Реферат: Іслам-шиїти і суніти
Ісмаїлити теж неодноразово перетерплювали розкол. Після смерті Мухаммада Ібн Ісмаїла частина Ісмаїлитов рахували його останнім, 7-м імамом і прийняли назва “семирічники”. У 890 р. вони, під керівництвом Хамдана Кармата почали збройну боротьбу проти халіфа ал-мутадида. З тих пір їх стали називати “кармати”. Найбільший успіх кармати мали в Бахрейну, де в 899 р. заснували свою державу. Їхня ідеологія ґрунтувалася на вірі в прихід махди. Вони говорили: “Правда з'явилася світу, махди воскрес, влада Аббасидов, факихов, читців Корана і проповідників підходить до кінцю. Чогось більше чекати; ми прийшли не для того, щоб установити своє правління, а щоб скасувати закон”. Схід Халіфату піддався жорстокому спустошенню. Кармати відносилися до інших мусульман як до невіруючого. У нач. 930 р. 600 вершників і 900 піших карматов ввірвалися в Мекку під час паломництва й учинили там жорстоке і безглузде побиття людей. Більш 1000 чоловік були убиті прямо в огорожі ал-Масджид ал-Харам, колодязь Замзам був завалений трупами. Розгарбування Кааби і викрадення “чорного каменю” у повинні були продемонструвати, що бог більше не підтримує ортодоксів. Тільки через двадцять років Бахрейн повернув “чорний камінь” Мецці за великий викуп. Карматское держава в Бахрейну зі столицею в Лахсе зберігало свою незалежність до середини XI в. Насир Хосров залишив докладний опис його у своїй книзі “Сафар-наме”. Рада із шести старійшин відав справами громади, майно було загальним, доходи поділялися нарівно. Лихварства там не було, усі жителі могли одержувати від держави безпроцентні позички, султанський млин задурно молов зерно всім бажаючим, ремонт будинків також здійснювався безкоштовно. Цей “комунізм” забезпечувався грабежом сусідніх територій і працею 30 тисяч негрів-рабів. У гробниці засновника карматского держави денно і нощно стояв осідланий кінь, щоб він міг негайно підхопитися в сідло, коли воскресне.
Ті з Ісмаїлитов, хто продовжував визнавати нащадків Мухаммада Ібн Ісмаїли імамами, наприкінці X в. захопили владу в Єгипті. Їх стали називати фатимидскими Ісмаїлитами. При халіфі ал-хакиме (996 – 1021) з їхнього середовища виділилася нова секта – друзи, що обожили дивного халіфа. Цей халіф Хаким – блакитноокий блондин (видимий, його мати була северянка) наказував каирцам відкривати крамниці і базари вночі, а вдень спати. Він заборонив шевцям шити жіночі туфлі, щоб жінки сиділи будинку. Оскільки його турбував собачий гавкіт, він велів перестріляти всіх собак. По ночах він блукав по місту і приймав прохання, причому дозволялося писати тільки один рядок на одній стороні листа, а для вручення прохання можна було наближатися до халіфа тільки з правої сторони. Він міг без усякої причини наказати відрубати чи руку вирізувати мову своєму наближений, а потім щедро його нагородити. Під кінець життя він перестав митися і стригти волосс і нігті, жахаючи придворних своїм зовнішнім виглядом, і оголосив себе живим богом. Зрештою він таємниче зник, і поширилася віра в його друге пришестя в ролі махди.
Віра в “живого бога” халіфа Хакима поширилася серед горців Лівану. Вони стали називати себе “мувахиддун” – “єдинобожники”, а інші називали їхній друзи від імені Дарази, що висунув тезу про божественність халіфа ал-Хакима. Друзи вважають, що душі померлих друзів переселяються в тіла що народжуються (танасух), а тому що число душ постійно, те прийом нових членів до громаду неможливий. Як тільки друз умирає, його душу переселяється в дитину, що подала перші ознаки життя в утробі матері. Через спокійне відношення до смерті, у громаді практично не практикуються поминальні обряди. Суть навчання знають тільки “вразумленние” (уккал), інші іменуються джуххал – що невідають. Уккал збираються в ніч з четверга на п'ятницю в спеціальних приміщеннях, називаних хальва, для здійснення богослужіння. Вищі чини уккал називаються аджавид (“зроблені”), а їхня глава носить титул шайх ал-акл.
Ще великі наслідки мав розкол у середовищі Ісмаїлитов у результаті суперництва за верховну владу після смерті фатимидского халіфа ал-Мустансира. Його старший син Низар був відсторонений від влади й убитий людьми іншого сина Мустансира – Мустали. Прихильники Низара – низарити – вели збройну боротьбу проти Мустали в гірських районах Сирії, Лівану й Іраку. Наприкінці XI в. вони створили незалежну державу з центром у міцності Аламут (Іран), під початком Хасану Ібн ас-Саббаха, що виклало свої погляди в навчанні, що одержало назву “новий заклик” (неоІсмаїлизм). Суть цієї доктрини в наступному: ціль релігії – правильний шлях до бога; пізнання бога розумом неможливо; пізнання можливе тільки особистим повчанням імама; усі, хто одержує знання з інших джерел. потраплять у пекло. Переслідувані сельджукськими султанами, нізарити діяли в підпілля і широко застосовували методи терору. Виконавці терактів уживали гашиш, за що і були прозвані хашишинами, і це слово ввійшло в європейські мови у формі “ассасин” і зі значенням “убивця”.
