Реферат: Християнські мотиви у світовій літературі

Звернення до найкращих зразків світової літератури дає всі підстави стверджувати: християнські засади упродовж століть були й залишаються фундаментом, основою цивілізації, культури й літератури зокрема. Особливий інтерес викликає пошук літературою форм активної, свідомої, вільної причетності персонажів до християнських уявлень про людину та її покликання. Без звернення до Бога, без духовної енергії, котра зв'язує людську душу з Господом, не може бути істинної культури (відповідно і літератури). Зв'язок тут двостороннній і міцний: культура у своїх найвищих проявах (література і мистецтво, філософія, богословська думка) тісно пов'язані з релігією; духовність культури, на думку багатьох відомих богословів, перебуває в безпосередній залежності від ступеня її релігійності. Зав'язь істинної людяності, "бутон культури", як говорив священик Павло Флоренський, виростає із зерна культу, тобто із богослужбово-обрядової сутності релігії. Це й є саме тією духовною закваскою, котра стимулює художню творчість.

Сьогодні в усьому світі поряд із духовним відродженням іде протилежний процес - процес духовної деградації, страшного обездуховлення культури, витіснення її всілякого роду підробками й сурогатами, що лише імітують духовність. Засоби масової інформації, на жаль, далеко не завжди виявляються на висоті: ми є свідками нав'язування читачам, слухачам, глядачам численних стереотипів антидій і антигероїв, котрі відкидають традиційні моральні принципи, принципи релігійні, особливо християнські, виражені в євангельських заповідях. Тому часто натовп, що вимагає хліба й видовищ, одержує цінності хибні та вигадані. А яка ж користь людині, якщо вона здобуде увесь світ, але загубить власну душу?

Віра в особисте безсмертя і необхідність обов'язкової відповідальності перед совістю, гласом Божим у душі людини - ось моральна основа християнства. Вона утверджується світовою літературою в найкращих її творіннях.

Вузівське викладання літератури, крім досягнення загальновідомих важливих цілей, передбачає й реалізацію завдання найблагороднішого - духовного виховання сучасної молодої людини. Це завдання особливо актуалізується, коли йдеться про підготовку майбутніх журналістів і редакторів, котрі вже зараз, перебуваючи ще на студентській лаві, в міру сил і можливостей долучаються до творення сучасного інформаційного простору країни.

Високі зразки світової літератури ХІХ-ХХ століть, які аналізуються перш за все на практичних заняттях, дають можливість певним чином зорієнтувати пошук духовних основ відродження особистості. Основи ці присутні у таїнствах християнської віри, тому звернення саме до християнських мотивів високохудожніх творів світової літератури дає можливість вести природний і доступний діалог зі студентами, що так активно прагнуть до віднайдення істини.

Християнство справило значний вплив на світову літературу (це відбувається об'єктивно, незалежно від того, чи художник ревно сповідує Бога, чи навіть відштовхується від нього). І в ХІХ, і в ХХ століттях світова література в пошуках віри, ціннісних критеріїв та орієнтирів людського існування і прямо й опосередковано звертається до християнства.

Особливо глибокий інтерес студентської аудиторії викликає у вказаному плані роман Бориса Пастернака "Доктор Живаго". Своєрідною точкою відліку є слова самого автора:"…ця річ буде вираженням моїх поглядів на мистецтво, на Євангеліє… Атмосфера твору - моє християнство". Показово, що прізвище головного героя збігається з формою родового відмінка церковнослов'янського прикметника "живый", а це вже саме по собі викликає у віруючої людини відповідні асоціації з православними богослужбовими текстами і Біблією (пор. у молитві Іоанна Златоустого: "Верую, Господи, и исповедую, яко Ты еси воистинну Христосъ, Сын Бога Живаго, пришедый в миръ грешныя спасти, отъ нихже первый есмь азъ"). Слід зазначити, що, як правило, студенти лише зрідка самі вловлюють цей зв'язок, тому такий смисловий акцент з обов'язковим наведенням уривку з молитви видається і важливим, і корисним.

Після одержання основних смислових підказок активність студентів явно посилюється: вони самі знаходять у тексті роману християнські мотиви, котрі, як сигнали, що відсилають до одного спільного семантичного поля. Одразу виділяються дуже цікаві роздуми дядька Юрія Живаго Миколи Миколайовича Ведєняпіна. Так, знаходить розуміння й примушує задуматися прикметна сентенція: "Досі вважалося, що найважливіше в Євангелії - моральні постулати й правила, які містяться в заповідях, а для мене найголовніше те, що Христос говорить притчами з побуту, пояснюючи істину світом повсякденності. В основі цього лежить думка, що спілкування між смертними безсмертне і що життя символічне, тому що воно суттєве". Не може не привабити й думка про те, що для здійснення багатьох відкриттів "потрібні духовні засади. Відомості про них у Євангелії. Ось вони. Це, по-перше, любов до ближнього, цей найвищий вид живої енергії, що сповнює серце людини і вимагає виходу й використання, крім того, це головні складові сучасної людини, без яких вона немислима, а саме ідея вільної особистості та ідея життя як жертви". Останнє розмірковування дає привід говорити зі студентами про такі важливі моменти, як два види любові, - любові до Бога і любові до ближнього. Тут доречно згадати роз'яснення апостола Іоанна Богослова: "Як хто скаже: "Я Бога люблю", та ненавидить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить" (І Іоанн, 4, 20). Роман Пастернака дає чимало можливостей блискуче ілюструвати ці положення, так само як і ті, що стосуються ідеї свободи особистості та ідеї життя як жертви. Святе Письмо говорить про те, що людина покликана до свободи. Про це зокрема ідеться в Посланні до Галатів апостола Павла, але там підкреслюється, що мається на увазі не свобода від морального закону, а свобода в Господі, бо "де Дух Господній - там воля" ( 2 Кор. 3, 17). Що стосується ідеї життя як жертви, вона є особливо близькою Пастернаку та його улюбленому героєві Юрію Живаго. Цікаво й корисно порівняти життєві принципи Живаго та Антипoва-Стрельнива. Головна відмінність: Юрій Андрійович готовий принести у жертву себе (спокутувати чи свої, чи чужі гріхи - власним життям), Стрельников же приносить у жертву інших. Найбільш концентрованим виразом теми самопожертви як виконання Господньої волі постає вірш "Гетсиманський сад", де голос поета зливається з голосом Христа.

