфи про вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед багатьох народів. У дохристиянській міфології серед "вознесених на небеса" — грецький герой Геракл, засновник Риму Ромул, римський імператор Цезар і його наступник Август, індуїст­ський бог Крішна, фінікійський бог Адоніс, бог Мит­ра, якого вшановували в Ірані, Передній Азії, Індії та ін. Християнство запозичило ідею вознесіння з вірувань фінікійців, іудеїв та інших народів.

Впроваджене разом з християнством у Київській Русі, це свято не мало значного поширення в побуті віруючих і довго залишалося суто релігійним, церков­ним святом.

Трійця, або П'ятидесятниця. Це свято, яке у пра­вослав'ї також належить до "двонадесятих", встанов­лене в пам'ять чудесного явища: на п'ятдесятий день після воскресіння Христа на його учнів (апостолів) зійшов "Святий Дух" і вони заговорили різними мо­вами, хоча до того їх не знали.

Міфи про божественну Трійцю ще задовго до ви­никнення християнства існували у стародавніх вави-лонян, єгиптян та інших народів, з вірувань яких християнство, яке формувалося, запозичило багато уявлень. Новозавітні оповіді про Трійцю з'явилися як наслідок необхідності пов'язати нову релігію з леген­дами Старого заповіту. Тому в новозаповітних книгах Хриетос є сином староєврейського бога Ягве, виявом якого є Дух Святий, що уособлює єдиного Бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмислення пе­рехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Ягве, християнське духовенство запозичило й інші іудейські свята, серед них і П'ятидесятницю. Ос­таннє виникло у стародавніх євреїв у зв'язку з пере­ходом до землеробства і було присвячене завершенню жнив, які тривали "сім седмиць", тобто сім тижнів.

Спочатку, в період багатобожжя, це свято кінця жнив мало своїм обрядовим призначенням жертво­принесення хліба нового врожаю місцевим польовим духам і божествам як подавцям врожаю та хазяям землі. Християнство надало "святові седмиць", або П'ятидесятниці, власного специфічного обгрунтуван­ня і змісту.

В Україні свято Трійці ще раз зазнало змін. Тут воно: злилося;, з місцевим святом первісних слов'ян — семиком (інша назва "Зелені Свята") — і запозичило у нього побутовий зміст. Стародавні слов'яни по­в'язували семик із завершенням весняних робіт. Його мета — улещання духів рослинності у відповідальний період цвітіння іікосіння трав та хлібів. У православ'ї свято Трійці пов'язане з помином душ померлих ро­дичів (так звана поминальна субота).

Спас. В основу свята покладено євангельську ле­генду про чудесне перетворення Христа: наприкінці свого земного буття засновник християнства привів своїх учнів на гору і під час молитви "перетворився": "вигляд обличчя його змінився", "одяг його став білим, блискучим, а голос з неба підтвердив його бо­жественне походження".

Здвиження. Свято Здвиження Хреста Господньо­го — одне з найважливіших свят, присвячених культу хреста — символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька міфічних подій. Про одну з них священики завжди згадують у святкових про­повідях. За переказами, римський імператор Костян­тин, який дозволив вільне сповідування християнства, ще бувши "язичником", перед однією з найбільших своїх битв мав чудесне видіння: на небі немовби з'явився осяяний хрест з написом: "Ним перемагай!" Тієї ночі, за церковною легендою, імператорові з'явився уві сні сам "Син Божий" Ісус Хриетос і по­радив взяти у битву прапор із зображенням хреста. Костянтин зробив все, як велів Хриетос. Крім того, він наказав своїм легіонерам намалювати знак хреста на щитах. У битві Костянтин одержав перемогу і, як за­певняють церковні історики, з того часу увірував у чу­додійну силу хреста.