Замок Аламут осідлав стрімку скелю висотою більш 200 м. Уся міцність довжиною 400 м і кілька кроків шириною, вона здається природною гірською стіною, сліпуче білої при палючому сонці і багряної на заході. Самий доступний скон являє собою осип каменів, на яку дотепер не можуть піднятися археологи. Усередині скелі були круті сходи, для захисту якої досить було одного воїна. Нагорі є джерело з прісною водою. Це була недоступна цитадель, “пробратися в которую можна було тільки верхи на орлу”. Там жив Хасан Ібн ас-саббах, оточений фидаїнами, що корилися йому беззаперечно. По розповіді Марко Поло, нізарити одурманювали наркотиками сільських хлопчиків і сонних переносили в міцність Ламсар, де була улаштована земна подоба раю. Очунявшись, вони були цілком переконані, що вмерли і знаходяться в раї. До їхніх послуг була надана вся розкіш Персії, насолоди, про які вони і мріяти не могли, і в тому числі – гашиш. Коли новачок звикав до такого життя, так так, що вже не міг без цього існувати, його знову присипляли і повертали туди, відкіля викрали – на голі скелі, у злиденне село. А там спритний вербувальник переконував, що єдиний спосіб повернутися в рай – умерти мученицькою смертю в ім'я віри. У такий спосіб Хасан Ібн ас-Саббах одержував смертників для виконання самих зухвалих політичних убивств.
Хасан Ібн ас-Саббах пояснив ворогам, що ті, хто не буде йому підкорятися, будуть убиті. Від його фідаїнів було неможливо укритися, убивці-смертники діяли дуже ефективно. Великого вазира Низам ал-Мулка закололи кинджалом, коли він направлявся в гарем. Убивця був переодягнений злиденним дервішем і Низар підкликав його до себе, щоб дати милостиня, а той усадив йому кинджал у груди. Охоронці вазира відразу задушили убивцю, але справа була зроблена. Через 20 днів помер сам султан, незважаючи на підвищені міри безпеки, говорять – від отрути, так що похід на Аламут був зірваний. Щоб убити християнина – маркіза Конрада Монферратского – два фидаїна затесалися серед католиків, вивчили мова і перейняли звичаї і, переодягши ченцями, прямо в церкві посередині літургії підійшли до нього впритул і нанесли кілька ножових раней. Міста були охоплені панікою, у Нишапуре були вже тисячі таємних Ісмаїлитов. Людей заманювали в темні провулки й убивали – офіцерів, багатіїв. просто тех. хто підкрутився під руку. Убивць часом ловили на місці, і ті навіть не ховали, що вони – агенти Старця Гори. На великого Салах пекло-дина (Саладдина) ассасини замірялися двічі, у кінців-кінців охоронці султана взагалі перестали підпускати до нього кого б те ні було з незнайомих. Ніхто не знає точно, скільки чоловік упало жертвами низаритского терору. Після розгрому фортець низаритов монголами в сірий. XIII в., вони мігрували в Індію, де понині і знаходиться основне вогнище нізаритів під верховенством Ага-хана.
Самою незвичайний і далеко віддаленої від традиційного ісламу сектою є, мабуть, алавити. На них уплинули християнська догматика і культ. Алавити не просто обожнюють Алі Ібн Абу Талиба, як і інші “крайні” шиїти, вони вірують у тріаду: Алі – Мухаммад – Сальман ал-Фариси. Цей останній – перс по походженню, сподвижник Мухаммада, що зробив йому деякі послуги. Алавити сприймають цих облич як утілення божественних принципів: Алі – “Зміст”, Мухаммад – “Ім'я”, Сальман – “Ворота”. Вони вважають, що цілком зрозуміти їх догматику може тільки “присвячений”, що пройшов спеціальний курс підготовки; причому, жінки не тільки не можуть стати “присвяченими”, але навіть не допускаються до відправлення релігійного культу (дуже схожого на християнську літургію, де причащаються вином і хлібом), оскільки, по їх представленнях, у жінок немає душі. Душі алавитів колись були зірками, але потім Алі звів їх на Землю і заточив у тіла, як у могили. Після смерті благочестиві душі знову піднесуться до зірок, а грішні переселяться в тіла собак і свиней.
Висновок
Як видно з вищесказаного, мусульманське релігійне життя характеризується особливою динамікою свого розвитку. Протягом часу становлення ісламського релігійного життя постійно тривали процеси поділу головних релігійних напрямків на менш дрібні, які гуртували і продовжують гуртувати людей з однаковими поглядами на ті чи інші священні трактування, на історичні процеси релігійного життя своїх народів.
Розкол ісламської віри на два провідних напрямки шиїзм і сунізм – яскравий приклад того, як земні бажання і амбіції спроможні розвести по дві сторони барикад один народ, громадян однієї держави. На жаль ці процеси роздрібнення аж ніяк не сприяють покращенню впливу релігійного життя на мирське життя. Навпаки, цивільне життя все більше і більше підкоряє собі релігійні інститути, що, у певній мірі, не може не викликати занепокоєння у мислячих людей.