Здавна ведеться: і в радощах, і в горі віруюча людина звертається до Бога з молитвою. Молитовний стан - це особливе таїнство, адже молитва - це бесіда, розмова з Творцем. Особливо щирим, проникливим цей стан буває в дитинстві, коли ще не замулені душа й совість, коли чистими є помисли, високими устремління. Приклад такого надзвичайного одухотворення й одночасного очищення - молитовний порив Юри Живаго: "Ангеле Божий, хранителю мій святий, - молився Юра, - спрямуй розум мій на істинний шлях і скажи матусі, що мені тут добре, щоб вона не хвилювалася. Якщо є загробне життя, Господи, посели матусю в рай, де лики святих і праведних сяють, мов світила. Матуся була така хороша, не може бути, щоб вона була грішниця, помилуй її, Господи, зроби, щоб вона не мучилась".

У дорослих часто все буває набагато складніше, особливо коли немає миру в душі, коли немає істинної віри. "Лара не була релігійною, - говорить про героїню автор роману, - в обряди вона не вірила. Але інколи для того, щоб знести тягар життя, треба було, щоб життя супроводжувалося якоюсь внутрішньою музикою. Цю музику не можна було творити для кожного разу самій. Цією музикою було слово Боже про життя, і плакати над ним Лара ходила до церкви". І далі в Пастернака йде опис ситуації, яку легко уявити й змоделювати, спроектувати на себе багатьом читачам. Одного разу Лара приходить до храму, перебуваючи в особливо болісному душевному стані: "…на душі у Лари було, як у Катерини з "Грози", вона йшла помолитися з таким відчуттям, що зараз земля розверзнеться перед нею і впаде церковне склепіння". Буває, що знаходячись у храмі, людина свідомо або мимоволі починає звертати увагу на речі несуттєві, не достойні того, аби на них відволікались ( принаймні будучи в Божому домі). Так і Лара бачить людей, що ідуть та їдуть повз вікна храму; дратує й церковний староста, котрий голосно, незважаючи на службу, говорить щось якійсь юродивій голодранці; і голос у старости якийсь казенний, мов вікно й провулок за ним… Одне слово - все не так… Цілком очевидно, що немає в змученій, зболеній душі спокою, немає й благоговіння - переживання близькості духовної святині, немає й благодаті, яка дозволяє залишити все суєтне, несуттєве зовні, за дверима Божого храму. А якщо так, значить і віри справжньої немає, віри простої і чистої. Але якщо вже людина відчула щиру потребу прийти до Божого дому для того, щоб "почути слово Боже про життя", то прихід цей обов'язково буде результативним. Прислухається Лара, і раптом із загального потоку немов виділилося: "Блаженні вбогі духом… Блаженні засмучені… Блаженні голодні та спрагнені правди… Лара йшла, здригнулася й зупинилася. Це про неї. Він говорить: блаженні вигнані за правду. Їм є що розповісти про себе. У них все попереду. Так Він вважав. Це Христова думка".

Цілком очевидно, що на практичних заняттях, котрі так обмежені у часі, нелегко приділити належну й заслужену увагу християнським мотивам у такому багатоплановому творі. Однак слід відзначити, що студенти, уведені в потрібне смислове й емоційне поле, самі активно відшукують у романі ті моменти, що особливо близькі їхньому розумінню. Ось характерний приклад: Юрій Андрійович, вимушено, перебуваючи у партизанському загоні, після бою знаходить на шиї загиблого червоного телефоніста ладанку з майже зовсім затертим папірцем, на якому не дуже грамотно написаний 90-й псалом (він має велику охоронну силу), цей же псалом, але вже в надрукованому вигляді виявлено й у білогвардійця Сергія Ранцевича. Відрадно зазначити: після згадки про цей псалом у студентській групі обов'зково знаходиться кілька осіб, котрі одразу показують ( і вже без сором'язливості, як це можна було припустити раніше) маленькі іконки-складні з текстом псалма. Такі дії справляють значний ефект: якими б не були переконливими аргументи викладача, підтвердження їх конкретним прикладом колег-студентів багато важить.